Лірика І. Франка
В українську літературу Іван Франко увійшов як видатний публіцист, філософ, драматург, прозаїк і лірик. Його поетична спадщина настільки різноманітна, що стислою характеристикою охопити її неможливо.
Лірична творчість І. Франка – це зброя боротьби проти ворогів трудового народу, вияв громадських і політичних ідеалів, своєрідний світ, який відбивав його думки про долю трудящого народу, філософські роздуми і інтимні переживання.
Ліричний герой великого Каменяра українського народу – це не тільки образ передового громадського діяча, не тільки сам поет, це відображення усієї історії українського народу, якому І. Франко віддавав усі свої сили, невід’ємною частиною якого себе вважав.
У 1887 році вийшла перша збірка І. Франка під назвою «З вершин і низин». Образ ліричного героя цієї поетичної збірки сповнений віри у можливість змінити життя українського народу на краще і в справедливість революційної боротьби. Ця книга відкривається величальною піснею, яка славить невмирущу силу боротьби за волю, щастя і прогрес:
«Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю».
Цей вірш пройнятий оптимістичним настроєм і вірою у перемогу:
«Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі».
А ось поезією «Каменярі» автор стверджує життєву програму революціонера, що став на шлях перебудови тогочасного суспільства:
«І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…».
У наступному циклі під назвою «Веснянки» І. Франко показує готовність суспільства прийняти нове, вільне життя і робить це через пробудження природи, вживаючи при цьому прийоми паралелізму. Отже героєм громадянської лірики І. Франка є носій ідей вільного суспільства і нового життя.
Щодо інтимної лірики І. Франка, то неповторною і незвичайно яскравою є його поетична збірка «Зів’яле листя», в якій поет розкривається досить несподівано, по-новому. У цій збірці перед нами розгортається трагічна драма ліричного героя, яка була викликана обставинами особистого і громадського життя. «Зів’яле листя» – це художній образ нерозділеного кохання і втрачених надій ліричного героя і самого поета:
«Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?».
Ліричний герой інтимної лірики І. Франка являє собою людину ніжної душі і сильного характеру. На шляху закоханого героя стоять три головні перепони – «горда душа», «хлопський рід і «м’яке серце». Особисті переживання свого ліричного героя поет підніс на незвичайну височінь духовної краси. Більшість поезій збірки написано у вигляді народних пісень. Це і «Ой ти дівчина, з горіха зерня», і «Червона калина, чого в лузі гнешся?», і деякі інші, які з часом були покладені на музику. Інтимна лірика І. Франка – це дивосвіт глибокого і трагічного кохання.
Зовсім іншими мотивами сповнена поетична збірка «Мій ізмарагд». В давні часи ізмарагдами на Русі називалися збірки статей на повчальні теми, в яких викладалися християнські моральні цінності і норми. У І. Франка ця збірка стала повчанням для демократично налаштованих революціонерів. У поезіях, що входять до складу збірки, автор викриває продажність, лицемірство, підлість і підступність псевдопатріотів. Наприклад, у вірші «Декадент» І. Франко засуджує занепадницькі літературні твори, які, на його думку, були спрямовані проти народу. А ось свої поезії І. Франко вважає істинно народними:
« Який я декадент? Я син народу,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик — праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог».
При цьому ліричний герой не відступає перед ворогом, бо він впевнений у власній правоті.
Якщо герої книг «З вершин і низин» і «Зів’яле листя» були відчайдушними у своїх поривах, переходах від печалі до радості, від занепаду до бадьорості, то ліричний герой поетичної збірки «Мій ізмарагд» стає розсудливим, спокійним і урівноваженим.
Отже, узагальнені мотиви ліричної творчості І. Франка – це своєрідна життєва сповідь самого поета, життя українського народу, авторське філософське осмислення дійсності. Крім того, це заповіт майбутнім поколінням бути щирішими і чистішими у своїх почуттях, відданими чесній справі, вірними синами свого народу.
Лірична творчість І. Франка – це зброя боротьби проти ворогів трудового народу, вияв громадських і політичних ідеалів, своєрідний світ, який відбивав його думки про долю трудящого народу, філософські роздуми і інтимні переживання.
Ліричний герой великого Каменяра українського народу – це не тільки образ передового громадського діяча, не тільки сам поет, це відображення усієї історії українського народу, якому І. Франко віддавав усі свої сили, невід’ємною частиною якого себе вважав.
У 1887 році вийшла перша збірка І. Франка під назвою «З вершин і низин». Образ ліричного героя цієї поетичної збірки сповнений віри у можливість змінити життя українського народу на краще і в справедливість революційної боротьби. Ця книга відкривається величальною піснею, яка славить невмирущу силу боротьби за волю, щастя і прогрес:
«Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю».
Цей вірш пройнятий оптимістичним настроєм і вірою у перемогу:
«Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі».
А ось поезією «Каменярі» автор стверджує життєву програму революціонера, що став на шлях перебудови тогочасного суспільства:
«І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…».
У наступному циклі під назвою «Веснянки» І. Франко показує готовність суспільства прийняти нове, вільне життя і робить це через пробудження природи, вживаючи при цьому прийоми паралелізму. Отже героєм громадянської лірики І. Франка є носій ідей вільного суспільства і нового життя.
Щодо інтимної лірики І. Франка, то неповторною і незвичайно яскравою є його поетична збірка «Зів’яле листя», в якій поет розкривається досить несподівано, по-новому. У цій збірці перед нами розгортається трагічна драма ліричного героя, яка була викликана обставинами особистого і громадського життя. «Зів’яле листя» – це художній образ нерозділеного кохання і втрачених надій ліричного героя і самого поета:
«Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?».
Ліричний герой інтимної лірики І. Франка являє собою людину ніжної душі і сильного характеру. На шляху закоханого героя стоять три головні перепони – «горда душа», «хлопський рід і «м’яке серце». Особисті переживання свого ліричного героя поет підніс на незвичайну височінь духовної краси. Більшість поезій збірки написано у вигляді народних пісень. Це і «Ой ти дівчина, з горіха зерня», і «Червона калина, чого в лузі гнешся?», і деякі інші, які з часом були покладені на музику. Інтимна лірика І. Франка – це дивосвіт глибокого і трагічного кохання.
Зовсім іншими мотивами сповнена поетична збірка «Мій ізмарагд». В давні часи ізмарагдами на Русі називалися збірки статей на повчальні теми, в яких викладалися християнські моральні цінності і норми. У І. Франка ця збірка стала повчанням для демократично налаштованих революціонерів. У поезіях, що входять до складу збірки, автор викриває продажність, лицемірство, підлість і підступність псевдопатріотів. Наприклад, у вірші «Декадент» І. Франко засуджує занепадницькі літературні твори, які, на його думку, були спрямовані проти народу. А ось свої поезії І. Франко вважає істинно народними:
« Який я декадент? Я син народу,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик — праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог».
При цьому ліричний герой не відступає перед ворогом, бо він впевнений у власній правоті.
Якщо герої книг «З вершин і низин» і «Зів’яле листя» були відчайдушними у своїх поривах, переходах від печалі до радості, від занепаду до бадьорості, то ліричний герой поетичної збірки «Мій ізмарагд» стає розсудливим, спокійним і урівноваженим.
Отже, узагальнені мотиви ліричної творчості І. Франка – це своєрідна життєва сповідь самого поета, життя українського народу, авторське філософське осмислення дійсності. Крім того, це заповіт майбутнім поколінням бути щирішими і чистішими у своїх почуттях, відданими чесній справі, вірними синами свого народу.
