Аналіз «Господи, гніву пречистого...»

Детальний Аналіз

«Господи, гніву пречистого...» Стус

«Господи, гніву пречистого...» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська лірика.

Жанр: вірш-медитація (молитва).

Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.

Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробу­ваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.

Віршовий розмір: дактиль.

Римування: перехресне.

Художньо-стильові особливості: 

• епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»;
• риторичне звертання: «Господи...»;
• метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки».

Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропоно­ваний християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога».

        Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевне­ність ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя люди­ни. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у ви­пробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справе­дливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важ­ко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.