«Сто тисяч» проблеми бездуховності людини
І. Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» порушує проблеми бездуховності людини, яка прагне наживи.
«Сто тисяч» проблеми бездуховності людини
Калитка і земля:
«Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку».
«Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає… а скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнати!..»
«Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито… Легко по своїй власній землі ходить».
«Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»
«Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж такі потері!»
Герой-експлуататор:
«робітники та собаки надворі повинні буть»;
«ні світ, ні зоря вже й жереш!»;
«обіцянка-цяцянка, а дурневі радість»;
«кругом, кругом моє»;
«бери і в свого і в чужого»;
«лупи — та дай»;
«Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Господар і гроші:
«Скотина гроші коштує»;
«Е куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя»;
«Гроші всьому голова»;
«А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми?»;
«Тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю»;
«Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женишся на Пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»;
«З грішми, сказано ж і чорт не брат».
«Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує»;
«Застав його коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тим рихметиках шукать, як це робиться»;
«Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;
«Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бить збирається…».
Таким чином, у п’єсі «Сто тисяч» І. Карпенко-Карий утверджує ідею духовності як основи людського життя. Насамкінець буде доречним навести слова Ісуса Христа: «Не збирайте скарбів на землі». Адже душа — дорожче.
