У сміливих щастя завжди є (за романом І. Багряного «Тигролови»)
До щастя ми йдемо, стежину прокладаєм.
А поруч стільки ж, хто очікує чудес.
Проте, чи знайдемо його, ніхто не знає,
Та шлях проторений — і дух, мов храм, воскрес…
Протягом усього свого життя людина йде назустріч своєму щастю. Хтось наближається до нього розміреною, виваженою ходою, не поспішаючи. Хтось придивляється навколо, та, на жаль, не помічає його. А хтось кидається у життєвий вир з головою, намагаючись не розминутися з чарівною миттю, яка називається щастям. Саме про таких людей розповідає нам пригодницький роман Івана Багряного «Тигролови».
З великим захопленням, затамувавши подих, спостерігаємо ми, як борються за своє щастя Григорій, Наталка та вся родина Сірків. Вони усіма своїми вчинками немов доводять слова Наталчиної матері, старої Сірчихи: «У сміливих щастя завжди є». Чи справді це так?
Григорій Многогрішний, приречений на загибель своїми катами, робить усе для того, щоб зберегти життя, стати вільною, а значить — щасливою людиною. Тільки хоробрість, сміливість та велика сила волі допомогли чоловікові втекти з поїзда смерті. Його відчайдушний учинок надихає інших. І в цілої маси змарнілих, знеособлених людей сколихнулося серце, виросли крила, а слова безумного сміливця для багатьох стали життєвим кредо: ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.
Та фортуна, як казали давні мудреці, віддає перевагу сміливим. Ось і Григорієві доля посилає зустріч із родиною, якій довелося подолати безліч перешкод на шляху до свого нелегкого щастя. Щастя, загартованого болючими втратами, проте здобутого і збереженого на розкішному острівці у тайзі, що зветься Зеленим Клином. Не дивно, що і старий Сірко, і дружина його, й діти відчувають себе щасливими у своїй маленькій Україні. Вони ж бо мають велику силу — сміливість залишатися українцями далеко від рідної землі.
А діти, які зростають у козацькому роді! Наталка, розуміючи, що може бути щасливою тільки з Григорієм, сама просить благословення у батьків. І старі розуміють доньку, адже вона — дитя роду Сірків. Роду, про який Іван Багряний писав: «… суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування». То кому ж як не їм відомо, що сміливі завжди мають щастя!
А поруч стільки ж, хто очікує чудес.
Проте, чи знайдемо його, ніхто не знає,
Та шлях проторений — і дух, мов храм, воскрес…
Протягом усього свого життя людина йде назустріч своєму щастю. Хтось наближається до нього розміреною, виваженою ходою, не поспішаючи. Хтось придивляється навколо, та, на жаль, не помічає його. А хтось кидається у життєвий вир з головою, намагаючись не розминутися з чарівною миттю, яка називається щастям. Саме про таких людей розповідає нам пригодницький роман Івана Багряного «Тигролови».
З великим захопленням, затамувавши подих, спостерігаємо ми, як борються за своє щастя Григорій, Наталка та вся родина Сірків. Вони усіма своїми вчинками немов доводять слова Наталчиної матері, старої Сірчихи: «У сміливих щастя завжди є». Чи справді це так?
Григорій Многогрішний, приречений на загибель своїми катами, робить усе для того, щоб зберегти життя, стати вільною, а значить — щасливою людиною. Тільки хоробрість, сміливість та велика сила волі допомогли чоловікові втекти з поїзда смерті. Його відчайдушний учинок надихає інших. І в цілої маси змарнілих, знеособлених людей сколихнулося серце, виросли крила, а слова безумного сміливця для багатьох стали життєвим кредо: ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.
Та фортуна, як казали давні мудреці, віддає перевагу сміливим. Ось і Григорієві доля посилає зустріч із родиною, якій довелося подолати безліч перешкод на шляху до свого нелегкого щастя. Щастя, загартованого болючими втратами, проте здобутого і збереженого на розкішному острівці у тайзі, що зветься Зеленим Клином. Не дивно, що і старий Сірко, і дружина його, й діти відчувають себе щасливими у своїй маленькій Україні. Вони ж бо мають велику силу — сміливість залишатися українцями далеко від рідної землі.
А діти, які зростають у козацькому роді! Наталка, розуміючи, що може бути щасливою тільки з Григорієм, сама просить благословення у батьків. І старі розуміють доньку, адже вона — дитя роду Сірків. Роду, про який Іван Багряний писав: «… суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування». То кому ж як не їм відомо, що сміливі завжди мають щастя!
