Блиск і вбогість Качанівки
Історія Качанівки налічує вже більше 200 років. Своєю назвою маєток зобов’язаний Ф. Каченовському, «співцю двору Його імператорської Величності», який і купив тоді ще хутір у перших його господарів – ніжинських греків. А ось розкішним палацом і прекрасним парком Качанівка зобов’язана своєму знаменитому господареві – генерал-губернатору Малоросії Петру Румянцеву-Задунайському. Він і його нащадки володіли маєтком до початку ХIХ століття, а у 1808 році Сергій Петрович Румянцев-Задунайський продав садибу поміщику Григорію Почеку. Новий власник і його дружина перебудували палац у класичному стилі, розширили парк.
До сім’ї відомих меценатів Тарновських Качанівка переходить в 1824 році: Григорій Тарновський отримав маєток у спадок від матері. Саме за ті сімдесят років, коли Качанівкою володіли Тарновські, маєток придбав свою гучну славу і став справжнісіньким центром культурного життя, який із задоволенням відвідували і з вдячністю згадували найвідоміші художники, літератори, композитори, вчені: Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Василь Штенберг, Ілля Рєпін , Михайло Глінка, Олександр Лазаревський, Дмитро Яворницький… Багато славних імен зберіг Качанівський альбом для гостей – всього в ньому більше 600 автографів.
У 1897 році Качанівку за один мільйон золотих рублів купив відомий на всю імперію цукрозаводчик Павло Харитоненко, і до 1918-го року в маєтку жила його дочка з чоловіком. Але грянула революція, сім’я виїхала за кордон, маєток націоналізували – і Качанівка розділила сумну долю багатьох і багатьох «дворянських гнізд», розкиданих по всій території колишньої імперії. Помістю, можна сказати, ще пощастило, принаймні, воно не загинуло в полум’ї революційних пожеж. Але от про славу і музи довелося надовго забути. У двадцяти-тридцяти роки минулого століття в маєтку розмістилася комуна для безпритульних, а потім, в сорокових-п’ятдесятих роках, лікувально-оздоровчі заклади різного спрямування. І тільки у вісімдесяті роки Качанівка отримала статус історико-культурного заповідника. Пора було рятувати те, що ще не встигли розтягнути і знищити за роки розрухи.
Останній Тарновський, який володів Качанівкою, Василь Васильович Тарновський-молодший, мав три пристрасті – парк, колекція українських старожитностей і жінки. Саме витрати на поповнення колекції і щедре меценатство привели його на грань банкрутства. Тільки під загрозою повного розорення зважився Василь Васильович продати свою гаряче улюблену Качанівку.
Напевно, саме ця людська трагедія, накладена потім на трагедію революційної епохи, і породила сумну легенду про примару, яку нібито можна зустріти в Качанівці. Кажуть, що таємничу постать вперше стали помічати медсестри туберкульозного диспансеру, який у свій час розташовувався в Качанівці. Сіра фігура в плащі і капелюсі сумно бродила по алеях занедбаного парку. Серед медперсоналу поповзли чутки про привидів. Особливо часто дивну фігуру помічали неподалік від палацу.
Місцеві жителі вважають, що це – привід Василя Тарновського-молодшого, який до цих пір не може залишити свого колишнього маєтку. Його незаспокоєна душа немов би ридає над тим, що зробили з родовим гніздом час і людська байдужість… Кажуть, що примара не набуде спокою доти, поки Качанівка повністю не відродить свою минулу велич…
До сім’ї відомих меценатів Тарновських Качанівка переходить в 1824 році: Григорій Тарновський отримав маєток у спадок від матері. Саме за ті сімдесят років, коли Качанівкою володіли Тарновські, маєток придбав свою гучну славу і став справжнісіньким центром культурного життя, який із задоволенням відвідували і з вдячністю згадували найвідоміші художники, літератори, композитори, вчені: Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Василь Штенберг, Ілля Рєпін , Михайло Глінка, Олександр Лазаревський, Дмитро Яворницький… Багато славних імен зберіг Качанівський альбом для гостей – всього в ньому більше 600 автографів.
У 1897 році Качанівку за один мільйон золотих рублів купив відомий на всю імперію цукрозаводчик Павло Харитоненко, і до 1918-го року в маєтку жила його дочка з чоловіком. Але грянула революція, сім’я виїхала за кордон, маєток націоналізували – і Качанівка розділила сумну долю багатьох і багатьох «дворянських гнізд», розкиданих по всій території колишньої імперії. Помістю, можна сказати, ще пощастило, принаймні, воно не загинуло в полум’ї революційних пожеж. Але от про славу і музи довелося надовго забути. У двадцяти-тридцяти роки минулого століття в маєтку розмістилася комуна для безпритульних, а потім, в сорокових-п’ятдесятих роках, лікувально-оздоровчі заклади різного спрямування. І тільки у вісімдесяті роки Качанівка отримала статус історико-культурного заповідника. Пора було рятувати те, що ще не встигли розтягнути і знищити за роки розрухи.
Останній Тарновський, який володів Качанівкою, Василь Васильович Тарновський-молодший, мав три пристрасті – парк, колекція українських старожитностей і жінки. Саме витрати на поповнення колекції і щедре меценатство привели його на грань банкрутства. Тільки під загрозою повного розорення зважився Василь Васильович продати свою гаряче улюблену Качанівку.
Напевно, саме ця людська трагедія, накладена потім на трагедію революційної епохи, і породила сумну легенду про примару, яку нібито можна зустріти в Качанівці. Кажуть, що таємничу постать вперше стали помічати медсестри туберкульозного диспансеру, який у свій час розташовувався в Качанівці. Сіра фігура в плащі і капелюсі сумно бродила по алеях занедбаного парку. Серед медперсоналу поповзли чутки про привидів. Особливо часто дивну фігуру помічали неподалік від палацу.
Місцеві жителі вважають, що це – привід Василя Тарновського-молодшого, який до цих пір не може залишити свого колишнього маєтку. Його незаспокоєна душа немов би ридає над тим, що зробили з родовим гніздом час і людська байдужість… Кажуть, що примара не набуде спокою доти, поки Качанівка повністю не відродить свою минулу велич…
