Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодії № 15 і 16] сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання [мелодія № 10, тільки звучить голосніше, жагливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом...
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!То ж тепера весна золота!Чи то так у жалю, в голосінніПроминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозіБуду сіять барвисті квітки,Буду сіять квітки на морозі,Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтанеТа кора льодовая, міцна,Може, квіти зійдуть – і настанеЩе й для мене весела весна....
Анна носилася з божевільною думкою вбити Саву, і той однієї її боявся, став навіть до церкви ходити. Вона кидалася на нього, як тигриця, де б не зустріла. Та померли близнята Анни, і вона майже збожеволіла, бродила полями безтямна, заходила до хат, не пізнаючи нікого. Зайшла й до Івоніки. Той тяжко картав дружину, що не прийняла онуків. Адже ж вона була Михайловою, і не просто так люди з розуму від жалю сходять. Після того Анну відвезли до...
Ходиш між людьми, як між вовками. Одно — стережешся. Скрізь насторожені вуха, скрізь простягнені руки. Бідний в убогого тягне сорочку із плоту, сусід в сусіда, батько у сина. "Між людьми, як між вовками". Говори, говори... Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити? Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й...
Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Були так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош, а він ніс його долом й оповідав. -— Іва!.. Мо-ой! —— гукали на Івана од хати, але він того не...
Лиш жінки їх прядуть та печутьВ грані м’ясо козяче,А воли та осли їх гризутьОсети та будяччє. Та дрібна дітвора по степуДивні іграшки зводить:То воює, мурує міста,То городи городить. І не раз напівсонні батькиГоловами хитають."Де набрались вони тих забав? —Самі в себе питають. — Адже в нас не видали того,Не чували в пустині!Чи пророцькі слова перейшлиВ кров і душу дитині?"II Лиш один з-поміж сеї юрбиУ шатрі не дрімаєІ на крилах думок і журбиПоза...
Чого являєшся меніУ сні?Чого звертаєш ти до менеЧудові очі ті ясні,Сумні,Немов криниці дно студене?Чому уста твої німі?Який докір, яке страждання,Яке несповнене бажанняНа них, мов зарево червоне,Займається і знову тонеУ тьмі? Чого являєшся меніУсні?В житті ти мною згордувала,Моє ти серце надірвала,Із нього визвала одніОті ридання голосні —Пісні.В житті мене ти й знать не знаєш,Ідеш по вулиці — минаєш,Вклонюся — навіть не зирнешІ головою не...
Замiсть прологаВiчний революцйонер —Дух, що тiло рве до бою,Рве за поступ, щастя й волю,Вiн живе, вiн ще не вмер.Нi попiвськiї тортури,Нi тюремнi царськi мури,Анi вiйська муштрованi,Ні гармати лаштованi,Нi шпiонське ремеслоВ грiб його ще не звело. Вiн не вмер, вiн ще живе!Хоч вiд тисяч лiт родився,Та аж вчора розповивсяI о власнiй силi йде.I простується, мiцнiє,I спiшить туди, де днiє;Словом сильним, мов трубоюМiлiони зве з собою,-Мiлiони радо...
І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування? Степан. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили. Гервасій. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!! Протасій. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку... дай бог...
Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій,Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий. Як понесе з УкраїниУ синєє мореКров ворожу... отоді яІ лани і гори —Все покину і полинуДо самого богаМолитися... А до того —Я не знаю бога....
Доборолась УкраїнаДо самого краю.Гірше ляха свої дітиЇї розпинають.Замість пива праведнуюКров із ребер точать.Просвітити, кажуть, хочутьМатерині очіСовременними огнями.Повести за віком,За німцями, недоріку,Сліпую каліку.Добре! Ведіть, показуйте!Нехай стара матиНавчається, як дітей тихНових доглядати.Показуйте!.. За наукуНе турбуйтесь! БудеМатерина добра плата:Розпадеться лудаНа очах ваших неситих;Побачите славу,Живу славу дідів своїхІ батьків...
Дивлюся я, що дальш буде,Що буде робитиМій медведик! Стоїть собі,Голову понуривСіромаха. Де ж діласяМедвежа натура?Мов кошеня, такий чудний.Я аж зісміявся.Він і почув, та як зикне,Я перелякався,Та й прокинувсь… Отаке-тоПриснилося диво.Чудне якесь!.. таке тількоСниться юродивимТа п'яницям. Не здивуйте,Брати любі, милі,Що не своє розказав вам,А те, що приснилось.8 іюля 1844, С.-Петербург...
Чурек і сакля — все твоє;Воно не прошене, не дане,Ніхто й не возьме за своє,Не поведе тебе в кайданах.А в нас!.. На те письменні ми,Читаєм божії глаголи!..І од глибокої тюрмиТа до високого престола —Усі ми в золоті і голі.До нас в науку! Ми навчим,Почому хліб і сіль почім!Ми християни: храми, школи,Усе добро, сам бог у нас!Нам тільки сакля очі коле:Чого вона стоїть у вас,Не нами дана; чом ми вамЧурек же ваш та вам не кинем,Як тій собаці! Чом ви...
"Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!" Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої "Гайдамаки". Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрукувать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже було і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже — "треба", другий каже — "не треба", третій — нічого не каже. Я думав: "Що тут робить на світі?" Взяв та й проциндрив...
Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько. Полюбила молодого, В садочок ходила, Поки себе, свою долю Там занапастила. Кличе мати вечеряти, А донька не чує; Де жартує з москаликом, Там і заночує. Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала....
Узяв Наум проскуру, поцiлував та й задумавсь, а далi й каже до Василя, неначе вiн тутечка перед ним стоїть: "Адже ти вже тепер отець Венедихт... ти служиш службу божу... чого ж ти спотикаєшся? Ей, молись, щиро молись! Пам'ятуй, що у отченашi читаєш: да будеть воля твоя, iзбави нас од лукавого!.." На тiм же мiсцi i у той же час обiщався Наум iз старою у Київ їхати. Бог їх туди й принiс. Пiшли по монастирям, зараз у Печорському спиталися про...
Єсть же люди, що і моїй завидують долі, Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? (2) Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці? Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2) Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2) Полетіла б я до тебе, та крилля не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2) До кого я пригорнуся, і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить. (2) Петре!...
1 Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав. 2 Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насажавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, — Енея не любила...
