Моральні цінності людини
У кожної людини, як стверджує одна романтична сага, є два береги – од якого вона одпливає і до якого повинна неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших берегів, не менш значущих. Серед них – берег надії, берег дитинства, берег любові…
В довгій життєвій мандрівці людина зустрічається з масою людей, спілкується, навчається, накопичує досвід, вміння, духовні й матеріальні цінності. Іноді людина втрачає необхідні речі, дім, але, зберігши в собі порядність, інтелігентність, вміння пробачати, здатність любити, кінець кінцем пристає до берега Людиною. На превеликий жаль, частіше буває інакше: рятуючи свої шлунки, люди гублять серця.
Ми не маємо ніякого морального права звинувачувати Павла Тичину за гімни комуністичній партії чи «Пісню трактористки». Все одно справжній голос поета лунає в трагічній «Скорбній матері» чи в ліричному «Десь на дні мого серця…». Хтозна, як би ми самі повелися б екстримальній ситуації.
Зараз думається про інше: чи достатньо ми знаємо про людей, які залишались людьми за будь-яких обставин?
Людям притаманна така оманлива переконаність у своїй правоті та праві класифікувати людей, «навішувати ярлики» та загалом робити невмотивовані вчинки та приймати хибні рішення.
Я часто думаю, що багато помиляюсь, ідучи по життю. Наприклад, колись я не вміла розпізнавати серед людей підлих та щирих, друзів та ворогів, через що зазнавала болю.
Я сподіваюсь, що моя душа не зачерствіє, що мої вчинки лишаться добрими, а помисли чистими.
Я прагну, щоб колись, в один прекрасний день, мій корабель причалив до правильного берега.
В довгій життєвій мандрівці людина зустрічається з масою людей, спілкується, навчається, накопичує досвід, вміння, духовні й матеріальні цінності. Іноді людина втрачає необхідні речі, дім, але, зберігши в собі порядність, інтелігентність, вміння пробачати, здатність любити, кінець кінцем пристає до берега Людиною. На превеликий жаль, частіше буває інакше: рятуючи свої шлунки, люди гублять серця.
Ми не маємо ніякого морального права звинувачувати Павла Тичину за гімни комуністичній партії чи «Пісню трактористки». Все одно справжній голос поета лунає в трагічній «Скорбній матері» чи в ліричному «Десь на дні мого серця…». Хтозна, як би ми самі повелися б екстримальній ситуації.
Зараз думається про інше: чи достатньо ми знаємо про людей, які залишались людьми за будь-яких обставин?
Людям притаманна така оманлива переконаність у своїй правоті та праві класифікувати людей, «навішувати ярлики» та загалом робити невмотивовані вчинки та приймати хибні рішення.
Я часто думаю, що багато помиляюсь, ідучи по життю. Наприклад, колись я не вміла розпізнавати серед людей підлих та щирих, друзів та ворогів, через що зазнавала болю.
Я сподіваюсь, що моя душа не зачерствіє, що мої вчинки лишаться добрими, а помисли чистими.
Я прагну, щоб колись, в один прекрасний день, мій корабель причалив до правильного берега.
