Природа й людина у творi Е. Гуцала “Лось”

Людина i природа
Ї нерозривне, людина є ïï часткою.
Є. Гуцало розповiдає нам лише про короткий епiзод iз житiя людей i природи. Але
ця розповiдь зворушує, викликає спiвчуття i водночас гнiв, що люди можуть бути
настiльки жорстокими.
Автор знайомить нас iз красенем, великим, сильним лосем. Вiн сповнений життєвих
сил. Вiн чекає на прихiд весни, коли все оживе i розквiтне.
Лось жив у заповiднику, людей не боявся, хоча ранiше жив у тайзi i був диким. Але
час минав i тепер вiн звик до людей. Далi ми дiзнаємось, що потрапивши у рiчку
навеснi, коли було ще багато криги, лось почав тонути. Як вiн не боровся, але нi
рiчка, нi мiцна крига його не вiдпускали. На допомогу тваринi прийшли два
маленькi хлопчики. Ризикуючи своïм життям, вони прорубали товсту кригу i лось
вибрався на берег. Маленькi хлопцi зачаровано дивились на цього велетня.

Але врятований дiтьми звiр загинув вiд руки дорослоï людини, яку цiкавили
пише великi роги лося. Чи не жорстоко це?
На мою думку, автор усiм серцем намагався сказати, застерегти нас вiд таких
фатальних помилок перед беззахисними тваринами. ïх треба любити, берегти,
спостерiгати за ïхнiм життям, а не бездумно вбивати.
Якщо людина почне цiнувати те, що дає природа, вона стане iншою: чистiшою,
спiвчутливiшою, добрiшою. I таких конфлiктiв мiж людиною та природою вже не
буде.