Степан Руданський "Гуменний" аналіз

Степан Руданський “Гуменний” тема, ідея, головна думка, художні засоби та аналіз співомовки викладений в цій статті.

“Гуменний” аналіз твору

Рік написання – 1857

Жанр: співомовка

Тема: розповідь про повернення пана із-за кордону і про хитрого гуменного.

Ідея: уславлення кмітливості, мудрості гуменного.

У співомовці «Гуменний» засуджується байдужість та безвідповідальність пана, хитрість та підступність прикажчика, його небажання визнати свою провину.

Співомовка «Гуменний» побудована у формі діалогу між дідичем (так називали пана, великого землевласника) та гуменним (так називали прикажчика, що організовував роботу на току поміщика).

Гуменний мав би почати розказати про лихо в маєтку пана через пожежу, що виникла на тіку, де він організовував роботи. Автор розмістив події, що сталися в родині дідича, в іншій послідовності, щоб підкреслити як хитрий гуменний хоче зняти зі себе відповідальність за всі біди.

Але так багато лиха сталося в родині пана через те, що він мало уваги приділяв своєму маєткові та родині, напевно, дуже часто бував поза домом. У співомовці «Гуменний» висміяно негативну рису дідича: байдужість.

Застарілі слова й діалектизми співомовки “Гуменний”:

• дідич (поміщик, великий землевласник),
• границя (кордон), гуменний (прикажчик, що організовував роботу на току поміщика),
• тілько (тільки),
• білувати (обдирати шкуру із забитих тварин),
• хорувати (хворіти),
• уповити (замотати немовля пелюшками).

Застарілі слова й діалектизми співомовки “Гуменний” переносять нас у той час, коли відбуваються події, розкривають колорит мови героїв.

Степан Руданський “Гуменний”

Їздив дідич за границю,
Назад повертає, –
Та й до свого гуменного
Листи посилає,
Щоб гуменний на границю
Прибув і дав знати,
Що діється в нього дома,
Да і коло хати.
Прибуває і гуменний:
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.
Тілько ножик, що пан дали
Таляра за нього,
Поламався, сказать правду,
Ні з того ні з сього».
«Ну, зламався, так зламався,
Що то й споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й його зламати?»
«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?» –
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
Та й і підірвали».
«То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане богу!
День лиш хорували,
А на другий від пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?.. Що такеє?..» –
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!..» –
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване!
Як там бідна дочка?» –
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»