Роль епізоду в романі Івана Тургенєва «Батьки й діти» (приїзд Аркадія й Базарова в Марьино) – Тургенєв Іван

 
 

Уже в першому епізоді роману Тургенєва «Батьки й діти» намечаются найважливіші теми, ідеї, художні прийоми Тургенєва; спроба проаналізувати їх – перший крок до осмислення художнього миру добутку в нього системної цілісності

Один з епізодів, яким починається роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти», – повернення Аркадія Миколайовича Кірсанова в маєток свого батька Марьино. Сама ситуація «повернення додому після довгої відсутності» визначає відношення читача до що відбувається як до нового етапу в житті парубка. Дійсно, Аркадій Миколайович закінчив навчання в університеті й, як усякий парубок, коштує перед вибором подальшого життєвого шляху, що розуміється дуже широко: це не тільки й не стільки вибір суспільної діяльності, скільки визначення власної життєвої позиції, свого відношення до морального й эстетическим цінностям старшого покоління

Проблема відносин «батьків» і «дітей», що відбилася в заголовку роману й складова основний конфлікт його, – проблема позачасова, життєва. Тому Тургенєв відзначає типовість «невеликої незручності», що відчуває Аркадій за першим послу розлуки «сімейною вечерею» і «яка звичайно опановує парубком, коли він тільки що перестав бути дитиною й вернувся в місце, де звикли бачити й уважати його дитиною. Він без нестатку розтягував свою мову, уникав слова «папаша» і навіть раз замінив його словом «батько», вимовленим, щоправда, крізь зуби…».

Однак цьому епізоду в романі відповідає точна дата – 20 травня 1859 року, що як би диктує необхідність історичного коментарю до всього змісту роману, гостро полемічного, що відбиває ідейну боротьбу 60 – х років, суперечки навколо селянської реформи, що підготовляється. Не випадково основна дія роману відбувається в «дворянських гніздах», а Микола Петрович Кірсанов уже в першій розмові із сином починає розмову про «турботи з мужиками». Важливо відзначити, що подібна конкретність не виключення, а скоріше правило для романів Тургенєва, що дуже точно відбивають час, у яке вони написані. І невдале господарювання Миколи Петровича, і те, що «юрба двірських не висипала на ґанок зустрічати панів», – знаки часу, що містять у собі сховане порівняння з колишніми часом.

Молодого Кірсанова зустрічають пан і слуга. Як не дивно, але розмова про нове покоління починається саме з Петра, «у якому все: і бірюзова сережка в юшці, і напомаджені різнобарвні волосся, і чемні телодвижения, словом, усе викривало людину новітнього, удосконаленого покоління». Він не підходить «до ручки панича», а тільки видали кланяється йому, а до мужиків ставиться презирливо. Це вульгарне розуміння «нового», «дурість і важливість» властиві не одному Петру. По тій же причині настільки ж іронічні описи Кукшиной і Ситникова, «вытащивших», по вираженню Писарєва, ідею Базарова «на вулицю», що опошлила його погляди. Петро, звичайно, представляє набагато меншу небезпеку для суспільства, чим мнимі однодумці Базарова, але навряд чи меншу роль грає його комічний образ. Петро зустрічає Кірсанова й Базарова на початку роману, він бере участь як єдиний «секундант» в одному з найважливіших епізодів – дуелі Базарова з Павлом Петровичем і, нарешті, подібно Миколі Петровичу й Аркадію Миколайовичу, жениться

Роман починається з діалогу, діалоги взагалі відіграють більшу роль у цьому романі й істотно переважають над оповіданням. Слово несе додаткове навантаження, є найважливішим засобом характеристики персонажа. Уже в першому епізоді, говорячи Аркадію про свої відносини з Фенечкой, Микола Петрович переходить на французьку мову, з появою Павла Петровича в тексті з’являються англійські слова – і в мові персонажа, і в авторській мові. Так, європейське «shakehands» Павла Петровича настільки ж далеко від «рукостискання», як далеко від поцілунку троєкратний дотик Павла Петровича «до щік» племінника «своїми запашними вусами».

На самому початку роману дія як би на догоду реальності вповільнюється очікуванням зустрічі. І, начебто скориставшись вільним часом, Тургенєв звертається до біографії Миколи Петровича Кірсанова. Передісторія тургеневских героїв, як правило, позбавлених прямий авторської оцінки, завжди значима. Їхній духовний мир тісно пов’язаний з обставинами, у яких формується їхній характер. Не випадково Аркадій, прагнучи виправдати свого дядька в очах друга, розповідає йому історію Павла Петровича. Не випадково в головного героя роману – Євгенія Васильовича Базарова – відсутня передісторія

Образ Миколи Петровича Кірсанова має високий ступінь типовості. Ця людина не виключення, вона такий, як багато хто, – зі звичайної дворянської родини, що одержав звичайне для того часу утворення, що женилося по любові й жила у своєму селі «добре й тихо». Він не процвітає в господарській діяльності, не живе, подібно братові, спогадами яркою й бурхливої молодості. Але він небайдужий до музики, захоплюється природою й у цьому змісті набагато більше виражає суть свого покоління, чим Павло Петрович, що постійно декларує свої переконання й прихильності, але, по суті, байдужий до всього. Долі Павла Петровича й Миколи Петровича ілюструють дві можливості, два шляхи для людей одного покоління, точно так само, як і Аркадій з Базаровым. І близькість Аркадія до батька свідчить скоріше про наступність поколінь, чим про консерватизм поглядів молодого Кірсанова

Однак уже в перші мінути зустрічі батька й сина намечается якась різниця в поводженні Аркадія й старшого Кірсанова: «Микола Петрович здавався набагато встревоженнее свого сина; він немов втратився небагато, боявся». Він взагалі поводиться набагато менш рішуче, чим Аркадій, що насолоджується «свідомістю власної розвиненості й волі». І ця нерішучість, прагнення до компромісу, з одного боку, роз’єднує Миколи Петровича із сином, а з іншого боку – є основою їх взаєморозуміння

По дорозі в Марьино міркування Аркадія про необхідність перетворень переміняються замилуванням картиною, що стала перед ним, природи: «…А поки він міркував, весна брала своє. Всі навкруги золотисто зеленіло, все широко й м’яко хвилювалося й лисніло під тихим подихом теплого вітерцю… Аркадій дивився, дивився, і, потроху слабшаючи, зникали його міркування… Він скинув із себе шинель і так весело, таким молоденьким хлопчиком подивився на батька, що той знову його обійняв…».

Пейзаж у романі Тургенєва служить вираженню внутрішнього миру героїв, є одним із прийомів створення образа. Не випадково саме «на тлі прекрасної природи» Тургенєв виносить вирок Павлу Петровичу, не випадково природа, що цікавить Базарова тільки в розумінні практичному, у фіналі роману начебто б останній раз і до кінця суперечить його нігілістичним переконанням. І те, що Аркадій не може встояти перед природою, з перших сторінок роману вказує на необхідність перевороту в його душі. Природа близька йому так само, як і його батькові

Він придушує власні почуття, намагаючись додержуватися нігілістичних поглядів Базарова:

Право, мені здається, ніде у світі так не пахне, як у тутешніх краях! Та й небо тут…

Аркадій раптом зупинився, кинув непрямий погляд назад і замовк

– Звичайно, – помітив Микола Петрович, – ти тут народився, тобі все повинне здаватися тут чимсь особливим

– Ну, папаша, це однаково, де б людина не народилася».

А ввечері, коли Базарів іде у свою кімнату, Аркадієм опановує «радісне почуття» від відчуття «будинку», тої атмосфери теплоти й любові, що з’єднує його з дитинством. Аркадій згадав нянюшку Єгорівну, «і зітхнув, і побажав їй царства небесного… Про себе він не молився». Глибокий емоційний зв’язок з миром дитинства й напускний нігілізм ще уживаются в Аркадію: він начебто по звичці молиться за нянюшку, у відношенні себе залишаючись атеїстом

Однак авторитет Базарова для Аркадія – скоріше вплив сильної особистості, чим спільність поглядів. Те, що для Базарова природно, для Аркадія часто тільки поза, прагнення бути схожим на товариша, спосіб самоствердження. І в цьому змісті шлях молодого Кірсанова в романі – шлях д самому себе

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы