Ґренджа-Донський Василь (1897—1974) Біографія письменника української літератури

«За наказом грати я не вмію

І не буду вміти, знайте всі!

Звуки з гори прямо в серця сію

Не була б то пісня із душі.»

(«Сопільник»)

Народився Василь Гренджа-Донський у Воловому (нині Міжгір'я) 23 квітня 1897 року в типовій верховинській родині тодішнього Мараморівського комітату Австро-Угорської імперії. Навчався у паравіяльній школі, а 1915 року привотно склав іспит за чотири класи середньої школи.

Писати почав дуже рано. Його перший вірш з'явився ще в 1912 році в будапештській газеті «Неділя», яка видавалася народною мовою. Будучи в Будапешті на лікування в роки пршої Світової війни, навчався у торговій академії. Після війни одержав посаду бухгалтера в Будапештському банку. Та зов рідної землі не дав майбутньому поетові залишитися там надовго. Він повернувся з родиною на Закарпаття.

З 1921 року працював у Підкарпатському банку в Ужгороді і співпрацював у тижневику «Русин». На цей час і припадає початок літературної творчості Василя Гренджі-Донського.

Із Будапешту поет привіз із собою добірку віршів, які він показав поету Василю Пачовському. Той вислав їх на літературний конкурс, де поезія Гренджі-Донського була відзначена другою премією. У 1923 році вони побачили світ окремою книжкою під назвою «Квіти з терням», зі вступом Василя Пачовського, який високо оцінив ідейний зміст віршів молодого поета. Про це Василь Гренджа-Донський згадував пізніше в автобіографії.

«Про моє знайомство з поетом Василем Пачовським у 20-х роках, який мене вивів на широкі води української літератури, і, мов хлопця, взяв на руки та показав дорогу на Український Парнас, додаючи мені охоти до ходіння по тернистому шляху українських письменників. Через нього я попав у товариство інтелектуалів… Вони помагали мені набувати національної і соціальної свідомості»[2]

До збірки увійшов 31 вірш. Вони були невеличкі розміром, прості змістом і формою. А все ж збірка стала небуденною в історії літератури Закарпаття. Молодий поет висловив ті нові почуття національного та соціального пробудження,якими все виразніше переймалися його земляки.

Ці поезії, створені мовою народу, за словами Пачовського, були «піснею серця, що твориться із крові і сліз народного болю…»[3] Серце не може плакати чужою мовою.

Відомий галицький письменник О. Бабій, який мав значний вплив на молодого закарпатського автора, зокрема зазначив, що «… в особі Василя Гренджі-Донського український Парнас вітає на своєму порозі дійсно талановитого співця.»[4]

Ганна Заєць у статті «Співець полонин» (1969) писала: «… На думку критики «Тернові квіти полонин» залишаються найкращою збіркою… Вона й закріпила за поетом поетичне, так би мовити, звання «співець полонин»…»[5]

Відомий закарпатський громадський діяч Августин Волошн теж високо цінив поетичну творчість Василя Гренджі-Донського, він пише: «Кожна його пісня говорить до нас словом любови до рідної землі, гордістю за свій народ, до якого хоче привернути і тих,що від нього відпали, заохочувати своїх для кращої майбутньості. Його легкопливуча ритміка звучить природною красою рідного слова.»[6]

Василь Гренджа-Донський прагнув оспівати і славну минувшину, щоб тим будити, зміцнювати свідомість та гордість свого народу. Одним з кращих епічних творів автора можна вважати «За волю Срібної Землі». Однак першим та найбільш вдалим історичним епосом В. Гренджі-Донського є «Червона скала». Написаний він на основі народного переказу про князя хустського замку Богдана. Провідна ідея поеми – «єдність усіх руських земель у боротьбі з татарами».

Всебічність творчої натури В. Гренджі-Донського засвідчена і його драматичним доробком. Він написав п'єси «Сиротина», «Останній бій», «На зеленій Гуцульщині».

Літературний доробок В. Гренджі-Донського вже наприкінці 30-х років був немалим. Він видав біля 20 книжок. Своїми творами В. Гренджа-Донський став добре відомий на всіх українських землях, дав досить повне уявлення про розвиток української літератури на Закарпатті в 20-30 роках ХХ століття.

Трагедія Карпатської України в 1938-39 роках не оминула і В. Гренджу-Донського. 17 березня 1939 року угорські завойовники заарештували його. Але йому вдалося вийти з в'язниці. Перебравшись нелегально через кордон, він замешкав у Братіславі. В. Гренджа-Донський, хоч і жив за межами Закарпаття, сердцем завжди був із рідним краєм. Та ще довгі роки не вдавалося йому розкішні, пречудові гори…

Аж у серпні 1970 року сповнилася його мрія – ступити ногою на рідну землю. Відвідав він своє рідне село й околиці , і нарешті міг «поклонитися рідним полонинам» особисто. Зі сльозами на очах вдивлявся він у кожне перетворення рідного краю, ходив старовинним Ужгородом, Мукачевом і не міг впізнати тих вулиць, на яких «залишив частину своєї молодості»[7]

У збірці «Золоті ключі» автор з любов'ю і ніжністю оспівує Срібну Землю, створює символічний образ золотих ключів, які заховані на дні річки Тиса.

У 1924 році вийшлаз друку третя збірка – «Шляхом терновим», яка в історії літератури Закарпаття також має особливе значення. Це перша книжка місцевого автора, написана сучасною літературною українською мовою і видана фонетичним правописом.

«Збірка «Шляхом терновим», – пише братіславський україність Михайло Мольнар, - переконує нас, що й літературне життя пригнобленого в минулому Закарпаття було терновим. Але між цими тернами з'являються чудові квіти літературної творчості, такої спорідненої з життям і думами простого народу».[8]

З 1927 року Василь Гренджа-Донський редагує і видає журнал «Наша земля», який за два роки існування зробив великусправу для національного освідомлення народу. Це був справжній творчий злет у біографії поета.

У 1928 році у Харкові виходить збірка поезій «Тернові квіти полонин» і стає першою поетичною книжкою місцевого автора, виданою за межами Закарпаття. Ії склали кращї поезії автора про тернисте життя краян.

Поетичний доробок В. Гренджі-Донського, завдяки своєму ідейному та художньому спрямуванню, дорівнює цілій епосі в новітній українській літературі Закарпаття. Слід відзначити, що вже при житті В. Гренджі-Донського з'явилися перші публікації, у яких знаходимо вагомий, глибокий аналіз його творчості.

Одним з перших, хто дослідив життя і творчість Василя Гренджі-Донського, був Михайло Мольнар. Дослідник зазначав: «Василь степанович для Закарпаття значною мірою є тим, чим для літературного життя Наддніпрянської України був Котляревський, для Галичини – «Руська трійця», для Буковини – Ю. Федькович»[9]

Грунтовні праці про письменника написали Юрій Бага та дочка поета, Зірка Гренджа-Донська, завдяки титанічній роботі якої на сьогоднішній день у США видано дванадцять томів «Творів Василя Гренджі-Донського».

«Те, що робить Зірка Гренджа-Донська у справі вшанування свого батька, - пише дослідник Михайло Муршинка, - живучи в Америці, відірвана від рідної землі й українського середовища, гідне подиву. Там вона видала, в основному на власні кошти, 12 об'ємних томів «Творів» Василя Гренджі-Донського, прекрасно упорядковану бібліографію його віршів, прози, публіцистики та статей-спогадів про батька, а в Ужгороді навіть окрему книжку про нього. І все це без чужої допомоги: сама набирала кожне слово на комп'ютері, сама заносила готовий набір до друкарні, сама робить коректуру і сама розсилає готові книжки у бібліотеки та окремим особам».[10]

Детальний аналіз творчості Василя Гренджі-Донського зробив Іван Мацинський у своїй праці « «Тернові квіти полонин». До сорокаріччя поетичного дебюту В. Гренджі-Донського».

У 1980 році Словацьке педагогічне товариство у Братіславі видало книжку Михайла Мольнара «Зустрічі культур», у якій дослідник помістив статтю «Доля співця полонин. Причиток до творчої біографії Василя Гренджа-Донського» (передрук статті 1964 р.).

4 листопада 1989 року професор університету Стейн Юта Богран Чопик прочитав доповідь «Поезія Василя Гренджі-Донського» на конференції Американської Асоціації для розвитку Слов'янських студій.[11]

У 1993 році в Ужгороді вийшла праця дочки поета, Зірки Гренджа-Донської ««Ми є лишень короткі епізоди…»: Життя і творчий шлях В. Гренджі-Донського».

«Те, що зробив Гренджа-Донський як письменник на Закарпатті, – писала дочка поета, – назавжди залишиться невід'ємною складовою культурногонадбання українців». До цих слів важко ще щось додати.

Лише в 1990 році розпочалося глибоке, системне і об'єктивне дослідження творчості Василя Гренджі-Донського вченими Укгородського державного університету.

Культурно-просвітницьку діяльність автора досліджує Надія Ференц. Під рубрикою «Поети Срібної Землі» у «Календарі «Просвіти» на 1994 рік» вона опублікувала статтю «Василь Гренджа-Донський (1897-1974)». У ційпраці вона дійшла такоговисновку: «Зроблене В. Гренджа-Донським важко переоцінити… З національно несвідомої етнографічної маси завдяки самовідданій, сподвижницькій, жертовній праці Василя Гренджі-Донського і його однодумців, витворилася на Закарпатті своя інтелігенція… Важко назвати письменника, - пише дослідниця, - який зробив би для національного відродження краю стільки, як Василь Гренджа-Донський. Доля дарувала йому щедрий талант поета, прозаїка, драматурга, публіциста, критика, журналіста, фольклориста, політичного і культурного діяча»[12]

Літературознавець Юрій Балега опублікував статтю «Сини свого народу» (Ужгородський університет. – 1990. – 1 вересня), у якій провів паралель між творчим і життєвим шляхами Олександра Духновича і Василя Гренджі-Донського.

Окремі вчені досліджують просвітницьку і театральну діяльніть письменника. Це, зокрема, Тарас Федака, Василь Міцаник і Йосип Баглай. Останній чітко виділив місце В. Гренджі-Донського в театральному житті краю.

Починаючи з 1990 року, почалося більш глибоке дослідження громадсько-політичної діяльності письменника, зокрема його участь в подіях 1938-1939 рр., коли Карпатська Україна здобула автономні права у була проголошена самостійною державою. Це перш за все такі публікації, як «Велич і трагедія Карпатської України» (Вегеш М., Задорожний В.), «Кривава казка», «Уроки В. Гренджі-Донського», «Повернення В. Гренджі-Донського», «Якої країни хотів В. Гренджа-Донський?»[13]

Михайло Мольнар зазначав: Василь Гренджа-Донський був сином тієї частини українського народу, яка, здавалося, вже була остаточно засуджена донаціональної загибелі.

Історична тематика у творчості письменника захопила молодого дослідника Івана шинкаря, який присвятив цій проблемі статтю «Деякі питання історії Закарпаття у тврочості Василя Гренджі-Донського» // Суспільно-політичні відносинина Закарпатті в 20-30 роках ХХ ст. – Ужгород, 1992.

Детальний аналіз творчості Василя Гренджі-Донського зробила у своїй праці «Поетична творчість Василя Гренджі-Донського» ВалентинаБарчан. У даній праці вперше проаналізовано поетичний доробок письменника в аспекті ідейно-тематичної, жанрової та стильової еволюції. Розглянуть ще не досліджені лірико-епічні твори, які входили до окремих збірок, а також ті, які не друкувалися за життя автора. В додатку подано перші відгуки про його творчість.

«Поетична творчість Василя Гренджі-Донського, – пише дослідниця, - займає вагоме місце в українському літературному процесі. Вона була зроджена хвилею національного відродження 20-30-х рр. ХХ століття і влилася свіжим струмком у загальноукраїнську поезію, доповнивши її тематику та урізноманітнивши поетику неповторним карпатським колоритом».[14]