Образ природи у творчості М. Коцюбинського

Природа — це те життєдайне джерело, з якого вийшло все прекрасне на землі, яке породило людину та дало їй творчу наснагу. Це безмежний всесвіт, який уміщує в собі наше неповторне існування. Природа є невід'ємною частиною майже кожного художнього твору, адже гармонійне існування людини й природи — це той стрижень, на якому тримається світ.

Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу, ніколи не втомлювався „вбирати в себе” її красу. Письменник спеціально займався дослідженням премудростей образотворчого мистецтва, вивчав фарби і кольори, бо вважав, що йому, як і художникові, ці знання потрібні для того, щоб розбиратися в кольоровій стихії світу. Він казав: „Фарби повинні приходити на допомогу слову”. Саме тому його твори наповнені такими кольорами, які з часом не тьмяніють. Природа є предметом та засобом зображення в багатьох творах письменника. Наприклад, у таких, як „Fata morgana” і „Дорогою ціною”, „Андрій Соловейко” і „Ялинка”, „Intermezzo” і „Маленький грішник”, „Хо” і „Для загального добра”.

Так, у повісті „Fata morgana”, яка зображує життя і боротьбу селянства за землю і волю, природа відіграє особливу роль. Сумна картина дощової осені відтінює невеселий настрій Андрія і Маланки, усіх заробітчан, що „йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ”. Ця безрадісна картина стає ніби останнім акордом сумної мелодії, що виспівує минущість сподівань людини на краще життя.

Радісному настроєві селянства в часи піднесення революції співзвучний такий пейзаж: „Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій ураз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди”. Пригніченість бідняків у день куркульського самосуду, їхнє почуття безвиході відтіняє картина холодної осені. Твір звучить оптимістично, незважаючи на поразку революції, пройнятий вірою у світле майбутнє трудящих. „Високо над землею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки”, — читаємо в кінці твору.

М. Коцюбинський продовжував традиції Великого Кобзаря — реалістично зображувати життя, показувати контраст між чудовою українською природою і злиднями трудящих. В оповіданні „Андрій Соловейко” письменник малює українське село Босівку, що має „здалеку веселий вид”. М. Коцюбинський усю свою увагу зосереджує на зображенні тяжкого життя селянства: „Ті зелені розкішні садки, ті низенькі біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато безпросвітної темноти людської...”.

У казці „Хо” письменник створив чудові пейзажі, підпорядкувавши їх ідейному задумові твору. Картина сходу сонця, яке могутнім потоком вривається в ліс, що дрімає у передранішній тиші, відтіняє основну ідею твору — неминучість перемоги світла над темрявою, добра над злом. М. Коцюбинський умів дуже майстерно використовувати пейзажну деталь для увиразнення змісту твору.

Природа в новелі „Intermezzo” бере безпосередню участь у розвитку сюжету, супроводжує ліричного героя, знаходячись у гармонії з його переживаннями і думками. Вона „лікує” митця, настроює струни його серця на сприйняття нових вражень суспільного життя, на нову боротьбу за щастя людей. Картини природи служать утвердженню головної ідеї твору: втеча від життя у світ природи — це зрада інтересів трудящих.

В оповіданні „Ялинка” картини природи малюються крізь призму сприйняття Василька. Природа подається в рухові, змінах. Це ті обставини, в яких відбуваються події, і психологічний супровід переживань героя. Коли Василько тільки-но виїхав з дому „повівав холодний вітрець, ішов сніг”; пізно ввечері коли заблудився, „йому стало холодно і страшно „навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та кружляв снігом”.

Вражають нас картини природи і в оповіданні„Маленький грішник”. Пейзажі у творі несуть ідейну і композиційну навантаженість. Сонячний день служить контрастом до „душної, низенької хати, що по самі вікна влізла в землю”, допомагає розкрити життєрадісний, веселий характер Дмитрика. Природа тут як і в попередньому оповіданні, подається у сприйнятті маленького хлопчика. Цей опис допомагає глибше розкрити характер Дмитрика. Він за якусь мить зміг охопити красу землі і неба, відгукнутися на неї своїм дитячим серцем.

В описах природи в оповіданні „Дорогою ціною переважають чорні й червоні кольори. Обидва кольори співзвучні переживанням героїв. Чорна — у зображенні мороку, осінньої ночі, червона — у картинах пожежі. Пожежу змальовано через уяву Соломії — відважної людини, що розуміє своє безсилля у боротьбі зі страшною стихією. Пожежа в плавнях здавалась їй то червоними горами, то звіром-велетом, то вогнян морем. Тут природа виступає як діюча сила, що бере участь у розвитку сюжету.

Михайла Коцюбинського називали великим сонцепоклонником, визначним майстром живописанню словом. Письменник глибоко знав і вивчав життя, був кровно зв'язаний з народом, рідною природою, вважав себе невід'ємною її частиною. Ось чому образ природи займає чільне місце в його творчості.