Горе від розуму , розповідь від імені героя (від Софії)
При створенні п’єси «Горе від розуму» А. С. Грибоєдову вдалося гармонійно поєднати в одному творі трагічні і комічні події з новаторськими ідеями. Саме тому багато дослідників творчості видатного російського письменника називають цей твір трагікомедією або «високої комедією». Серед головних дійових осіб п’єси можна побачити безліч позитивних і негативних героїв, наділених письменником складними характерами. Це і Чацький , і Фамусов , і Молчалін , і Софія. Всі вони по ходу п’єси потрапляють в самі різні комічні ситуації, але в той час, як глядачеві і читачеві смішно, самі вони відчувають душевні муки. Адже руйнуються їхні надії і плани, зазнають краху їх мрії та ілюзії. А у фіналі кожен з них і всі одночасно найбільше нагадують героїв не то комедії, не то трагедії. Кожен з них неймовірно розчарований, кожен опиняється у смішному і в той же час драматичному становищі. Не є винятком у цьому відношенні і Софія.
Причому, якщо говорити про Софію, то тільки вона і ще, мабуть, Чацький , відчувають справжні душевні потрясіння, тому й викликають співчуття. Як сказав про неї І. О. Гончаров, « дочці Фамусова дістався цілий мільйон терзань». В її характері є незвичайні якості, які відразу ж виділяють Софію серед людей її кола. Вона незалежна, спостережлива, розумна і тому зі зневагою ставиться до пліток і пересудів: «Що мені чутка? Хто хоче, так і судить …». При цьому вона чудово знає закони вищого суспільства і вміло ними користується. Вона підключає громадську думку, коли хоче помститися Чацькому за його злий язик, і це Софії вдається.
Дивним чином Софії вдається поєднати в своїй натурі не тільки позитивні, а й негативні риси. Ця дівчина успішно пройшла всі етапи навчання світському удаванню і лихослів’ю. Іноді у неї дуже яскраво проявляються панські замашки, прикладом чого може служити її грубе поводження до Лізи: «Послухай, вольності ти зайвою не бери». Незважаючи на сентиментальність, у Софії владний і крутий батьківський характер. Найкращим чином протиріччя характеру цієї героїні визначив І. О. Гончаров: «це – суміш хороших інстинктів з брехнею, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї і переконання…».
Вже з перших сторінок «Лиха з розуму» Софія починає страждати. Їй постійно доводиться приховувати свої романтичні стосунки з Молчаліним , оскільки у того просте походження. Коли батько раптово застає її з коханим, Софія змушена йти на всілякі хитрощі і прийоми. Щоб вдало виплутатися, вона придумує версію зіткнення всіх учасників цієї сцени і заявляє батькові:
«Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг…».
Прагнучи відвернути увагу батька від присутності в її кімнаті Молчаліна, вона придумує страшний сон, який нібито її злякав.
Душевні переживання Софії, насамперед, викликані тим, що її позитивні задатки зіпсовані помилковими ідеалами і вульгарним оточенням, які вона створила для себе під впливом прочитаних сентиментальних романів. Саме тому її подання і про Чацького, і про Молчаліна дуже далекі від реальності. Досить простий і прозаїчний Молчалін здається дівчині справжнім романтичним героєм. Софія приписує йому масу позитивних якостей, яких у нього не було, і немає. Прикладом тому може служити її вислів: «Молчалін за інших себе забути готовий».
Молчалін повністю влаштовує Софію, оскільки йому вона може йому протегувати, а в тому випадку, якщо вийде за нього заміж, то і зневажати. Секретар Фамусова повністю відповідає «високому ідеалу московських всіх чоловіків», складеному у суспільстві того часу.
З Чацьким Софія якщо і була б щаслива, то щастя їм давалося б дуже важко. У відносинах з ним вона була настільки ж «глуха» і «сліпа». Дівчина просто не хоче його зрозуміти, відмовляючись вислухати пояснення. Вона занадто несправедлива до нього, оскільки вважає його безсердечним і черствим: «Не людина, змія!». Софія приписує Чацькому бажання «шпигнути» і «принизити» всякого, хто буде поруч з ним. Своєю поведінкою вона змушує Чацького змінити вільний, новий спосіб мислення, відмовитися від красномовства і дотепності . На жаль, Софія помиляється, бачачи в ньому вискочку і зарозумілу людину, стверджуючи, що він «про себе задумав високо».
Моральна і розумова сліпота, а також хибні уявлення про життєві цінності призвели Софію до великого потрясіння у фіналі п’єси. Сильний удар по самолюбству дівчині завдає викриття Молчаліна . Але при цьому Софія ще й розуміє, що увесь цей час кохала людину непорядну і негідну. Героїню терзає сором: «Себе я, стін соромлюся». Свою останню в п’єсі репліку «Я звинувачую себе усюди» дівчина вимовляє «вся в сльозах». Незважаючи на настільки принизливу сцену, в Софії в цей момент проступають трагічні риси. Розв’язка любовних відносин стала для Софії «горем від розуму» і справжньої життєвої трагедією. Як написав про неї І. О. Гончаров: «Вона загублена в духоті, їй важче за всіх, важче навіть Чацького …».
Причому, якщо говорити про Софію, то тільки вона і ще, мабуть, Чацький , відчувають справжні душевні потрясіння, тому й викликають співчуття. Як сказав про неї І. О. Гончаров, « дочці Фамусова дістався цілий мільйон терзань». В її характері є незвичайні якості, які відразу ж виділяють Софію серед людей її кола. Вона незалежна, спостережлива, розумна і тому зі зневагою ставиться до пліток і пересудів: «Що мені чутка? Хто хоче, так і судить …». При цьому вона чудово знає закони вищого суспільства і вміло ними користується. Вона підключає громадську думку, коли хоче помститися Чацькому за його злий язик, і це Софії вдається.
Дивним чином Софії вдається поєднати в своїй натурі не тільки позитивні, а й негативні риси. Ця дівчина успішно пройшла всі етапи навчання світському удаванню і лихослів’ю. Іноді у неї дуже яскраво проявляються панські замашки, прикладом чого може служити її грубе поводження до Лізи: «Послухай, вольності ти зайвою не бери». Незважаючи на сентиментальність, у Софії владний і крутий батьківський характер. Найкращим чином протиріччя характеру цієї героїні визначив І. О. Гончаров: «це – суміш хороших інстинктів з брехнею, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї і переконання…».
Вже з перших сторінок «Лиха з розуму» Софія починає страждати. Їй постійно доводиться приховувати свої романтичні стосунки з Молчаліним , оскільки у того просте походження. Коли батько раптово застає її з коханим, Софія змушена йти на всілякі хитрощі і прийоми. Щоб вдало виплутатися, вона придумує версію зіткнення всіх учасників цієї сцени і заявляє батькові:
«Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг…».
Прагнучи відвернути увагу батька від присутності в її кімнаті Молчаліна, вона придумує страшний сон, який нібито її злякав.
Душевні переживання Софії, насамперед, викликані тим, що її позитивні задатки зіпсовані помилковими ідеалами і вульгарним оточенням, які вона створила для себе під впливом прочитаних сентиментальних романів. Саме тому її подання і про Чацького, і про Молчаліна дуже далекі від реальності. Досить простий і прозаїчний Молчалін здається дівчині справжнім романтичним героєм. Софія приписує йому масу позитивних якостей, яких у нього не було, і немає. Прикладом тому може служити її вислів: «Молчалін за інших себе забути готовий».
Молчалін повністю влаштовує Софію, оскільки йому вона може йому протегувати, а в тому випадку, якщо вийде за нього заміж, то і зневажати. Секретар Фамусова повністю відповідає «високому ідеалу московських всіх чоловіків», складеному у суспільстві того часу.
З Чацьким Софія якщо і була б щаслива, то щастя їм давалося б дуже важко. У відносинах з ним вона була настільки ж «глуха» і «сліпа». Дівчина просто не хоче його зрозуміти, відмовляючись вислухати пояснення. Вона занадто несправедлива до нього, оскільки вважає його безсердечним і черствим: «Не людина, змія!». Софія приписує Чацькому бажання «шпигнути» і «принизити» всякого, хто буде поруч з ним. Своєю поведінкою вона змушує Чацького змінити вільний, новий спосіб мислення, відмовитися від красномовства і дотепності . На жаль, Софія помиляється, бачачи в ньому вискочку і зарозумілу людину, стверджуючи, що він «про себе задумав високо».
Моральна і розумова сліпота, а також хибні уявлення про життєві цінності призвели Софію до великого потрясіння у фіналі п’єси. Сильний удар по самолюбству дівчині завдає викриття Молчаліна . Але при цьому Софія ще й розуміє, що увесь цей час кохала людину непорядну і негідну. Героїню терзає сором: «Себе я, стін соромлюся». Свою останню в п’єсі репліку «Я звинувачую себе усюди» дівчина вимовляє «вся в сльозах». Незважаючи на настільки принизливу сцену, в Софії в цей момент проступають трагічні риси. Розв’язка любовних відносин стала для Софії «горем від розуму» і справжньої життєвої трагедією. Як написав про неї І. О. Гончаров: «Вона загублена в духоті, їй важче за всіх, важче навіть Чацького …».
