Поетичне вираження в поезiях П. Грабовського одвiчного прагнення украïнського народу до незалежностi (“До Русi-Украïни”, “До украïнцiв”)

Боже! Чи знайдеться край, так зарабований,
Як Украïна, чи нi?
Люд наш, цупкими кайданами скований,
Гине без свiтла на пнi.
Боже! За вiщо ж нам рученьки зв’язано
Його нацiï синам,
Що розмовлять та писати заказано
Рiдною мовою нам ?
П. Грабовський
Павло Арсенович Грабовський був одним iз тих представникiв демократичноï
iнтелiгенцiï, якi в умовах царату за благороднi, високi iдеали йшли на
каторгу, на заслання. У своïй лiтературнiй творчостi поет у нових iсторичних
умовах продовжував i розвивав визвольнi традицiï Шевченка, Франка, був
полум’яним патрiотом, борцем за щасливе майбутнє, за розквiт творчих сил народу,
показував одвiчне прагнення украïнського народу до волi i незалежностi.

Народне життя, визвольна боротьба, народнi думи i прагнення становили основу
творчостi поета, головне ïï джерело. Вiн був твердо переконаний, що
“невмируща мiць народа усе лихе переживе”, що “побачать вбогi Украïни дiти
будуче славетне, будуче прекрасне”.
Одним iз таких творiв поета є його вiрш “До Русi-Украïни”, написаний поетом в
iркутськiй губернськiй в’язницi, звiдки вiн листувався з Франком. Надрукований
вiрш у збiрцi “Пролiсок”, що вийшла за допомогою Франка 1894 року. I полинули
величнi рядки поезiï з уст опального, закутого спiвця в кайданах iз-за Aрат у
широкий свiт. Звiдси, з далекого Сибiру, з нутра катiвнi Росiйськоï
iмперiï Павло Грабовський звертається до украïнського народу, що живе в
неволi.
Бажав би я, мiй рiдний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь.
Давно сподiваного раю
Вiд тебе власно сподiвавсь.
Звiдти уярмлений i закутий, фiзично зламаний i принижений поет проголошував
“велич простого народа” i його природне, законне право запанувати на Русi, що
означало бути людьми-господарями власного життя в своïй хатi, у своïй
краïнi. I жити по-людськи так,
Щоб чарiвна селянська врода
Росла в коханнi та красi.
I саме для такого iстинно людського життя “Русь порiзнена має встати”, пiдвестись
з колiн на весь зрiст, визволитись з-пiд вiковiчного ярма як чужеземних, так i
власних гнобителiв.
Вiрний iдеалам великого Шевченка, його заповiтам, П. Грабовський у своєму вiршi
“До Русi-Украïни” яскраво й поетично висловив одвiчне прагнення
украïнського народу до волi й незалежностi, єдностi i рiвностi серед народiв
свiту.
Дуже показовий у цьому контекстi i вiрш П. Грабовського “До украïнцiв”, у
якому поет звертається до всiх украïнцiв, щоб вiдгукнулись вони всi, де хто
є, на запитання:
Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша
Ї
Рабства чаша вiкова?
Уся трагiчнiсть iсторичноï долi Украïни передається метафорою “до краю
спита чаша”. Це вiдтворення внутрiшнього протесту знедолених проти гнобителiв.

З поезiï вiдлунює пробудження в народi нацiональноï i соцiальноï
свiдомостi, що “наш простий народ, як i всякий другий, побивається лихою годиною”,
але “не вiдчуває своєï нацiональноï окремостi”.
Виражаючи “украïнськi почування украïнськоï душi” як наскрiзний
мотив усiєï своєï поезiï, Грабовський у зверненнi до украïнцiв
закликає:
Гей, докупи, певнi дiти!
Всiх веде мета одна:
Шлях любовi та освiти
Нас навiки поєдна!
Завершується вiрш полум’яним закликом, зверненням до украïнцiв сходитись
“докупи”, єднатися для досягнення спiльноï мети на шляху “любовi та освiти”,
вiдродження нацiï, процвiтання рiдного краю. Минули роки, десятилiття, поки
здiйснилася найзаповiтнiша мрiя поета
Ї Украïна стала вiльною i незалежною. Не вдалося побачити це мужньому сину
Украïни П. Грабовському, який загинув на чужинi, у далекому Сибiру.

Але живуть його полум’янi вiршi, якi нагадують нам, сучасникам, якою цiною
дiсталася нам воля. I нам, нащадкам поета, який поклав своє життя на вiвтар
Вiтчизни, усiх зусиль треба докласти, щоб Украïна стала могутньою, визнаною
у свiтi державою, а народ
Ї заможним i щасливим.