Цитати до характеристики образу Бальтазара
Зовнішність:
«Стрункий юнак років 23-24, із темних блискучих очей якого переконливими словами промовляє жвавий і ясний розум. Його погляд можна було б назвати майже сміливим, коли б не мрійна туга, що легким серпанком лягла на бліде обличчя і пригасила жагуче проміння очей. Його сюртук із чорного тонкого сукна, облямованого оксамитом, личив до оксамитового берету, що покриває гарного темно-каштанового чуба. А личить йому цей одяг через те, що він усім своїм серцем і зовнішнім виглядом, – ходою, поставою і поважним обличчям – наче справді належить до любих старожитніх часів; це не манірність, що часто виявляється в дріб’язковому мавпуванні погано витлумачених давніх зразків».
Походження, ставлення автора:
«син порядних і заможних батьків, скромний, розумний, пильний до роботи хлопець».
Зазвичай:
«поважний і замислений».
Романтична, лірична натура:
«Тут, тут на природі, душа моя відчуває солодкий спокій. Лежачи на всіяній квітками траві, я дивлюся в далеку небесну блакить, а наді мною, над веселим лісом, линуть золоті хмарки, немов чудові мрії з якогось далекого світу, повного блаженної радості. Тоді груди мої сповнює якийсь дивний рух і я відчуваю, як він таємничими словами розмовляє з кущами, з деревами, з хвилями лісового потічка. Яке блаженство, яка солодко тужна знемога сповнює тоді все моє єство».
Про його вірші: (думка Фабіана) «Всі твої вірші рясніють цими приємними речами, і їх гарно слухати вони можуть бути навіть корисні, якщо не шукати в них чогось більшого».
На лекціях Моша Терпіна: «жоднісінької не пропустиш, хоча сидиш на них мовчазний і заціпенілий, із заплющеними очима, як сновида».
Кохання до Кандіди: «ти по самі вуха закоханий у гарненьку професорову дочку, ми всі давно знаємо, а тому й пробачаємо твої фантазії, твою безглузду поведінку».
Шляхетність (до Цахеса): «Жорстоко висміювати людину, що її природа так жахливо скривдила, як цього маленького вершника».
Кохання: «Він справді кохав прекрасну Кандіду, але те кохання ховав, як солодку таємницю, в найглибшому куточку своєї душі, ховав від усіх людей, навіть від самого себе».
10. Думка Моша Терпіна: «Ви справді найретельніший і найкращий із моїх слухачів. Я помітив, що ви так само, як і я, любите природу з усіма її дивами, а я люблю її нестямно».
11.Вірш: «Його власний твір, що таки справді вилився з глибини поетичної душі, повний сили й молодого життя, надихав його щораз більше. Він читав усе палкіше, виливаючи всю пристрасть свого закоханого серця».
12. У тузі: «Здавалося, що він у дивних голосах лісу вчуває жалібні скарги природи, ніби він сам мусить потонути у тих скаргах, ніби вся його істота – це тільки почуття найглибшого, нестерпного болю. Серце його мало не розривалося з туги і коли з очей полилися рясні сльози, йому видалось, ніби духи лісового струмка виглядали з води, простягли до нього білі руки з хвиль, щоб затягти в прохолодну глибину.»
13.Швидко опановує себе: «В ньому прокинулась невимовна туга і водночас солодка надія».
14.Хобі: «Вже два роки навчався грати на скрипці к віртуоза Вінченцо Сбіоку».
15.Проспер каже: «Ти набагато кращий, ніж про тебе думають інші»..
«Стрункий юнак років 23-24, із темних блискучих очей якого переконливими словами промовляє жвавий і ясний розум. Його погляд можна було б назвати майже сміливим, коли б не мрійна туга, що легким серпанком лягла на бліде обличчя і пригасила жагуче проміння очей. Його сюртук із чорного тонкого сукна, облямованого оксамитом, личив до оксамитового берету, що покриває гарного темно-каштанового чуба. А личить йому цей одяг через те, що він усім своїм серцем і зовнішнім виглядом, – ходою, поставою і поважним обличчям – наче справді належить до любих старожитніх часів; це не манірність, що часто виявляється в дріб’язковому мавпуванні погано витлумачених давніх зразків».
Походження, ставлення автора:
«син порядних і заможних батьків, скромний, розумний, пильний до роботи хлопець».
Зазвичай:
«поважний і замислений».
Романтична, лірична натура:
«Тут, тут на природі, душа моя відчуває солодкий спокій. Лежачи на всіяній квітками траві, я дивлюся в далеку небесну блакить, а наді мною, над веселим лісом, линуть золоті хмарки, немов чудові мрії з якогось далекого світу, повного блаженної радості. Тоді груди мої сповнює якийсь дивний рух і я відчуваю, як він таємничими словами розмовляє з кущами, з деревами, з хвилями лісового потічка. Яке блаженство, яка солодко тужна знемога сповнює тоді все моє єство».
Про його вірші: (думка Фабіана) «Всі твої вірші рясніють цими приємними речами, і їх гарно слухати вони можуть бути навіть корисні, якщо не шукати в них чогось більшого».
На лекціях Моша Терпіна: «жоднісінької не пропустиш, хоча сидиш на них мовчазний і заціпенілий, із заплющеними очима, як сновида».
Кохання до Кандіди: «ти по самі вуха закоханий у гарненьку професорову дочку, ми всі давно знаємо, а тому й пробачаємо твої фантазії, твою безглузду поведінку».
Шляхетність (до Цахеса): «Жорстоко висміювати людину, що її природа так жахливо скривдила, як цього маленького вершника».
Кохання: «Він справді кохав прекрасну Кандіду, але те кохання ховав, як солодку таємницю, в найглибшому куточку своєї душі, ховав від усіх людей, навіть від самого себе».
10. Думка Моша Терпіна: «Ви справді найретельніший і найкращий із моїх слухачів. Я помітив, що ви так само, як і я, любите природу з усіма її дивами, а я люблю її нестямно».
11.Вірш: «Його власний твір, що таки справді вилився з глибини поетичної душі, повний сили й молодого життя, надихав його щораз більше. Він читав усе палкіше, виливаючи всю пристрасть свого закоханого серця».
12. У тузі: «Здавалося, що він у дивних голосах лісу вчуває жалібні скарги природи, ніби він сам мусить потонути у тих скаргах, ніби вся його істота – це тільки почуття найглибшого, нестерпного болю. Серце його мало не розривалося з туги і коли з очей полилися рясні сльози, йому видалось, ніби духи лісового струмка виглядали з води, простягли до нього білі руки з хвиль, щоб затягти в прохолодну глибину.»
13.Швидко опановує себе: «В ньому прокинулась невимовна туга і водночас солодка надія».
14.Хобі: «Вже два роки навчався грати на скрипці к віртуоза Вінченцо Сбіоку».
15.Проспер каже: «Ти набагато кращий, ніж про тебе думають інші»..
