Вірш «Зелена Євангелія» аналіз

«Зелена Євангелія» аналіз – тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір та інші відомості для проведення аналізу вірша ви знайдете в цій статті.

«Зелена Євангелія» Антонич аналіз

Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження: дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя.

Вид лірики: пейзажна.

Жанр «Зелена Євангелія» : ліричний вірш.

Провідний мотив твору. Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству.

Ідея «Зелена Євангелія» — показати зелений світ, який для поета є священним.

Композиція твору. Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало.

Образи твору. Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.

Художні засоби «Зелена Євангелія»

У невеликому за розміром творі поет використав такі яскраві художні засоби:

• епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;
• порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
• омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
• діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.

Римування «Зелена Євангелія» – перехресне

Віршовий розмір «Зелена Євангелія»: чотиристопний ямб із пірихієм

Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета, який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу. Кожним рядком вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не просить, а вимагає любити багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити красу в усьому.

Зелена Євангелія Богдан-Ігор Антонич

Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!

Вірш «Зелена Євангелія» аналіз

Збірку віршів «Зелена Євангелія» називають книгою природи. Поезія «Зелена Євангелія» — ніби візитна картка поета, він невтомно продовжує стукати в наші душі: «Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!» Невеличкий поетичний твір насичений незвичайними порівняннями: «Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан», метафоричний образ «на каруселі білі коні» — неповторний образ весни, що міг з’явитися лише у стилі цього поета. Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце».

Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження, зроблені автором. Дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя. Опис краси рідного мальовничого гірського поетового села Новиця, яке тепер знаходиться на території Польщі, ліг в основу вірша.

Поетика кольору — явище глибинної структури тексту. Пряме й метафоричне значення кольору можуть бути в тісному зв’язку й зіставленні смислів.

• Які кольори згадані поетом у «Зеленій Євангелії»? Яке вони мають значення? (Білий. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Цей колір, мабуть, автор використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення. Червоний. Допомагає змалювати образ місяця більш насичено)
• Скільки строф має вірш? (Два катрени)
• Які асоціації у вас викликають образи вірша? Який образ можна назвати основним. Чому? (Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-Ігор Антонич при­йшов до переконання, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля — фундамент світового дому)