Параня — гордість матері (За оповіданням Т. Бордуляка “Перший раз”)
Она мала перший раз в своїм життю йти в поле жати,
і вже страх як з великою нетерпеливістю очікувала она того ранку…
Т. Бордуляк
Чотирнадцятирічна Параня, донька вдови Мариськи, цього літа мала перший раз працювати на полі нарівні з дорослими. Радість переповнювала серце дівчини, а ранок, коли вона повинна була вийти на жнива, “видався для неї якимсь великим празником”. Бідна дитина не розуміла того, що дитинство її скінчилося, скінчилися дитячі забавки й почалася “невсипуща праця так довго, як довго віку на сім світі”. А поки вона горда з того, що працює разом з дівчатами на виданні, співає й жартує разом з ними, не хоче відстати від дорослих.
Матір, дивлячись на доньку, тішилася своєю маленькою робітницею, “своєю потіхою на старі літа”, і згадувала себе в молодості: вона теж була моторна й роботяща. Мариська пишалася тим, що донька вдалася в неї й мріяла про щасливу долю для своєї Парані. Може, гадала вона, її посватає навіть якийсь заможний хлопець, і хоча б донечка її буде щасливою.
Параня витримала свій перший день, але відчула велику втому: “Вона виглядала мов та пташка, прибита сльотою, що опустила крильця й уже не здібна до дальшого лету”. Вона не співала, не жартувала. Зайшла до стодоли й упала на сіно, мов камінчик. Нарешті маленька робітниця зрозуміла, що таке праця нарівні з дорослими. Ручки й, ніжки в неї боліли так, що вона не могла ними навіть поворухнути, і дуже швидко дівчинку зморив сон.
Параня склала свій “іспит зрілості” матері на потіху й славу, навіки розпрощавшись зі своїм безтурботним дитинством, яке вже ніколи не повернеться.
і вже страх як з великою нетерпеливістю очікувала она того ранку…
Т. Бордуляк
Чотирнадцятирічна Параня, донька вдови Мариськи, цього літа мала перший раз працювати на полі нарівні з дорослими. Радість переповнювала серце дівчини, а ранок, коли вона повинна була вийти на жнива, “видався для неї якимсь великим празником”. Бідна дитина не розуміла того, що дитинство її скінчилося, скінчилися дитячі забавки й почалася “невсипуща праця так довго, як довго віку на сім світі”. А поки вона горда з того, що працює разом з дівчатами на виданні, співає й жартує разом з ними, не хоче відстати від дорослих.
Матір, дивлячись на доньку, тішилася своєю маленькою робітницею, “своєю потіхою на старі літа”, і згадувала себе в молодості: вона теж була моторна й роботяща. Мариська пишалася тим, що донька вдалася в неї й мріяла про щасливу долю для своєї Парані. Може, гадала вона, її посватає навіть якийсь заможний хлопець, і хоча б донечка її буде щасливою.
Параня витримала свій перший день, але відчула велику втому: “Вона виглядала мов та пташка, прибита сльотою, що опустила крильця й уже не здібна до дальшого лету”. Вона не співала, не жартувала. Зайшла до стодоли й упала на сіно, мов камінчик. Нарешті маленька робітниця зрозуміла, що таке праця нарівні з дорослими. Ручки й, ніжки в неї боліли так, що вона не могла ними навіть поворухнути, і дуже швидко дівчинку зморив сон.
Параня склала свій “іспит зрілості” матері на потіху й славу, навіки розпрощавшись зі своїм безтурботним дитинством, яке вже ніколи не повернеться.
