Поетичний образ Украïни у творах П. Грабованого

Творча спадщина Павла Арсеновича Грабовського
Ї яскраве виявлення сили, життєдайностi, волелюбних традицiй украïнськоï
лiтератури. Його поезiя сповнена великоï жертовноï любовi до рiдного
краю, знедоленого украïнського народу, заради якого вiн пiшов тернистим
шляхом. Усi своï сили, навiть своє життя вiддав вiн за Украïну, за
“окутий, пригноблений люд”. По тюрмах та на засланнi, у “невольницькiй глушi”
поета катували 20 рокiв. Важким сибiрським шляхом по арештантських пересильних
етапах гнали поета царськi жандарми, а вiн пiд час зупинки вугiллям писав на
стiнах баракiв своï вiршi, присвяченi Украïнi. До нестями любив
Грабовський свiй рiдний край, знедолену свою Украïну, ïï простий
трудовий народ.
Образ Украïни посiдає особливе мiсце в творчостi поета. Далеко вiд рiдного
Краю, у заснiженому Сибiру пригадувалась йому мила Украïна у бiлих вишневих
Садках, заквiтчана квiтками.
Украïна приснилась менi,
Я прокинувсь, iзмучений, друже,
Раннiй промiнь гуляв по стiнi,
Та не легше було менi, друже.
Онде гай величаво дрiма,
Вiльна пташка так весело круже,
Чорнобрива жоржину лама…
Та менi не полегшало, друже!
Тяжко переживав поет розлуку з рiдним краєм, а ще гiршим було усвiдомлення того,
що бiльше, мабуть, не доведеться йому вже побувати в Украïнi.

Прощайте, садочки та рiднi гаï,
Прощайте, коханi та милi моï!
А так хочеться поетовi-засланцю побувати в рiдному краєвi, вiдчути дотик легкого
весняного вiтру, нiжний запах жоржин i мальв, почути чудовий солов’ïний
спiв, що розноситься над садками й полями. А натомiсть
Ї неволя. I мрiє вiн уже лише про те, щоб передати привiт милiй серцю
Украïнi.
На хвилю б тiльки збутись туги,
З неволi виглянуть на свiт,
Спинить тяжке чуття недуги,
Украйнi кинути привiт!
Невимовно тяжко крає поета думка про те, що в рiдному краï тяжко страждає
поневолений народ.
Боже!
Чи знайдеться край так зрабований,
Як Украïна, чи нi?
Люд наш, цупкими кайданами скований,
Гине без свiтла на днi,
Ї
з болем пише поет. Але вiрить у те, що прийде свiтла година, спадуть кайдани. Але
для цього треба ще чимало попрацювати.
Вставайте, вкраïнцi!
Рушаймо без ляку!
Ї
До труду закликую вас!
Не нам розiгнати згромаджену мряку,
Ї
Ми, однак, наблизимо час!
I вiрив поет, що стане Украïна вiльною й незалежною, зашумить зеленими
лiсами, колосистими полями, заспiває пiсню волi, розповiдаючи про щасливе й
заможне своє життя.
Через власнi своï долi
Здужа люд наш устояти
Ї
I справдяться тi надiï,
Що не згине наша мати!
Так у поезiï Грабовського оживала народна вiра в те, що “не вмерла
Украïна, i слава, i воля”.
Мотиви туги i суму за Украïною звучать у багатьох творах П. Грабовського:
“Украïна приснилась менi”, “Ой, яка ж ти сумна, Украïно моя”, “Сон”,
“Далеко” та iншi. Все своє недовге життя (доля вiдвела йому лише 38 рокiв) вiн
прожив з думами про Украïну, наближаючи ïï волю, нацiональну
незалежнiсть, бажаючи тiльки одного:
Бажав би я, мiй рiдний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподiваного раю
Вiд себе власно сподiвавсь.
I вiрив у те, що обов’язково прийде “день великоï вiдради”,
…зоря згоди заблищить у тьмi,
Рiвний всiм, в сiм’ï народiв вiльних
Раб-народ забуде об ярмi!