Мотиви громадянськоï лiрики Бориса Грiнченка

I. “Бiльше працював, нiж жив”. (Борис Грiнченко
Ї письменник, надiлений рiзнобiчним талантом. Поет, прозаïк, драматург,
критик, мовознавець, органiзатор видавничоï справи. Ще в юнi роки вiн
пробував сили у рiзних жанрах, а своєю невтомнiстю i непосидющiстю часом
перевершував найпрацьовитiших украïнських лiтераторiв. Про характер
власноï поетичноï творчостi сам Б. Грiнченко писав: “Я нiколи не належав
до тих поетiв, що ввесь свiй час можуть оддавати пiснi… Моя пiсня

Ї то мiй робiтницький одпочинок i моя робiтницька молитва-надiя”.)

II. Тематичне розмаïття лiричних творiв.
1. Марнiсть надiй на швидке визволення. (Глибоким смутком пройнятий вiрш “Доки?”
Такий настрiй викликаний трагiчним становищем украïнського народу. У листах
письменника до Христi Алчевськоï постає картина беззаконня i свавiлля,
знущання з селян. Про тяжке життя йдеться i в поезiï:
I так на свiтi живемо,
На плечах лихо несемо.
I доки будемо так жить?
Нiхто не скаже
Ї все мовчить!)
2. Шлях до нацiонального вiдродження. (Б. Грiнченко усе життя працював на благо
свого народу, свого краю. I працю вiн вбачає єдиним способом вирватися з неволi,
здобути щастя i незалежнiсть. У поезiï “До працi” автор закликає:

Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях i важкий,
Що аж до щастя i долi прямує:
Нумо до працi мерщiй!)
3. Пейзажнi та iнтимнi мотиви у поезiях Б. Грiнченка. (Б. Грiнченко захоплювався
прекрасними пейзажами рiдного краю. Свiтлим почуттям живе лiричний герой
поезiï “Пiд вербами”. Вiн зачарований чудовим краєвидом:
Верби старi похилилися там,
В хвилях купаються вiти;
Сонячним пишним промiнням з небес
Рiчка й дерева облитi.
Серце лiричного героя вiдчуває радiсть, тому що прийшло кохання:

Дiвчино! Хто вже побачив тебе,
Той не здола не кохати!)
III. Значення творчого доробку поета. (Б. Грiнченко збагатив украïнську
лiтературу численними вiршами. Особливо цiнними є збiрки його поезiй “Пiд хмарним
небом”, “Пiснi та думи”. Тяжких випробувань зазнав письменник, не щастило i його
творам. За часiв культу особи Сталiна вони були забороненi, а iм’я Б. Грiнченка
згадувалося лише в негативному планi. I тiльки у 60-х роках XX столiття твори
письменника повернулися до нас.)