М. Коцюбинський — майстер пейзажу (за оповіданням «Ялинка»)
Восени в лісі пахне дубом і сосною в гущавині. Дрімають дерева під останнім теплим промінням сонечка. На кущиках крушини глянцеві чорні ягоди. На вершечках ліщини де-не-де помітні останні горішки. Вогнем палають плоди горобини…
Дивишся — і не можеш надивитися. Відчуття захоплення і теплої радості виникає в душі і росте. Рука сама тягнеться до пензля. Беру фарби і починаю малювати. Красивий пейзаж виникає на папері: багряний, жовтий, оранжевий. А чи можна так само вдало передати побачене словами?
«Повіяв холодний вітерець. З краю неба насувались білі, неначе молочні, хмари. Дорога була слизька… На обидва боки від неї, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною…» Ці чудові рядочки з оповідання М. Коцюбинського «Ялинка». Майстерно, тонко, у деталях виписав нам письменник зимовий вечір перед хуртовиною. Читаєш — і ніби відчуваєш себе там, серед засніженого поля, наодинці із зимовою стихією. У пейзажах слова М. Коцюбинського ніби виблискують різними барвами.
А ось опис зимового саду: «В саду лежав глибокий сніг. Чорні, голі дерева стояли в саду, настовбурчившись замерзлими гілочками, наче мертві, не ворушилися од вітру. Під деревами, на білому, як цукор, снігу, сіткою лягла тінь…»
В оповіданні «Ялинка» картини природи малюються через сприйняття Василька. Природа подається в змінах. Вона передає переживання героя. Коли Василько тільки-но виїхав з дому, «повівав холодний вітрець, ішов сніг». Пізно ввечері, коли заблудився, «йому стало холодно і страшно», «навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та кружляв снігом».
Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу. З дитинства спостерігаючи красу довкілля, він передавав неповторність природи у своїх творах. Вона, ніби істота, живе, дихає, відчуває, говорить, їй знайомі біль і радість, сум і відчай. Де ще знайдеш такі гарні описи природи? Так змалювати природу могла тільки дуже спостережлива людина. Таким, на мій погляд, і був майстер Михайло Коцюбинський.
Дивишся — і не можеш надивитися. Відчуття захоплення і теплої радості виникає в душі і росте. Рука сама тягнеться до пензля. Беру фарби і починаю малювати. Красивий пейзаж виникає на папері: багряний, жовтий, оранжевий. А чи можна так само вдало передати побачене словами?
«Повіяв холодний вітерець. З краю неба насувались білі, неначе молочні, хмари. Дорога була слизька… На обидва боки від неї, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною…» Ці чудові рядочки з оповідання М. Коцюбинського «Ялинка». Майстерно, тонко, у деталях виписав нам письменник зимовий вечір перед хуртовиною. Читаєш — і ніби відчуваєш себе там, серед засніженого поля, наодинці із зимовою стихією. У пейзажах слова М. Коцюбинського ніби виблискують різними барвами.
А ось опис зимового саду: «В саду лежав глибокий сніг. Чорні, голі дерева стояли в саду, настовбурчившись замерзлими гілочками, наче мертві, не ворушилися од вітру. Під деревами, на білому, як цукор, снігу, сіткою лягла тінь…»
В оповіданні «Ялинка» картини природи малюються через сприйняття Василька. Природа подається в змінах. Вона передає переживання героя. Коли Василько тільки-но виїхав з дому, «повівав холодний вітрець, ішов сніг». Пізно ввечері, коли заблудився, «йому стало холодно і страшно», «навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та кружляв снігом».
Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу. З дитинства спостерігаючи красу довкілля, він передавав неповторність природи у своїх творах. Вона, ніби істота, живе, дихає, відчуває, говорить, їй знайомі біль і радість, сум і відчай. Де ще знайдеш такі гарні описи природи? Так змалювати природу могла тільки дуже спостережлива людина. Таким, на мій погляд, і був майстер Михайло Коцюбинський.
