"Звук павутинки" образ Адама
В. Близнець “Звук павутинки” образ Адама – споріднена з Льонькою душа, хоча він вже дорослий, але його дуже добре розуміє.
Характеристика образу Адама “Звук павутинки”
Адам — вчений, що приїхав до села, за його власними словами, помирати. Він хворий на малокрів’я. Трагічна історія Адама та сама поява його у селі впливає на Льоньку. Познайомившись з Адамом, Льонька дивується, що бувають дорослі, які розуміють, що листочки на воді — то флотилія, а він сам — відважний капітан. Згадуючи Адама, Льонька зрозуміє, що можна стати дорослим, але зберегти у собі дитинство.
Адам помирає від тяжкої хвороби, але до останнього дня він бере участь у Льоньчиних забавках, а коли вже не може вставати, розповідає історії або слухає Льоньчині. Образ Адама не залишає байдужими і читачів, у мене він викликає щиру симпатію, повагу та співчуття.
Риси характеру Адама:
а) доброта і чемність;
б) комунікабельність;
в) розуміння і повага до інтересів дитини;
г) оптимістичність;
д) волелюбність;
е) допитливість; є) працьовитість.
Портрет і зовнішність Адама
«…цибатий,.. виставив на сонце кістляві, синювато-білі ноги»;
«…в нього не наше обличчя, ну, не таке, як у Глипи, у баби Сірохи,…»,
«А в нього… Не те що біле, а блідо-прозоре лице, гострий ніс, гостре підборіддя, де-не-де синюваті щетинки. Здавалось, він ніколи не виходив на сонце»,
«…литки в нього були синьо-білі»,
«світло-сірі холодні очі»;
«…скинув теніску, штани з гострими складками… Який же він білий, який незграбний! Худий, драбинчастий, під синьою шкірою видно увесь кістяк — можна ребра щитать. Такої білої людини з такими довгими руками не було ще у нас на березі»,
«…він стоїть над водою, як підйомний кран»,
«…кістлявими руками, наче кочергами…»,
«…прилизував чубчик—рідке волоссячко, таке, що геть просвічувалось…»,
«…він ступав, як білий шукач серед джунглів, — тихо й обережно…»,
«…світив білими зубами, і на білому обличчі…»,
«…голос у нього з льодком»,
«плечі в нього були опущені, висохлі руки, як неживі, висіли вздовж тулуба»,
«…світилось прозоре обличчя, світились хрящуваті вуха, світилось немічне тіло»
Ось що Льонька каже про ім’я Адама: «У мого друга товсте ім’я — Адам… Уявляєш собі величезний, немов козацька могила, дзвін і його стомлений вечірній голос: ддам!..; «Ви той дядько, що приїхав до баби Сіроми?»
