Тривога за долю людства в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Булгаков писав роман майже все життя – і до самої смерті, переробляв і вдосконалював безліч разів. Ідея книги про візит Сатани в радянську Росію з’явилася у письменника на початку двадцятих років, в 1925 році він написав «Інженера з копитом» (початок «Майстра і Маргарити»), та й все його подальше творчість пов’язана з цим романом. У системі художніх образів «Майстра і Маргарити відображаються всі сімейні, побутове і творчі події, які сталися у житті письменника. Першого лютого 1922 року в Києві від тифу померла мати Булгакова. Приблизно в той же час надійшли відомості про загибель двох його братів-білогвардійців.

Письменник жив разом з дружиною у цій квартирі № 50, де жили і реальні прототипи героїв його роману. А Чума-Аннушка і Никанор Іванович Босий завдяки роману прославилися на весь світ. Отже, мотив втраченого дому, будинку, який треба захищати кожен день, стає головним у творчості письменника.

В одному з фейлетонів сусіда Василь Іванович, «жах у піджаку і смугастих кальсонах», заступає сонце. Герой «Собачого серця», хірург зі світовим ім’ям, змушений просити захисту у чиновницького пацієнта. У романі «Біла гвардія» простір, придатний для життя людини, поступово звужується. Спочатку це вся територія Києва, але потім Місто втрачає вулицю за вулицею, – і ось вже мародери грабують домовласника. І квартира на другому поверсі залишається останнім бастіоном цивілізації серед зими, хуртовини та хаосу революції, а всі за її стінами приречене зникнути, як зникли револьвер і офіцерські погони, приховані за вікном. Коли і цей останній оплот людяності буде втрачено, «Капітанську дочку», втілення всього надбання людства, спалять у печі. І може, залишиться, ніби на могильній плиті, напівстертий напис на стороні старовинної печі: «Я взяв квиток на Аїд …»

У романі «Майстер і Маргарита» квартирне питання хвилює людей, але самі слова «будинок, квартира, кімната» давно втратили зміст – настільки, що дядько Берліоза кілька разів намагався поміняти квартиру в Києві на меншу за площею в Москві. Жити на площі? Чому б і ні, ночував ж герой Булгакова на Пречистенському бульварі.

І навіть люди, цілком забезпечені, не можуть вважати себе господарями у власних квартирах – Никанор Босий, якому запхали долари у вентиляцію, і Стьопа Лиходеев, критик Латунський і його ні в чому не винний сусід-професор. Люди, яким Маргарита била вікна-і всі, хто жив у будинку на Садовій вулиці.

У романі «Майстер і Маргарита» бездомні всі, не тільки Іван. І будь-які спроби змінити встановлений порядок безжально караються. Алоїзій написав наклеп у НКВС, щоб захопити підвал, де оселився Майстер. Маргарита стала відьмою – лише би Воланд повернув її з Майстром у підвал, «і щоб лампа запалала, і щоб все стало, як було». Дядько Берліоза постраждав за мрію отримати квартиру в Москві, а Никанор Босий – за бажання купити нафту, щоб було чим палити взимку. Так як сталося те, чого боявся автор «Білої гвардії», – останню лінію оборони прорвали. Людяність залишилася тільки в душах людей. І рукопис, спалена, ніби «Капітанська донька» в «Білій гвардії», проривається в реальність – розповіддю Воланда, спогадами Маргарити, снами божевільного поета. А оскільки не всі люди гідні так називатися, зрозуміло, тому за «громадянина» приймають те звичайного кота, то Бегемота, – вони більше схожі на людей, ніж Алоїзій Могарич або критик Латунський. Зрозуміло, чому Воланд приїхав до Москви і приділив стільки уваги директору Массолита і поету, натовпі в театрі і скромною буфетниці. Йому й справді було важливо знати, чи змінилися люди.