«Маріо і чарівник» аналіз

Маріо і чарівник — новела Томаса Манна, видана у 1929 році.

Головна ідея «Маріо і чарівник» – засудження фашизму і диктатур у тогочасній Європі.

Жанр «Маріо і чарівник» — новела. У невеликому за змістом творі через напружений, динамічний сюжет — події під час відпочинку оповідача, несподівану розв’язку сеансу Чіполли, відтворена не лише духовна й психологічна атмосфера 20—30-х років в Італії, в Європі, а й вихід з цієї ситуації.

Тема «Маріо і чарівник»: відтворення тривожної атмосфери, просякнутої ідеями фашизму

Твір як політична алегорія. Суть алегорії становить внутрішнє порівняння певного явища з іншим, де конкретний образ є формою розкриття абстрактного уявлення, судження, поняття. Таким конкретним образом у новелі є Чіполла, вчинки якого дають змогу уявити політику фашистів, політику тоталітарного режиму.

Місце дії. Італійський курорт Toppe ді Венере в перекладі означає Вежа Венери. Венера — богиня кохання. Ця назва асоціюється з вершиною кохання, з містом, яке оберігає сама богиня Венера. Toppe ді Венере — місто, яке вважали ідилічним куточком для небагатьох, сховищем для тих, хто любить спокій «але, на жаль… межа спокою й тиші давно вже посунулась узбережжям». Місто приваблювало колишньою тишею, «якої тут давно вже немає».

Головні герої «Маріо і чарівник»: Оповідач та його сім’я, офіціант Маріо, пані Анджольєрі (господиня пансіонату «Елеонора»), Джованотто, гіпнотизер Чіполло

Форма оповіді. Від першої особи – оповідача; суб’єктивна оповідь очевидця події, котрий переповідає її через якийсь час.

Композиція «Маріо і чарівник»

I ч. — знайомство з курортом Toppe ді Венере.

II ч. — зображення подій, які сталися з родиною оповідача.

III ч. — сеанс Чіполли, кульмінацією якого є непристойний танок загіпнотизованих глядачів, а розв’язкою – смерть Чіполли.

Перша частина органічно вбирає в себе дві інші: читач дізнається, що під час відпочинку оповідача сталися драматичні події. Всі ці частини поєднує розповідь оповідача.

Два плани сюжету. Зовнішній — розповідь про сеанс Чіполли, і внутрішній, символічний — це досліджений у феномені «штукаря» тип «сильної особистості».

Два світи. Світ дітей і світ дорослих: оповідач намагається захистити дітей від драматичних подій у світі дорослих. День – ніч: у другій частині розповідається про те, що відбувається вдень, а в третій — у темряві серпневої ночі.

Основна думка. Вплив антигуманної сутності тоталітарної системи на загальнолюдські норми поведінки, віра в перемогу здорових начал.

Проблематика «Маріо і чарівник»

Морально-етичні проблеми: зміна поведінки людей, загальнолюдських моральних цінностей, взаємини між людьми; проблема людських доль; проблема добра і зла; антигуманної сутності ідеології тоталітаризму, нацизму і фашизму, маніпулювання натовпом, знеособлення і омасовлення людей; внутрішньої свободи особистості; права людини на вибір за екстремальної ситуації; співвідношення натовпу і тирана; як суспільство могло допустити таку впевнену ходу фашизму країнами Європи, чи здатне воно зупинити цей безум

Конфлікт: добра і зла, пориву до свободи і поневолення, розумних здорових начал і демонізму, гармонії і хаосу, світла і темряви.

Символіка новели «Маріо і чарівник»

Символи-персонажі

Чіполла – фашизм, у ширшому значенні — будь- яке зло, ангигуманне начало
Маріо – добро, непокора злу

Символи-події

Виступ Чіполли – дії фашистів, будь-яка діяльність, спрямована на приниження людини
Убивство Чіполли – протест проти свавілля, віра в торжество гуманізму

Символи-деталі

Нагайка – символ тоталітарної влади
Чарка коньяку – символ демонічної сили
Горб Чіполли – символ духовного каліцтва

Назва твору

Маріо — особистість, яка має власне ім’я, протистоїть безіменному «чарівнику». Образ кельнера подано як рівноцінний за своєю значущістю образові штукаря. Його згадано ще у розповіді про загальну атмосферу міста. Новела називається так тому, що завдяки цим героям ми дізнаємося про головне, що становить ідейний зміст новели: віра в гуманізм, віра в перемогу добра над злом.

Художні особливості новели «Маріо і чарівник»

Модерністський ідейний зміст при зовні реалістичній формі.

– ознаки реалізму: поширені описи (опис італійських курортів), психологічний аналіз (переживання, думки, стан душі оповідача та його родини), натуралістичні подробиці (зображення жертв Чіполли).

– риси модернізму у творі: пейзажі-символи, алегорії, що за буденною картиною показують узагальнення форми існування людства; живописність твору, загострення контрастів (імпресіонізм), змалювання характерів, настроїв, почуттів героїв (експресіоністичні елементи), символіка (сеанс Чіполли, і опис зовнішності штукаря, і його смерть), філософічність і алегоричність.

Епізоди, які підтверджують основу ідеології фашистів

1. Ствердження оповідача, що… в серпні чужинець почувається ізольованим, ніби гостем нижчого ґатунку серед флорентійського і римського товариства…	Дискримінація
2. Епізод у їдальні (головний герой з родиною змушений був сідати там, де вказував кельнер, хоча були вільні столики під червоними ліхтариками на веранді, котрі тримають для «наших клієнтів»)	Приниження людини
3. Випадок непорозуміння з розташуванням: кімнати оповідача були поруч з кімнатами римських аристократів, тому княгиня поскаржилася директору готелю, що іноді вночі чує дитячий кашель	Неприродна поведінка
4. Рішення дирекції готелю, яка не звертаючи увагу на запевнення, що хвороба у дітей минула, ухвалила віддати справу на суд готельному лікарю: «…лише йому, самим нам запрошувати якогось лікаря не дозволялося»	Зловживання владою
5. Рішення адміністратора, який заявив, що «… незважаючи на лікарське підтвердження, нам однаково доведеться переселитися у флігель готелю»	Диктат
6. «Це підлабузництво нас обурило. Навряд чи віроломна впертість, з якою ми зіткнулись, походила від княгині. Мабуть, улесливий господар навіть не зважився сказати їй про лікарський висновок»	Страх
7. Вчинки Фуджеро, який розвалював іншим дітям піщані фортеці «…цей дванадцятирічний шибеник належав до головних носіїв громадського настрою, що ледь відчутно нависав у повітрі»	Нахабство
8. Стосунки, яким бракувало щирості й не-вимушеності: «Ця публіка гнула кирпу, але скоро ми зрозуміли, що це політика, що йдеться про ідею нації»	Зверхність нації

В основі твору особисті враження автора від «канікул» 1926 проведених в Італії. Підштовхнули його на це ідеї тоталітарного режиму, які зароджувалися в той час у Німеччині.

У новелі він висвітлив проблему «фашизму і свободи». Автор виявив небезпечну тягу суспільства до ірраціональності, його готовність нехтувати етичними і раціональними принципами життя.

У феномені Чіпполи письменник досліджує тип «сильної особистості», з яким чимало обивателів в Німеччині 20-30-х років пов’язували надії на встановлення порядку в країні.

В образі Чіпполи автор розкрив страшну антигуманну суть тоталітарної влади, яку жадає така особистість.

Чіполла зображується в єдності своїх іпостасей – як «сильна особистість» і як напівфантастичний персонаж, співзвучний зі злим чарівником.

Письменник у ході новели підводить читача до висновку, про те що «сильна особистість» – це не просто людина, здатна керувати людськими масами, але і ідеальний керівник їхніх усвідомлених і неусвідомлених бажань.