“Коли помер кривавий Торквемада…” аналіз

Д. Павличко “Коли помер кривавий Торквемада” аналіз – тема, ідея,

“Коли помер кривавий Торквемада” аналіз вірша

Лірика – громадянська

Тема : розповідь про те, як поплічники і холуї кривавого Торквемади, «зодягнуті в лахміття, як старці, підступні пастухи», найбільше побивалися за тим, щоб не схитнулася їхня могутня влада.

Ідея: Осудження тоталітарної системи

У цій поезії поет відверто й сміливо сказав правду про сталінську добу, її жорстокість, фарисейство, лицемірство.

Вірш “Коли помер кривавий Торквемада…” належить до циклу “Львівські сонати”. У чотирнадцяти рядках цьо­го твору змальовується алегорична картина нібито з життя середньовічної Іспанії. Помер кривавий кат Торквема­да, а ченці його страшного ордену пішли по країні, видив­ляючись, чи не радіє хтось цій смерті? Вони не лише прагнули покарати єретиків, а й побоювались, чи не покладено смертю Торквемади край їх владі? Ченці інквізиторського ордену навіть самі провокували людей, розповідаючи всім, що Торквемада помер. Але ж люди, у глибині душі щас­ливі, змушені були плакати, навіть ридати. Поет зазначає, що люди боялися навіть крадькома посміхатися:

Напевно, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Ця алегорія дуже прозора: Сталін помер, але сталіністи мандрують країною, видивляючись, чи не радіє хтось надто сильно? Тяжке насліддя старого режиму ще довго буде обтяжувати нас усіх. Ось так виклав Дмитро Павличко цю темну легенду середньовіччя порадянськи.

Хто такий Торквемада?

Томас Торквемада (1420-1498) — жорстокий інквізитор Іспанії. Він засудив на спалення понад вісім тисяч «невірних».

Образ всесвітньовідомого ката використав Дмитро Павличко для відтворення інквізитора двадцятого століття, якого за життя гучно славословили та величали «вождем усіх часів і народів». Алегорію цього вірша зрозуміти нескладно: якщо жертви іспанського інквізитора становлять вісім тисяч людей, то новітній інквізитор знищив десятки мільйонів безневинних. Знищувались кращі, достойніші сини та дочки народу. Розплодився могутній чиновницько-бюрократичний клан сподвижників-душепродавців, донощиків, катів-мучителів — усіх тих, хто після смерті диктатора намагався зберегти свою владу й чини. А як це в алегоричній формі зображено у поезії?

Саме вони, поплічники і холуї кривавого Торквемади, «зодягнуті в лахміття, як старці, підступні пастухи», найбільше побивалися за тим, щоб не схитнулася їхня могутня влада. Подавшись у подорож по всій Іспанії, вони також придивлялись, чи не майне усміх на обличчі єретика, чи не зрадіє він тій смерті?

Вражаюче звучать обидва терцети — сонетне завершення:

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема.

А люди, слухаючи їх, ридали,

Не усміхались навіть крадькома.

Напевне, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма.