"Жовтень жовті жолуді" аналіз

Аналіз вірша “Жовтень жовті жолуді” – віршовий розмір, тема, ідея, художні засоби

“Жовтень жовті жолуді” аналіз

Автор – Анатолій Мойсієнко

Жанр – пейзажна лірика

Тема – зображення дивовижного світу осінньої природи рідного краю

Ідея – висловити захоплення казковою суттю осінньої пори.)

Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.

Віршовий розмір – верлібр
Вірш не поділений на строфи, рядки різної довжини, окремі з них римуються: несе-есе, Родощ-дощ, і написані хореєм. Отже, вірш має вільну будову, наближену до верлібра

А. Мойсієнко як лірик, пропонує нам розмаїття вдало підібраних зорових (жовтень несе жолуді, вітер набиває листям кисет), слухових (креше), кольористичних (жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет) образів, з яких зіткані пейзажні картини. Цей вірш – відбиток осіннього настрою поета.

Художні засоби “Жовтень жовті жолуді”

Пейзаж Анатолія Мойсієнка – це вишукані поетичні метафори та персоніфікації, (жовтень несе жолуді, осінь пише охрою, вітер набиває кисет, креше люльку, пожежі пасе, дощ-пожежник).
Епітет «золотий» автор використовує 7 разів, у сполученні з різними іменниками, створюючи неповторні поетичні образи.
Майстерно використано алітерацію* звука: [ж ] (перший рядок складається зі слів, що починаються на одну літеру), звуків [с], [ш] ( несе, осінь, есе, пише, креше)

“Жовтень жовті жолуді” вірш читати

Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер
золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі
попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.

“Жовтень жовті жолуді” характеристика

Справжня поезія здатна змінювати наше сприйняття світу. Вона дає можливість побачити те, чого ми просто не помічаємо через щоденні турботи. Саме завдяки поезії ми щоразу по-новому відкриваємо для себе казкову красу природи. Звичайний осінній пейзаж під пером майстра слова олюднюється й оживає, наповнюється в нашій уяві яскравими кольорами і звуками. Анатолій Мойсієнко зображує осінь у стані и найбільшої краси — вона викликає не сум, а захоплення. Присутність ліричного героя у творі «Жовтень жовті жолуді…»

виражена мінімально. Він постає як заворожений спостерігач, який читає «золоте есе» осені в загадковій книзі природи.

З неабиякою майстерністю автор використав прийом персоніфікації, наділивши явища природи людськими властивостями. В уяві читача послідовно зринають виразні зорові образи: жовтень нагадує дбайливого господаря, який несе на базар зібраний урожай; вітер набиває свій золотий кисет не тютюном, а листям і павутинками бабиного літа; дощ походжає, як завзятий пожежник… Загальну картину доповнює незвичний образ сонця: воно незграбне, немов рак, бо має золоті клешні-промені, і дуже обережне, бо осіннє.

У творі панують осінні кольори, золотий і жовтий. Не раз уживаний епітет «золотий» викликає в уяві привабливу картину не сумної і плаксивої, а саме красивої і величної осінньої природи.

Інтонаційної виразності цій поезії надають повтори приголосних і голосних звуків — алітерації й асонанси. Сполучаючись між собою, вони формують неповторний звукопис усього твору, який збагачує яскравий малюнок осінньої природи.