Автобiографiчний характер кiноповiстi О. Довженка “Зачарована Десна”

Повiсть “Зачарована Десна”
Ї лiрична розповiдь про дитячi роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати
ïï повнiстю автобiографiчною? Менi здається, що цей твiр дещо схожий на
легенду про бiдне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи,
коли соцiальне походження мало неабияке значення i згадка хоча б про якийсь
достаток батькiвськоï сiм’ï могла призвести до небажаних наслiдкiв. I
тому письменник так майстерно перемiшав правду, напiвправду i вигадку.

Сашкова сiм’я жила у хатi, яка була збудована невiдомо коли i ким. “Здавалося,
нiби ïï зовсiм нiхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, мiж
грушею i погребом, i схожа була також на стареньку бiлу печерицю. Дуже мальовнича
була хата. Одне, що не подобалося в нiй, i то не нам, а матерi, вiкна повростали в
землю i не було замкiв”. Така хата була символом нужденностi Полiсся. Насправдi ж
хата Довженкiв дуже вiдрiзнялася вiд лiтературноï, i ми це можемо побачити на
фотографiях, вмiщених у бiографiчних книжках письменника. Звичайно, вона не була
палацом, але й через п’ятдесят рокiв ïï вiкна розмiщенi високо над
землею. Просторi будiвлi на кiлька кiмнат в тi часи мали заможнi господарi.
Промовистим є той факт, що батько Довженка, крiм сiльськоï роботи,
пiдробляв: “своïми кiньми возив торгiвцiв на ярмарок”. Скорiше за все, конi
цi не були бiдняцькими шкапами, адже торгiвцi мали грошi i могли найняти собi
власника добрих коней. А хiба мiг бiдний неписьменний сiльський дядько дати
своïм дiтям не тiльки початкову освiту, а й вiдправити сина й доньку
продовжувати навчання “в городi”? Сашкiв батько все життя не мiг пробачити дiдовi
Семену “своєï темноти” i мрiяв вивчити сина. Спочатку повiв його до
сiльськоï школи, i Довженки стали перед учителем Леонтiєм Опанасенком. Той
почав розпитувати Сашка перекрученою росiйською мовою, i, коли переляканий
хлопець не змiг назвати iменi батька, вчитель винiс свiй вердикт

Ї “неразвитой!” Скiльки ж було по Украïнi таких нерозумних вчителiв, якi не
вмiли говорити до ладу росiйською, калiчили ïï, а зобов’язанi були вчити
дiтей тiльки чужою мовою. Перша зустрiч зi школою неприємно вразила Сашка, i в
повiстi “Зачарована Десна” Довженко з бiльшим задоволенням згадує своє вiльне
дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епiзодах письменник
найбiльш автобiографiчний.

Малий Сашко сховався в клунi i перебирає в пам’ятi приємне i неприємне в його
свiтi. Вiн боïться бабиних прокльонiв i Страшного Суду, не любить, коли довго
йде дощ i коли п’явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужi пси або гуска
сичить i скубе за штани. Вiн не любить носити в однiй руцi велике вiдро води,
полоти i пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п’яним, ходити босими ногами
по стернi, ïхати на возi з сiном, коли здається, що вiз от-от перекинеться.
Але на свiтi для хлопчика є дуже багато приємних речей. Вiн любить дивитися на
малий вогонь i обнiмати лоша або прокинутися рано-вранцi i побачити в хатi теля.
Приємно знайти пташине гнiздо i ïсти паску, приємно ходити по теплих калюжах
i спати в човнi. Це був свiт перших дитячих вражень хлопця, його стихiя. Усе
далеке й близьке сприймалося в образах, i все це вбирала вразлива Сашкова душа,
щоб пiзнiше наповнити повiсть “Зачарована Десна”.