Образна сила поезії Рільке

Вірші австрійського поета Марії Рільке мають філософське спрямування: По всьому – це. І це кінець надходить. Тая повинен і осліпши йти. Чому мене примушуєш доводить, Що Ти єси, хоч зник для мене Ти? У його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, не-ияче смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль і долю людини в цьому жорстокому світі, де «пітьма горує над усім». Завдяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:

• Ах, чи хто-небудь шенам потрібен?…
• … почуваєм себе ми не зовсім, як вдома, в усвідомленім світі…

Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та вічним проблемам життя іі смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

• Бездомному вже дому не знайти,
• Самотній – самоти вже не здолає,

Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає. Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину бентежитися й хвилюватись через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. 1 тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке.

Слово та Бог. Поет надає слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і змусити Людину не боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:

• Слова убогі і щоденно вжиті, –
• я їх люблю, непишні ці слова…
• Я так боюсь всіляких людських слів.
• На все у них є ясний рішенець.
• Іноді стає сумно за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:
• Давно зужиті всі слова.
• Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстока, повна •страшної» справедливості:
• Волай, волай!
• Можливо, крик долине й приведе
• Спасителя сюди…
• О, Господи, дай кожному його єдину смерть.
• Вмирання з кожного життя іде,
• тут він кохав, творів і горя мав ущерть.    

 Так само об’єднані поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються, а навпаки, доповнюють і немов продовжують одне одного. Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, що таких поетів раніше знищував тоталітарний режим: за «їхню вищість, образність, духовну аристократичність» та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність.