I безпечне, i вигiдне життя ханського сина в киïвському полонi (за поемою М. Вороного “Євшан-зiлля”)
Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе
сином рiдноï землi, рiдного краю. I це найсвятiше почування “живить надiю,
певну вiру в iдеали”. Про це святе почуття людини i йдеться в одному з
найпатрiотичнiших творiв
Ї поемi Миколи Вороного “Євшан-зiлля”.
В основу сюжету покладено легенду з лiтопису. Сина половецького хана князь
Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багат ствi, маючи
усе, бо князь:
Оточив його почотом
I розкошами догiдно
Ї
I жилось тому хлоп’ятi
I безпечно, i вигiдно.
Сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам’ятi рiдних лю дей,
степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав “край чужий, чужi
звичаï як за рiднi уважати”. Зачерствiло його серце, переродилася душа. Не
вра жає юнака пiсня посланця:
Там, де пустка замiсть серця,
Порятунку вже не буде!..
I все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони до помогли
прокинутися найсвятiшому почуттю
Ї любовi до рiдного краю. “Рiдний степ
Ї широкий, вiльний” “раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний”. I вже
нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. Вiн
зрозумiв, що найдорожче для людини
Ї ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю:
Краще в рiднiм краï милiм
Полягти кiстьми, сконати,
Нiж в землi чужiй, ворожiй
В славi й шанi пробувати!
Проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розки дала доля
украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. Блукають вони у пошуках щастя,
не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi:
Де ж того євшану взяти,
Того зiлля-привороту,
Що на певний шлях направить,
Ї
Шлях у край свiй повороту?!
сином рiдноï землi, рiдного краю. I це найсвятiше почування “живить надiю,
певну вiру в iдеали”. Про це святе почуття людини i йдеться в одному з
найпатрiотичнiших творiв
Ї поемi Миколи Вороного “Євшан-зiлля”.
В основу сюжету покладено легенду з лiтопису. Сина половецького хана князь
Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багат ствi, маючи
усе, бо князь:
Оточив його почотом
I розкошами догiдно
Ї
I жилось тому хлоп’ятi
I безпечно, i вигiдно.
Сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам’ятi рiдних лю дей,
степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав “край чужий, чужi
звичаï як за рiднi уважати”. Зачерствiло його серце, переродилася душа. Не
вра жає юнака пiсня посланця:
Там, де пустка замiсть серця,
Порятунку вже не буде!..
I все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони до помогли
прокинутися найсвятiшому почуттю
Ї любовi до рiдного краю. “Рiдний степ
Ї широкий, вiльний” “раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний”. I вже
нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. Вiн
зрозумiв, що найдорожче для людини
Ї ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю:
Краще в рiднiм краï милiм
Полягти кiстьми, сконати,
Нiж в землi чужiй, ворожiй
В славi й шанi пробувати!
Проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розки дала доля
украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. Блукають вони у пошуках щастя,
не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi:
Де ж того євшану взяти,
Того зiлля-привороту,
Що на певний шлях направить,
Ї
Шлях у край свiй повороту?!
