Віра в перемогу добра й світла (за поезією „Досвітні огні”)

Треба зрозуміти мову неба, мову цієї одвічної книги буття. Треба знайти зорю, що світить саме для нас, таємничу зорю, яка має освітити шлях знеможеним і зажуреним. Тоді раби, які в пітьмі шукають вірної дороги, зможуть підвестися з колін і рішуче вирушити в путь. Якщо ж далекі й горді небесні світи шлють лише слабке проміння, чи не краще самим запалити ясну зірку, промені якої проріжуть темряву ночі? Мені здається, що саме так народилося в авторки відчуття досвітніх огнів, яке потім вилилося в поетичні рядки.

„Досвітні огні” — неперевершений зразок громадянської лірики. Спочатку ця поезія має гнітючий, похмурий настрій:

   Навколо темнота тяжка,

   Навколо все спить, як в могилі.

   Привиддя лихі мені душу гнітили,

   Повстати ж не мала я сили.

Цей сумний настрій раптом змінюється на життєрадісний і світлий. Вірш завершується закликом поетеси:

   Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

   Година для праці настала!

   Не бійся досвітньої мли, —

   Досвітній огонь запали,

   Коли ще зоря не заграла.

Ніч, що „людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила”, — це алегоричний образ задушливої атмосфери часів Російської імперії, яка гнітила людину. Над Україною привиди, могильний сон, безпритульні душі безвинно загиблих.

Але все це має змінитися. Надію на визволення, віру в краще майбутнє нації Леся Українка передає через образ досвітніх огнів. Вони означають добро й світло, які переможуть темряву самодержавного гніту, що розкинув чорні крила над Україною.

Уся поезія Лесі Українки була досвітнім вогником серед безмежної самодержавної ночі. Олесь Гончар писав про Лесю Українку: „Добре знала вона ту полярну ніч сатрапів і поліцмейстерів, донощиків і словоблудів, де кожну думку живу кувалось у лещата казенності, де саме українське слово зазнавало державного переслідування”.

У поезії Лесі Українки звучить вічна тема боротьби добра і зла, темряви і світла. Поетеса вірила в щасливу зорю, яка нарешті осяє рідну Україну. Українська нація заслуговує на кращу долю й обов'язково її здобуде.

Леся Українка бачила своє покликання не в тому, щоб сидіти, склавши руки, а, навпаки, не чекаючи пізнього світанку, запалити по всій Україні мільйони досвітніх огнів.