Ставлення до матері (за віршем „Пішачок”) - варіант 3

Кожний із нас завдячує своїм народженням батькам, особливо матері. Саме мати не тільки дає початок новому життю, а й є найближчою людиною своїй дитині протягом всього життя. Сумно спостерігати, коли рідна дитина зневажає матір. Подібну ситуацію зображує Дмитро Павличко у вірші „Пішачок”. У цій поезії автор порівнює матір з Правдою. Чому? Бо у неї:

   Руки спрацьовані, чорні, як та смола,

   Потріскані, наче підгорілі коржики.

Син зовсім інший:

   ... як чорний, нікельований лімузин.

Вже те, що вони йдуть не поряд, а на відстані, свідчить про зневажливе ставлення сина до матері:

   Отак вони йдуть собі, ніби справді чужі.

   Вона заворожена сином, щаслива.

   А він як погляне на ті руки-коржі,

   То чується так, як розчавлена слива.

Куди ж вони крокують? Виявляється:

   Вона іде бавити чуже немовля,

   А він на роботу — в міністерство.

Кому ж має завдячити цей „нікельований лімузин” своєю освітою? Звісно, тільки їй, матусі, яка все життя присвятила синові, щоб він мав можливість працювати в міністерстві.

Саме це найбільше і вражає, що діти зневажають батьків, забуваючи про подяку, звичайну людську повагу:

   І слава Господу, що воно — пішачок,

   Що не має державного автомобіля,

   Бо мати по вулиці несла б свій мішок,

   А він проїжджав би десь поблизу, десь біля...