Головні образи повісті «Дорогою ціною»: люди, типи і символи

Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка – це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж таки створені уявою. Найяскравіший приклад такого «оживання» в літературі, – мабуть, образ Шерлока Холмса. За опитуваннями, значна частка англійців вірить, що Холмс – реальна особистість, а не вигадка. Але це просто так – згадалось. Коли ж говорити про повість Михайла Коцюбинського, враження досить схоже. Так, Остап і Соломія не стануть, мабуть, національним героями, про цих не знімуть сотні фільмів, а їхні образи не будуть переспівані в інших творах. Алє ж хіба в цьому сенс? Ці образи настільки яскраві й реалістичні, що важко повірити, що їх не було насправді. Хоча вірити в це і не обов’язково, бо вони були: так або інакше. Ці образи – узагальнений образ тих юнаків і дівчат, котрі жили в Україні у тридцятих роках XIX сторіччя, страждали від панської неволі, мріяли про свободу й справедливість і не шкодували власного життя, аби цю свободу здобути.

У головних персонажах повісті органічно поєднано два елементи, які й створюють справжній художній образ: індивідуальне й типове. Так, Остап і Соломія стають нібито живими людьми – із яскравою індивідуальністю, але водночас вони є носіями ментальності, народного характеру, вони є представниками певного прошарку народу, певного типу мислення і психологів Найбільше приваблює спільна риса Остапа і Соломії – бажання і здатність боротися проти несправедливості, не миритися з нею. До того ж як сила духу цих людей, гак і народна сила духу. Адже за істория ними даними, протести проти кріпаччини (чи то у формі відкритого бунту, чия у формі втечі) були масовими. Соломія – образ дуже цікавий тим, що до неї яких жінок в українській літературі і, ризикую припустити, в українській дійсно існувало дуже мало. Соломія – то «завдаток того типу жінок, що уміють боронити себе», – так сказала про образ Соломії відома громадська діячка того часу Наталя Кобринська. І насправді, Соломія – не тільки кохана Остапа, а й надійний друг, вона здатна самотужки приймати рішення і втілювати їх в життя. Зрешта недарма наприкінці твору Остап говорить, що полонина його лежить на дні: загибель Соломії для нього порівняна із втратою своєї половини. Зрешті і Остап втілює ту рішучість і силу духу, яка дозволяє людині боротися та власну гідність, боротися проти несправедливості навіть тоді, коли несправедливість іщ буває таких масштабів, що стає «нормою».

Ще один образ повісті гідний уваги – це образ Івана Котигорошка. Іван –  тип надійного товариша. Він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби допомогти Остапові й Соломії.  Для мене вони залишаться живими людьми, з якими я познайомився через цю книгу. Непересічними людьми, людьми неймовірної сили духу і неймовірного прагнення волі, а не просто «образами, які…».