Співає вечір колискову
«Таке казкове вечірнє небо,
Розкішне й мрійно-загадкове!
Побіля ставу дрімають верби,
На небі місяць, як підкова…».
На притихлі міські вулиці швидко опустилася рання осіння темрява. Подекуди засвітилися ліхтарі, яки вихвачують у коло світу людей, що поспішають з роботи додому. З другої зміни повертаються школярі. А когось з дітей батьки ведуть з танців, гуртків і спортивних секцій, щоб не йшли одні у вечірній темряві.
Повільно насувається непогода. Небо вкривається хмарами які видно навіть ввечері, зриваються перші краплі дощу. Я теж нещодавно повернувся додому. В кімнатах зовсім темно, бо дома ще нікого немає. Я заварюю собі чай, вмикаю комп’ютер, усаджуюся в зручне крісло і перевіряю поштові повідомлення.
Батьків ще немає з роботи. Застрягла десь після університету і сестра. Напевно, сидить у гостях у якоїсь подружки. Адже сьогодні погода зовсім не для гуляння на свіжому повітрі. Потрібно б зайнятися уроками, але дуже не хочеться. Хочеться відволіктися від похмурого осіннього вечора і знайти цікаву домашню розвагу.
Але ось усі вдома, уся родина в зборі. На вулиці поодинокі краплі перетворилися у справжній дощ, затяжний і тужливий. Він буде стукати по вікнах навіть тоді, як я уляжуся спати. А зараз у відблисках світу з вікон нашої квартири видно, як розгойдуються назад-вперед мокрі оголені гілки дерев. Рідкісні перехожі з парасольками і в плащах перебігають вулицю. Вони поспішають швидше потрапити до теплої домівки а бо куди-небудь ще, де можна сховатися від дощу.
Тепло і затишно і у нас вдома, в усіх кімнатах горить яскраве світло. З кухні вже доносяться запахи смачної вечері – її готують мама з сестрою. Скоро мене та батько покличуть до смачного вечірнього столу.
Ми всі разом вечеряємо, потім сестра збирає сумку на завтрашні лекції, а мама залишається поратися на кухні. Батько усаджується перед телевізором з чашкою кави. Я недовго розмовляю з мамою та татом і йду робити уроки мене не відволікають ні розмови, ні телевізор. Навпаки, мені дуже подобається, коли вся моя родина вдома. Ніхто мені не заважаю і я швидко справляюся з домашнім завданням. Ще деякий час я проводжу з рідними і відправляюся спати. Ну душі у мене тепло і приємно, бо мені дуже радісно, що осінній вечір я провів зі своєю родиною, зі своїми близькими. А потім –
«Чарівні звуки лунають ніжно –
Співає вечір колискову,
І сон крадеться до мене в ліжко –
В його міцних обіймах знову…».
Розкішне й мрійно-загадкове!
Побіля ставу дрімають верби,
На небі місяць, як підкова…».
На притихлі міські вулиці швидко опустилася рання осіння темрява. Подекуди засвітилися ліхтарі, яки вихвачують у коло світу людей, що поспішають з роботи додому. З другої зміни повертаються школярі. А когось з дітей батьки ведуть з танців, гуртків і спортивних секцій, щоб не йшли одні у вечірній темряві.
Повільно насувається непогода. Небо вкривається хмарами які видно навіть ввечері, зриваються перші краплі дощу. Я теж нещодавно повернувся додому. В кімнатах зовсім темно, бо дома ще нікого немає. Я заварюю собі чай, вмикаю комп’ютер, усаджуюся в зручне крісло і перевіряю поштові повідомлення.
Батьків ще немає з роботи. Застрягла десь після університету і сестра. Напевно, сидить у гостях у якоїсь подружки. Адже сьогодні погода зовсім не для гуляння на свіжому повітрі. Потрібно б зайнятися уроками, але дуже не хочеться. Хочеться відволіктися від похмурого осіннього вечора і знайти цікаву домашню розвагу.
Але ось усі вдома, уся родина в зборі. На вулиці поодинокі краплі перетворилися у справжній дощ, затяжний і тужливий. Він буде стукати по вікнах навіть тоді, як я уляжуся спати. А зараз у відблисках світу з вікон нашої квартири видно, як розгойдуються назад-вперед мокрі оголені гілки дерев. Рідкісні перехожі з парасольками і в плащах перебігають вулицю. Вони поспішають швидше потрапити до теплої домівки а бо куди-небудь ще, де можна сховатися від дощу.
Тепло і затишно і у нас вдома, в усіх кімнатах горить яскраве світло. З кухні вже доносяться запахи смачної вечері – її готують мама з сестрою. Скоро мене та батько покличуть до смачного вечірнього столу.
Ми всі разом вечеряємо, потім сестра збирає сумку на завтрашні лекції, а мама залишається поратися на кухні. Батько усаджується перед телевізором з чашкою кави. Я недовго розмовляю з мамою та татом і йду робити уроки мене не відволікають ні розмови, ні телевізор. Навпаки, мені дуже подобається, коли вся моя родина вдома. Ніхто мені не заважаю і я швидко справляюся з домашнім завданням. Ще деякий час я проводжу з рідними і відправляюся спати. Ну душі у мене тепло і приємно, бо мені дуже радісно, що осінній вечір я провів зі своєю родиною, зі своїми близькими. А потім –
«Чарівні звуки лунають ніжно –
Співає вечір колискову,
І сон крадеться до мене в ліжко –
В його міцних обіймах знову…».
