Трагiзм творчоï долi Олександра Довженка
Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство!
Олександр Петрович – унiкальна постать в iсторiï Украïни. Доля надiлила
його щедрим талантом: вiн умiв любити – Украïну, ïï народ,
своïх батькiв, природу, своïх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно,
живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i
художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що
б не взявся – i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним
громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє.
Поки вiрив, мрiяв – жилося щасливо, але поступово рожевi окуляри потускнiли,
безжалiсна державна машина проïхалася гусеницями i по ньому.
“Украïна в огнi” – це переломний етап у життi i творчостi О.Довженка. Останнi
його твори – це вже не Довженко. Я б нiколи не присвоïла йому Ленiнськоï
премiï за “Поему про море”.
Прослiдкуємо, як, чому i коли Довженко перестає бути самим собою. I так: спочатку
мрiяв усю землю перетворити на розкiшний квiтучий сад, сам садив фруктовi сади на
Киïвськiй кiностудiï i на Мосфiльмi. Його називали “живим акумулятором
iдей”, до всього вiн був небайду жим: i до Мiчурiна, i до космосу, i до життя в
iнших краïнах. Мав надзвичайно багатий внутрiшнiй свiт. Носив у собi океан
iдей, сюжетiв. Довгi роки виношував план архiтектурноï забудови i
реставрацiï Києва, створив цiлий проект архiтектурного оформлення Днiпра,
мрiяв про будiвництво на його берегах сiл нового типу, а пiд столицею хотiв
створити село-музей, до якого були б перенесенi хати з усiх регiонiв Украïни.
Задовго до польоту Ю. Гагарiна дiлився на з’ïздi своïми думками про
пiдкорення космосу. Його цiкавили проблеми садiвництва i освоєння тайги, вiн
проектував пам’ятники i монументи видатним дiячам украïнського народу.
Перебуваючи в полонi фантазiй i надзвичайних iдей, прозiрливо бачив i вiдчував
недолiки суспiльного устрою. Глибоко це переживав, нiби вiдчуваючи i власну
провину. Цими роздумами ряснiє його щоденник: “…будь я Богом, я переробив би
цiлий свiт, створивши його кращим, куди б не глянуло моє всевидюще сердите око…”
Вiн був дитям своєï незвичайноï епохи, дитям великого справжнього
мистецтва.
А тим часом мистецтво втрачало своï основнi функцiï – нести людям
естетичну насолоду, бути засобом самовираження i пiзнання свiту, засобом змiни
людини на краще – i ставало покiрною служницею правлячоï iдеологiï.
Партiйними вказiвками нав’язувався фальшивий оптимiзм i фанатична вiра в гегемонiю
робiтничого класу, партiю, комунiзм.
Передчуття катастрофи, глибокоï прiрви, в яку скотилося суспiльство, до
Довженка прийде пiзнiше, як i до Хвильового чи Яновського. А те гiрке прозрiння
вiд сну-омани стане великою внутрiшньою суперечнi стю, трагедiєю. Спочатку
Довженко, будучи за характером романтиком, свiдомо пiдтримував iдеï нового
ладу, вiн вiддав свiй талант загальному оркестру, але потiм внутрiшня вiльна
природа митця активно противилася цьому, вона пiдносила його над актуальними
бiльшовицькими iдеями колективiзацiï, iндустрiалiзацiï до глибинного
осмислення вiчних людських проблем у тiснiй єдностi з нацiональними. На екран чи в
текст настирливо проривалася болюча правда, яка мучила його. I вiн написав правду
спочатку в “Щоденнику”, а потiм в “Украïнi в огнi”. Звичайно, ця правда
правлячiй верхiвцi, i Сталiну в тому числi, не сподобалася. Почалося цькування
письменника. Зламати Художника, яким був Довженко, поставити його на колiна,
примусити пiти проти свого народу, зробити його творчiсть знаряддям
антинародноï пропаганди – це була жорстокiша кара, нiж згноïти на
Соловках чи вислати на Колиму. Довженко постiйно вiдчував дискомфорт, адже вiн
усвiдомлював величину свого таланту, але реалiзувати його вiльно, на повну мiць не
зумiв. Вiд цього вiн постiйно страждав. Йому здавалося, що вiн зрадив свiй народ,
не живучи в Украïнi, що його всi забули. О. Довженко передчасно помер вiд
болю серця. У художницi Алли Горськоï є портрет Довженка: розполовинене
обличчя (темне i свiтле), яке митець охопив руками. Цей портрет дуже точно передає
трагедiю великого Художника.
