Мотив лірики О. Олеся
Поетична творчість Олександра Олеся займає особливе місце в історії української літератури. В літературу поет прийшов у той період, коли жили і творили такі відомі митці, як Леся Українка, Іван Франко і Михайло Коцюбинський. На початку творчої діяльності О. Олеся його поезії виказували його, як ніжного романтика початку століття, зацікавленого у суспільних подіях лірика. А у другій половині життєвого шляху поета він став сумуючим драматичним художником слова. Своїми естетичними уподобаннями він був близьким до поетів «Української хати», модерністських кіл і молодих львівських літераторів. Багато поетів, так само, як і О. Олесь, звертаються до теми почуттів, але творчість цього незвичайного поета відрізняються великою силою вираження та надзвичайною експресією.
Пророчою стала муза Олександра Олеся, і вже перша поетична збірка, яка вийшла у 1907 році, отримує назву «З журбою радість обнялась», провістила драматичний напрям не тільки у його творчості, але і в його житті. Зі сторінок збірки перед читачами постає лірик з тонкою душею і мінливими настроями, глибоко закоханий у рідну природу і захоплений оточуючим світом.:
«З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!».
Вірші О. Олеся, в яких він описує природу, дуже різні, і в кожній картині поет бачить свою неповторність і особисту красу. Яскравим прикладом тому можуть бути поезії «На ланах листя золоте тріпоче», «Степ», «Майова ніч» та багато інших віршів. Але не тільки природа цікавить поета і тематичні обрії його досить широкі. В них, як у дзеркалі, можна побачити відгомін першої російської революції 1905 року, на яку прогресивні літератори, в тому числі і О. Олесь, покладали великі надії і мріяли про визволення та незалежність України. Для О. Олеся головною метою революції полягали у братерстві, рівності, землі і волі, тому поразка революціонерів поета дуже вразила. Але, незважаючи на поразку, у вірші «Міцно і солодко, кров’ю упившись…» поет виражає оптимістичну віру митця в перемогу народу.
З виходом першої збірки О. Олеся, яка хоч і не достала одностайної думки у літературних критиків, але принесла поету заслужену славу, адже майже одразу молоді поети із захватом стали цитувати відомої поезії О. Олеся «Сміються, плачуть солов’ї». плавність поетичних образів, їх легкість і плавність зацікавили читачів і зачарували їх. Радість і журба тісно сплелися не лишу у віршах збірки, але й стали емоційною та ідейною основою усієї наступної творчості поета, яка висвітлювала суспільні контрасти і проблеми того часу. Ліричне і трагічне злились у поезіях О. Олеся воєдино. Поєднання теплих і світлих кольорів у творчості митця настільки сильне, що відбивається навіть у найінтимніших віршах і торкається найпотаємніших почуттів.
«Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями у груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її,
Знов молодість не буде»
О. Олесь на залишається осторонь подій у житті свого ліричного героя і постійно нагадує читачам про своє бачення проблем тогочасного суспільства. Ясність і простота образів, незвичайна музикальність звукового ряду, багата палітра кольорів і почуттів, втілена в епітетах – все це і стало визначальними рисами поетичної творчості О. Олеся. В доповнення к цьому, творчість О. Олеся постійно підживлювали життєдайні джерела українських народних пісень. Але традиційні образи національного фольклору – ніч і зорі, квіти і верби, журба і сльози стали у віршах поета не просто звичним орнаментом, а й ознаками його приналежності саме до української національної культури і засобами вираження власного бачення оточуючого світу.
«І вгледіли айстри, що жити дарма,-
Схилились і вмерли…
І тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх».
Та як казав Максим Рильський, його товариш по перу інколи хотів бути простим співцем бездумної земної радості, «співцем любові, квітів, пісень». І ось радісні і бадьорі мотиви знову зазвучали у поезіях О. Олеся. Це сталося під час лютневої революції 1917 року, яку поет зустрічав з великими надіями і сподівався у наближенні волі українського народу. «Воля! Воля! Сниться, може». Склавши поетичний діалог із земляками, О. Олесь говорить про щастя у відновленому краї і докоряє їм за рабську покору можновладцям. З його вуст звучать гіркі та сумні слова правди. Але в той же час поет не падає духом і посилає громадське мажорне звучання своїх поезій:
«Хіба не бачите, що скоро день настане,
Що сонце наше вже з – за обрію встає».
О. Олесь свідомо і достатньо послідовно удосконалює українське поетичне слово і робить свою поезію засобом боротьби – «Будь моїм мечем». Багато своїх віршів поет присвятив темі взаємовідносин творчої особистості і народу, любові до національних традицій, рідного народу і рідної мови – «О слово рідне, шум дерев!», «Рідна мова». Для нього людина, яка не любить і не знає рідної мови ніколи не стане справжнім українцем і справжнім патріотом своєї країни.
У 1919 році у житті О. Олеся відбувається подія, яка покладає початок новому етапу творчого та життєвого шляху поета – він назавжди покидає Україну і виїздить до Праги. Найкращі поезії, які були написані О. Олесем в еміграції, були надруковані в збірках з досить промовистими назвами: «Емігрантська перезва», «Кому печаль мою», «Чужиною». Увесь поетичний літопис, який був створений поетом за кордоном, став історією жалю по рідній землі. У цих віршах переважають настрої туги за батьківщиною і самотності, Олесь постійно звертається до спогадів про рідний край, малює його красу і велич – «Жита! Пригадую!…», «Україна в старовину».
Цікавою сторінкою творчості О.Олеся стали його вірші для дітей, казки і створений ним «Алфавіт віршами, написаний для сина». Багато з цих творів присвячені синові поета, майбутньому українському поетові нового покоління Олегові Ольжину. Олесь виявив себе також як талановитий перекладач поезії та прози з німецької, англійської і польської мов.
На батьківщину Олександр Олесь так і не повернувся, а журба і радість, плач і сміх, рабство і воля, так і залишилися назавжди у його поезії. Музикальність образів і розкутість поетичного слова, створюють цілісну ліричну і філософську поезію, підкоряючи читачів внутрішнім відчуттям ритму і своєю мелодійністю.
«Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла».
Тільки недавно читачі отримали змогу осягнути всю глибину творчості Олександра Олеся і відгукнутися душею на вічний поклик автора до любові, свободи і сонця. У своїх поезіях автор опоетизував найінтимніші переживання людини, які вона переживає у своєму житті – це кохання, біль розлуки і вірність, а також опрацював традиційні мотиви громадської лірики під філософським кутом. О. Олесь збагатив культуру національного вірша і підняв українську поезію на новий, більш високий рівень мистецького осмислення.
Пророчою стала муза Олександра Олеся, і вже перша поетична збірка, яка вийшла у 1907 році, отримує назву «З журбою радість обнялась», провістила драматичний напрям не тільки у його творчості, але і в його житті. Зі сторінок збірки перед читачами постає лірик з тонкою душею і мінливими настроями, глибоко закоханий у рідну природу і захоплений оточуючим світом.:
«З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!».
Вірші О. Олеся, в яких він описує природу, дуже різні, і в кожній картині поет бачить свою неповторність і особисту красу. Яскравим прикладом тому можуть бути поезії «На ланах листя золоте тріпоче», «Степ», «Майова ніч» та багато інших віршів. Але не тільки природа цікавить поета і тематичні обрії його досить широкі. В них, як у дзеркалі, можна побачити відгомін першої російської революції 1905 року, на яку прогресивні літератори, в тому числі і О. Олесь, покладали великі надії і мріяли про визволення та незалежність України. Для О. Олеся головною метою революції полягали у братерстві, рівності, землі і волі, тому поразка революціонерів поета дуже вразила. Але, незважаючи на поразку, у вірші «Міцно і солодко, кров’ю упившись…» поет виражає оптимістичну віру митця в перемогу народу.
З виходом першої збірки О. Олеся, яка хоч і не достала одностайної думки у літературних критиків, але принесла поету заслужену славу, адже майже одразу молоді поети із захватом стали цитувати відомої поезії О. Олеся «Сміються, плачуть солов’ї». плавність поетичних образів, їх легкість і плавність зацікавили читачів і зачарували їх. Радість і журба тісно сплелися не лишу у віршах збірки, але й стали емоційною та ідейною основою усієї наступної творчості поета, яка висвітлювала суспільні контрасти і проблеми того часу. Ліричне і трагічне злились у поезіях О. Олеся воєдино. Поєднання теплих і світлих кольорів у творчості митця настільки сильне, що відбивається навіть у найінтимніших віршах і торкається найпотаємніших почуттів.
«Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями у груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її,
Знов молодість не буде»
О. Олесь на залишається осторонь подій у житті свого ліричного героя і постійно нагадує читачам про своє бачення проблем тогочасного суспільства. Ясність і простота образів, незвичайна музикальність звукового ряду, багата палітра кольорів і почуттів, втілена в епітетах – все це і стало визначальними рисами поетичної творчості О. Олеся. В доповнення к цьому, творчість О. Олеся постійно підживлювали життєдайні джерела українських народних пісень. Але традиційні образи національного фольклору – ніч і зорі, квіти і верби, журба і сльози стали у віршах поета не просто звичним орнаментом, а й ознаками його приналежності саме до української національної культури і засобами вираження власного бачення оточуючого світу.
«І вгледіли айстри, що жити дарма,-
Схилились і вмерли…
І тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх».
Та як казав Максим Рильський, його товариш по перу інколи хотів бути простим співцем бездумної земної радості, «співцем любові, квітів, пісень». І ось радісні і бадьорі мотиви знову зазвучали у поезіях О. Олеся. Це сталося під час лютневої революції 1917 року, яку поет зустрічав з великими надіями і сподівався у наближенні волі українського народу. «Воля! Воля! Сниться, може». Склавши поетичний діалог із земляками, О. Олесь говорить про щастя у відновленому краї і докоряє їм за рабську покору можновладцям. З його вуст звучать гіркі та сумні слова правди. Але в той же час поет не падає духом і посилає громадське мажорне звучання своїх поезій:
«Хіба не бачите, що скоро день настане,
Що сонце наше вже з – за обрію встає».
О. Олесь свідомо і достатньо послідовно удосконалює українське поетичне слово і робить свою поезію засобом боротьби – «Будь моїм мечем». Багато своїх віршів поет присвятив темі взаємовідносин творчої особистості і народу, любові до національних традицій, рідного народу і рідної мови – «О слово рідне, шум дерев!», «Рідна мова». Для нього людина, яка не любить і не знає рідної мови ніколи не стане справжнім українцем і справжнім патріотом своєї країни.
У 1919 році у житті О. Олеся відбувається подія, яка покладає початок новому етапу творчого та життєвого шляху поета – він назавжди покидає Україну і виїздить до Праги. Найкращі поезії, які були написані О. Олесем в еміграції, були надруковані в збірках з досить промовистими назвами: «Емігрантська перезва», «Кому печаль мою», «Чужиною». Увесь поетичний літопис, який був створений поетом за кордоном, став історією жалю по рідній землі. У цих віршах переважають настрої туги за батьківщиною і самотності, Олесь постійно звертається до спогадів про рідний край, малює його красу і велич – «Жита! Пригадую!…», «Україна в старовину».
Цікавою сторінкою творчості О.Олеся стали його вірші для дітей, казки і створений ним «Алфавіт віршами, написаний для сина». Багато з цих творів присвячені синові поета, майбутньому українському поетові нового покоління Олегові Ольжину. Олесь виявив себе також як талановитий перекладач поезії та прози з німецької, англійської і польської мов.
На батьківщину Олександр Олесь так і не повернувся, а журба і радість, плач і сміх, рабство і воля, так і залишилися назавжди у його поезії. Музикальність образів і розкутість поетичного слова, створюють цілісну ліричну і філософську поезію, підкоряючи читачів внутрішнім відчуттям ритму і своєю мелодійністю.
«Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла».
Тільки недавно читачі отримали змогу осягнути всю глибину творчості Олександра Олеся і відгукнутися душею на вічний поклик автора до любові, свободи і сонця. У своїх поезіях автор опоетизував найінтимніші переживання людини, які вона переживає у своєму житті – це кохання, біль розлуки і вірність, а також опрацював традиційні мотиви громадської лірики під філософським кутом. О. Олесь збагатив культуру національного вірша і підняв українську поезію на новий, більш високий рівень мистецького осмислення.
