Тютюнник "Дивак" характеристика Олеся

Тютюнник “Дивак” образ Олеся (головного героя) та цитатна характеристика розкриті в цій статті.

Тютюнник “Дивак” характеристика Олеся

Пізнавати навколишній світ завжди цікаво, тому що ніколи не знаєш, на що можна натрапити. Хлопчик Олесь присвячував цьому пізнанню увесь вільний час та зовсім не переймався тим, що його однолітки в цей час гралися на річці. Він займався тим, що його цікавило, за що інші називали його диваком, тому що він майже не цікавився тим, чим прийнято цікавитись у його віці. Але Олесь не зважав на інших, тому що мав власні переконання. На його формування, як особистості, дуже вплинули казки, які читала йому мати, та безупиний інтерес до світу природи.
Олесь поводиться гідно — захищає інших, допомагає та навіть не відповідає кривднику в бійці. Усе це свідчить про його моральну свідомість.

“Дивак” цитатна характеристика Олеся

• «Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»;
• «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»;
• «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»;
• «Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається»;
• «Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи»;
• «Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину…»;
• «Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти духмяні верчики хмелю…»;
• «Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові»;
• «Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав»;
• «Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється — і дерева завмирають»;
• «Олесь винувато підсьорбує носом»;
• «Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках»;
• «Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив»;
• «Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика…».

Автор ставиться до свого персонажа дуже приязно. Олесь — маленький хлопчик, якому все цікаво, особливо те, що відбувається в лісі. Він зображується одинаком, тому що інші діти не поділяють його інтересів. Навіть дорослі не розуміють його, що призводить до конфліктних ситуацій. Один на один з природою він поводиться гідно — не псує дятлове дупло, ховає коріння дерева від морозу, рятує плотву від щуки. Він не любить сваритись, тому навіть коли Федько його вдарив, він не став йому відповідати, а навпаки — дуже зрадів їхньому примиренню. Він не може зрозуміти, навіщо дід б’є кобилу і не поділяє його переконань, маючи власні, навіть у такому юному віці.