Лист до Панаса Мирного
З відстані майже двох століть ми бачимо, що без Панаса Мирного, без його літературної творчості, не можна навіть уявити українську літературу. Цей видатний письменник став одним із основоположників і корифеїв національної соціальної і психологічної прози.
Якщо б у мене була можливість написати листа Панасу Мирному, зробила б я це приблизно так:
«Добрий день, вельмишановний Панас Якович!
Зараз за шкільною програмою ми вивчаємо вашу творчість і мені стало відомо багато інформації про Ваше життя і Ваші твори. Тепер я знаю, що перший Ваш твір, причому це була поезія, побачив світ у 70-х роках XIX століття. Тоді ж з’явився і відомий тепер у всьому світі псевдонім, яким була підписана поезія під назвою «Україні». Трохи пізніше ви вирішили спробувати свої сили у прозі і драматургії, і як показав час, це Вам неабияк гарно вдалося. Ви завжди з великим натхненням працювали над своїми творами, роблячи це винятково вимогливо і завжди доводячи їх до високого ідейного та художнього рівня.
З розповідей вчителя я дізналася, що першим Вашим прозовим твором стало оповідання «Лихий попутав», написане у 1872 році. Одразу ж після друку твір привернув велику увагу читачів, тому що в ньому було правдиво зображено життя безталанної дівчини-сироти у надзвичайно складних умовах тогочасного суспільства. Незважаючи на те, що ця тема вже неодноразово розроблялася в українській літературі такими відомими письменниками, поетами і драматургами, як Т. Г. Шевченко, Г. Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок та іншими, Вам вдалося знайти можливість висвітлити цю проблему досить оригінально.
Також мені стало відомо, що на початку Вашої творчої діяльності найбільш усього Вас приваблювала тема безпросвітності, деспотизму і кар’єризму, що у ті часи панувала у середовищі чиновників. А ось обдарованій і чесній людині місця там не було. Прикладом тому може бути головний герой оповідання «П’яниця», який будучи обдарованим юнаком, жадібно прагне до знань, має талант музиканта, але ніяк не може змиритися з задушливими обставинами канцелярської служби. Він занепадає духом, прихиляється до чарки, втрачає життєві сили і врешті-решт гине. Але не менше виділялися літературними критиками і інші Ваші новели і оповідання, в основу яких Ви поклали актуальні суспільні проблеми Вашого часу і які відрізнялися прогресивними демократичними поглядами. Це такі твори, як «Лови», «День на пастівнику», «Морозенко», «Казка про Правду і Кривду» і багато інших.
Особливо цікавою у цьому відношенні є Ваша повість «Лихі люди», де уперше в літературі було зображено розмежування у середовищі інтелігентів та розглянуті причини, через які розійшлись у своїх поглядах колишні шкільні товариші. На той час Ваш твір визначався незвичайною композицією, бо образи товаришів юних років тюремного священика Попенка, який став егоїстом і циніком, прокурора, реакціонера і кар’єриста Шестірного і революціонера-народника Жука розглядуються через призму спогадів в’язня-письменника Петра Телепня. У цій повісті Вам вдалося дуже вдало викрити «лихих людей», які втілюють в собі образи супротивників царської влади. Я вважаю, що Ваша повість «Лихі люди» була сміливим кроком в умовах тогочасного суспільства, а з часом вона стала значним досягненням національної літератури.
Тепер я знаю і те, що улюбленою Вашою темою були праця та життя селян, їх мрії і сподівання. Найяскравішим твором на цю тему став роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Ідею цього роману Ви взяли із розповіді хлопчика-візника про розбійника Василя Гнідку, що разом зі своєю ватагою вирізав родину заможного козака, а потім потрапив на каторгу, розповіді, яку ви почули під час службової поїздки до Полтавщини. У цьому творі ви розглядуєте причини виникнення негативних явищ у народному житті, які, на Вашу думку, були зумовлені не зіпсованістю окремих людей, а створеними у той час соціальними умовами.
Про Вашу творчу спадщину можна розмовляти ще довго, але я буду закінчувати свого листа і наприкінці лише скажу, що Ваш внесок в українську літературу важко переоцінити. Завдяки Вашим творам ми дізнаємося багато нового та цікавого про життя українського народу у другій половині XIX століття та можемо зробити багато корисних висновків особисто для себе. За це Вам велике спасибі, і прощавайте, великий і талановитий Панас Якович Мирний!».
Якщо б у мене була можливість написати листа Панасу Мирному, зробила б я це приблизно так:
«Добрий день, вельмишановний Панас Якович!
Зараз за шкільною програмою ми вивчаємо вашу творчість і мені стало відомо багато інформації про Ваше життя і Ваші твори. Тепер я знаю, що перший Ваш твір, причому це була поезія, побачив світ у 70-х роках XIX століття. Тоді ж з’явився і відомий тепер у всьому світі псевдонім, яким була підписана поезія під назвою «Україні». Трохи пізніше ви вирішили спробувати свої сили у прозі і драматургії, і як показав час, це Вам неабияк гарно вдалося. Ви завжди з великим натхненням працювали над своїми творами, роблячи це винятково вимогливо і завжди доводячи їх до високого ідейного та художнього рівня.
З розповідей вчителя я дізналася, що першим Вашим прозовим твором стало оповідання «Лихий попутав», написане у 1872 році. Одразу ж після друку твір привернув велику увагу читачів, тому що в ньому було правдиво зображено життя безталанної дівчини-сироти у надзвичайно складних умовах тогочасного суспільства. Незважаючи на те, що ця тема вже неодноразово розроблялася в українській літературі такими відомими письменниками, поетами і драматургами, як Т. Г. Шевченко, Г. Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок та іншими, Вам вдалося знайти можливість висвітлити цю проблему досить оригінально.
Також мені стало відомо, що на початку Вашої творчої діяльності найбільш усього Вас приваблювала тема безпросвітності, деспотизму і кар’єризму, що у ті часи панувала у середовищі чиновників. А ось обдарованій і чесній людині місця там не було. Прикладом тому може бути головний герой оповідання «П’яниця», який будучи обдарованим юнаком, жадібно прагне до знань, має талант музиканта, але ніяк не може змиритися з задушливими обставинами канцелярської служби. Він занепадає духом, прихиляється до чарки, втрачає життєві сили і врешті-решт гине. Але не менше виділялися літературними критиками і інші Ваші новели і оповідання, в основу яких Ви поклали актуальні суспільні проблеми Вашого часу і які відрізнялися прогресивними демократичними поглядами. Це такі твори, як «Лови», «День на пастівнику», «Морозенко», «Казка про Правду і Кривду» і багато інших.
Особливо цікавою у цьому відношенні є Ваша повість «Лихі люди», де уперше в літературі було зображено розмежування у середовищі інтелігентів та розглянуті причини, через які розійшлись у своїх поглядах колишні шкільні товариші. На той час Ваш твір визначався незвичайною композицією, бо образи товаришів юних років тюремного священика Попенка, який став егоїстом і циніком, прокурора, реакціонера і кар’єриста Шестірного і революціонера-народника Жука розглядуються через призму спогадів в’язня-письменника Петра Телепня. У цій повісті Вам вдалося дуже вдало викрити «лихих людей», які втілюють в собі образи супротивників царської влади. Я вважаю, що Ваша повість «Лихі люди» була сміливим кроком в умовах тогочасного суспільства, а з часом вона стала значним досягненням національної літератури.
Тепер я знаю і те, що улюбленою Вашою темою були праця та життя селян, їх мрії і сподівання. Найяскравішим твором на цю тему став роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Ідею цього роману Ви взяли із розповіді хлопчика-візника про розбійника Василя Гнідку, що разом зі своєю ватагою вирізав родину заможного козака, а потім потрапив на каторгу, розповіді, яку ви почули під час службової поїздки до Полтавщини. У цьому творі ви розглядуєте причини виникнення негативних явищ у народному житті, які, на Вашу думку, були зумовлені не зіпсованістю окремих людей, а створеними у той час соціальними умовами.
Про Вашу творчу спадщину можна розмовляти ще довго, але я буду закінчувати свого листа і наприкінці лише скажу, що Ваш внесок в українську літературу важко переоцінити. Завдяки Вашим творам ми дізнаємося багато нового та цікавого про життя українського народу у другій половині XIX століття та можемо зробити багато корисних висновків особисто для себе. За це Вам велике спасибі, і прощавайте, великий і талановитий Панас Якович Мирний!».
