Войти
Закрыть

Захворювання нервової системи та їх профілактика

8 Клас

Чинники, які порушують роботу нервової системи. Причинами порушень нервової системи можуть бути різноманітні зовнішні та внутрішні чинники. Зовнішні чинники — це травми (удари та поранення), ураження електричним струмом, надмірне перегрівання або переохолодження організму, інфекції та отрути, а також перевтома й шкідливі звички. Внутрішні чинники — це розлади кровопостачання ділянки нервової системи та пов’язані з ними кисневе й білкове «голодування», дефіцит вітамінів, запальні процеси тощо. Порушення нервової системи зумовлюють розвиток різних захворювань. Так, причинами недостатнього кровопостачання головного мозку може бути перевтома, різкий біль під час травми, сильні хвилювання. Цей стан може спричинити зомління — короткочасну непритомність. Причинами кисневого й білкового «голодування» є малорухливий спосіб життя, порушення режиму праці й відпочинку, недостатнє перебування на свіжому повітрі, отруєння. Цей стан часто супроводжується головним болем. Негативно впливають на нервову систему куріння, уживання алкоголю, наркозалежність. Нікотин спричиняє кисневе голодування головного мозку, внаслідок чого він надто збуджується і швидко виснажується. Під впливом нікотину звужуються і стають ламкими судини мозку, це спричиняє крововиливи у мозок, паралічі. Алкоголь призводить до виснаження всіх нервових клітин. Він порушує процеси збудження і гальмування в нервовій системі, внаслідок чого знижуються різні види чутливості, уповільнюються рефлекси, порушується координація. Наркотики на фоні наркотичного сп’яніння спочатку зумовлюють розлад психічних функцій (забуття тощо), згодом — до порушення регуляції усіх процесів життєдіяльності й погіршення загального фізичного стану. Шкідливі звички особливо небезпечні в підлітковому віці, коли нервова система й весь організм інтенсивно ростуть і розвиваються, потребуючи багато кисню та поживних речовин....
0 Переглянути

Вегетативна нервова система

8 Клас

Будова та функції вегетативної нервової системи. Вегетативна нервова система — частина нервової системи людини, яка керує роботою внутрішніх органів, впливає на обмін речовин і ріст (іл. 109). Вона регулює функції організму автономно, на які майже не можна довільно впливати (підсилювати або послаблювати), наприклад, процеси травлення, дихання, робота залоз зовнішньої та внутрішньої секреції тощо. Вегетативна нервова система, як і соматична, має центральні та периферичні частини. Центри (ядра) вегетативної нервової системи розміщені в різних відділах центральної нервової системи: середньому і довгастому відділах головного мозку, грудинно-поперековому та крижовому сегментах спинного мозку. Периферична частина включає нерви, вузли та сплетення, що відходять від цих центрів. Вегетативна нервова система сприймає подразнення, які передаються до її центрів по чутливих нервах, які є спільними для вегетативної та соматичної нервової системи. Рухові нервові волокна вегетативної нервової системи тонкі, діаметр їх — 2-7 мкм; збудження до органів-виконавців вони несуть зі швидкістю 10 м/с, що в 10 разів менше за швидкість у соматичних волокнах....
0 Переглянути

Головний мозок. Будова та функції переднього мозку

8 Клас

Будова й функції проміжного мозку. Особлива складова мозку, над якою міститься великий мозок, називають проміжним мозком. Він має складнішу будову, ніж стовбур головного мозку. Головними частинами проміжного мозку є таламус та гіпоталамус (іл. 104 а). Таламус (зорові горби) — це парний орган яйцеподібної форми, який бічною поверхнею зростається з півкулями великого мозку. Він містить численні ядра сірої речовини, які займають основну масу проміжного мозку та мають зв’язки з ядрами інших відділів та корою великого мозку. Основна функція зорових горбів — проведення чутливих імпульсів від рецепторів усіх органів чуття (за винятком нюхових) до кори великого мозку. У цій частині проміжного мозку сигнали аналізуються і сортуються: окремі з них гальмуються, інші — пропускаються, деякі — підсилюються. У таламусі містяться центри больової чутливості. Гіпоталамус (підгорбова ділянка) розташований унизу таламуса. У товщі білої речовини гіпоталамус містить значну кількість ядер сірої речовини, які є вищими центрами регуляції температури тіла, обміну речовин, діяльності серця, судин, травних залоз. Ядра гіпоталамуса, отримуючи інформацію від рецепторів кровоносних і лімфатичних судин, визначають характер та ступінь порушення гомеостазу й за допомогою нервових та гуморальних механізмів впливають на виправлення ситуації. Гіпоталамус бере участь у формуванні таких відчуттів, як голод, спрага, пристрасть і відповідної щодо їх задоволення пристосувальної поведінки. Гіпоталамус ніжкою зв’язаний з гіпофізом — залозою внутрішньої секреції. Гіпоталамус регулює діяльність гіпофіза, а через нього — й інших залоз внутрішньої секреції....
0 Переглянути

Головний мозок. Будова та функції заднього і середнього мозку

8 Клас

Загальна характеристика головного мозку. Головний мозок — вищий відділ центральної нервової системи людини, де відбуваються найскладніші процеси аналізу й синтезу інформації, яка надходить від органів чуття (іл. 104 а). Він міститься в порожнині черепа й займає близько 95 % об’єму. Через великі потиличні отвори головний мозок з’єднується зі спинним мозком. Маса мозку новонародженого 330-400 г, а до 20 років вона сягає максимуму. У дорослих маса головного мозку може значно різнитися (1 100-2 200 г), але рівень розумових здібностей від маси головного мозку не залежить. Поміркуйте чому. Вам уже відомо, що головний мозок укритий такими самими оболонками, що й спинний. Вони утворюють єдиний покрив центральної нервової системи. У центральному каналі головного мозку, який продовжує канал спинного мозку, міститься черепно-мозкова рідина (за складом і функціями така сама, як і спинномозкова). Ця рідина разом із кров’ю забезпечує обмін речовин нейронів. У головному мозку, як і в спинному, є біла й сіра речовини. Пригадайте, з чого вони складаються. Сіра речовина утворює кору великого мозку й мозочка; крім того, у вигляді окремих скупчень нейронів (ядер) вона міститься всередині білої речовини. Біла речовина утворює провідні шляхи, які зв’язують відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком (іл. 104 б). Головний мозок прийнято поділяти на три відділи (іл. 104 а): задній мозок (довгастий мозок, міст і мозочок), середній мозок, передній мозок (проміжний мозок і великий, або кінцевий, мозок). Від головного мозку відходять 12 пар черепно-мозкових нервів, що регулюють діяльність м’язів голови та шиї, багатьох внутрішніх органів і сприймають інформацію від органів чуття. Серед них є чутливі, рухові та змішані. Найдовший з нервів — блукаючий, гілки якого є в багатьох ділянках тіла....
0 Переглянути

Спинний мозок

8 Клас

Будова спинного мозку. Спинний мозок людини — це довгий циліндричний дещо сплющений тяж (завдовжки близько 40-45 см, діаметр якого близько 1 см, маса — близько 30 г), що міститься в кістковому хребетному каналі. Спинний мозок укритий трьома оболонками, які захищають і живлять його (іл. 101 а). Він має сегментарну будову, починається біля основи черепа від головного мозку й закінчується в поперековому відділі хребта конічним звуженням. Від звуження донизу відходить кінцева нитка, сформована зі сполучної тканини й оточена довгими волокнами нижніх сегментів мозку, що утворюють «кінський хвіст». Відповідно до кількості хребців у спинному мозку є 31 сегмент (іл. 101 б). Від кожного сегмента відходить пара спинномозкових нервів. Сегменти спинного мозку об’єднані у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий. Верхню частину тіла і верхні кінцівки іннервують 8 пар шийних і 12 пар грудних нервів, а нижню частину тіла і нижні кінцівки — 5 пар поперекових, 5 пар крижових та пара куприкових спинномозкових нервів. Спинний мозок має два потовщення (шийне й поперекове), що відповідають місцям виходу нервів до верхніх і нижніх кінцівок. Глибокі поздовжні борозни ділять його на праву й ліву частини. У центрі міститься канал, заповнений спинномозковою рідиною. Навколо каналу розміщена сіра речовина, утворена тілами вставних (97 %) і рухових (3 %) нейронів та їх дендритами. У поперечному розрізі вона має форму крил метелика, що летить (іл. 102). Навколо сірої речовини розташована біла речовина. Ззаду в спинний мозок входять аксони чутливих нейронів, які передають збудження від рецепторів. Вони утворюють задні корінці спинного мозку. Ці корінці мають потовщення — вузли, у яких містяться тіла чутливих нейронів....
0 Переглянути

Центральна та периферична нервова система людини

8 Клас

Нервова система людини, як і усіх хребетних тварин, — трубчастого типу. У зародка вона має вигляд трубки, з якої потім розвивається спинний і головний мозок, від яких відходять нерви. Нервову систему за будовою умовно поділяють на центральну — головний і спинний мозок — та периферичну — нерви, нервові вузли та сплетення, нервові закінчення (іл. 99). За функціональними особливостями нервову систему поділяють на дві частини: соматичну й вегетативну. Соматична нервова система — частина центральної та периферичної нервових систем, яка регулює діяльність скелетних м’язів та органів чуття, забезпечуючи рухи та відчуття. Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів. Центральна нервова система. Спинний мозок — відділ центральної нервової системи, який забезпечує просту рефлекторну діяльність (рух), регуляцію діяльності внутрішніх органів, виконання команд головного мозку й передачу до нього інформації від органів чуття. Головний мозок — вищий відділ центральної нервової системи, який впливає на діяльність спинного мозку, регулює фізіологічні процеси й координує діяльність систем організму, а також формує поведінку людини. У спинному й головному мозку розрізняють сіру та білу речовини. Тіла нейронів утворюють сіру речовину спинного та головного мозку. Відростки нейронів, у свою чергу, утворюють білу речовину. Мозок оточений трьома захисними сполучнотканинними оболонками (іл. 101 а). Тверда (зовнішня) оболонка мозку покриває внутрішні поверхні хребтового каналу й черепа та виконує захисну функцію. М’яка (внутрішня) оболонка мозку щільно покриває поверхню мозку, проникає в усі щілини й містить кровоносні судини. Павутинна оболонка — тонка, прозора, розміщена між твердою і м’якою, але не заходить у щілини й борозни. Внаслідок цього утворюються підпавутинні простори, заповнені мозковою рідиною (близько 200 мл), що забезпечує живлення мозку....
0 Переглянути

Значення і будова нервової системи. Нейрон. Рефлекс. Рефлекторна дуга

8 Клас

Значення нервової системи. Як вам відомо, нервова система відіграє вагому роль у життєдіяльності організму, забезпечуючи взаємозв’язок усіх його складових та зв’язок з довкіллям. Вона здійснює регуляцію всіх функцій організму, забезпечуючи взаємодію різних клітин через нервові структури. У нервовій системі під впливом подразнень легко виникають та поширюються нервові імпульси — хвилі збудження. Нервові імпульси передають збудження на інші клітини, зумовлюючи їхню реакцію-відповідь на подразнення і пристосування до мінливих умов середовища. Нейрон. Відомо, що основний компонент нервової системи — нервова тканина, а її структурною і функціональною одиницею є спеціалізована нервова клітина — нейрон (іл. 96). Його головні функції — сприймання інформації з організму та довкілля, її аналіз, зберігання та передавання у вигляді нервових імпульсів до робочих органів. Тіло нейрона може бути різної форми (овальної, зірчастої, багатокутної) і різних розмірів (5-150 мкм). У ньому, крім основних органел (іл. 96), містяться нейрофібрили — особливі нитки й канальці, які дають можливість клітині набувати відповідної форми та передавати збудження. У центрі тіла нервової клітини є ядро, однак вона не здатна до поділу й розмноження. Дендрити (іл. 96) сприймають подразнення і проводять імпульси до тіла нейрона, їх довжина сягає 0,01-0,50 мм. Дендрити сильно розгалужені поблизу тіла нейрона, мають бокові вирости (шипики), які збільшують їх поверхню та є місцями контактів з іншими нейронами....
0 Переглянути

Розвиток опорно-рухової системи людини з віком

8 Клас

Ріст та вікові зміни складу кісток. У процесі життя людини відбуваються значні зміни в опорно-руховій системі. У дитячому та підлітковому віці ці зміни пов’язані з ростом кісток, їх скостенінням, формуванням постави. Ріст кісток розпочинається на ранніх етапах розвитку дитини в утробі матері й припиняється до 20-25 років. Упродовж усього періоду росту кістка збільшується як завдовжки, так і завширшки. У довжину ріст кістки відбувається за рахунок хрящового утворення — пластини росту. Вона міститься в головці довгої трубчастої кістки (іл. 78). Пластина росту з віком поступово стоншується і зникає — ріст кістки в довжину припиняється. У товщину кістка росте за рахунок окістя. Пригадайте, що це за компонент кістки та де він міститься. З віком змінюється хімічний склад кісток. У кістках дітей більше органічних речовин, ніж неорганічних. Тому скелет у них гнучкий та еластичний. У людей похилого віку вміст органічних речовин зменшується, у кістковій тканині порушується обмін Кальцію. Кістки стають крихкими, порожнистими та менш щільними. Як результат розвивається остеопороз — підвищена ламкість кісток. Кістки за остеопорозу не лише швидше ламаються, а й гірше зростаються. Проблема остеопорозу стосується і молодих людей, оскільки щільність кісткової тканини може зменшуватися внаслідок куріння, зловживання алкоголем, дієтами для схуднення, харчування рафінованими продуктами, що містять недостатньо Кальцію. Порушення постави. У різні вікові періоди кістки в довжину ростуть неоднаково. Найінтенсивніший ріст відбувається в перші два роки життя людини, потім — у 7-9 років та в період статевого дозрівання (12-16 років). Оскільки цей процес припадає на шкільні роки, то в більшості школярів призводить до порушення постави....
0 Переглянути

Робота м’язів. Втома м’язів

8 Клас

Робота м’язів. Скорочуючись, м’язи виконують механічну роботу. Розрізняють два види м’язової роботи — внутрішню (статичну) та зовнішню (динамічну). Статична робота пов’язана з процесами, які розвиваються в самому м’язі, й проявляється в утриманні частин тіла в певному положенні (стоячому, сидячому тощо). Під час статичної роботи (утримання вантажу, положення тіла) м’язи перебувають тривалий час у тонусі, який забезпечує їх напруженість — стан постійного часткового скорочення м’яза, для якого характерні незначні втома й енерговитрати. Величина статичної роботи, яку виконує м’яз, залежить від його навантаження та часу, впродовж якого діє це навантаження. Динамічна робота пов’язана з переміщенням будь-якого вантажу, тіла або частин тіла в просторі. Під час цієї роботи скорочення м’язів чергується з їх розслабленням. Динамічна робота сприяє відтоку крові від органів, посилюючи діяльність внутрішніх органів, нервової системи тощо. Величина динамічної роботи, яку виконує м’яз, залежить від сили м’яза, швидкості скорочення м’яза та витривалості м’яза. Сила, яку розвиває м’яз, залежить від маси скоротливих білків, кількості м’язових волокон та частоти нервових імпульсів, які надходять до м’яза. СИЛА М’ЯЗА — це величина максимального напруження, яку він може розвинути під час збудження. ШВИДКІСТЬ СКОРОЧЕННЯ М’ЯЗА — час, за який м’яз може скоротитися або розслабитися. ВИТРИВАЛІСТЬ М’ЯЗА — здатність м’яза протягом тривалого часу підтримувати заданий ритм роботи. ВТОМА М’ЯЗА — це зниження працездатності м’яза....
0 Переглянути

Основні групи скелетних м’язів

8 Клас

Різновиди скелетних м’язів. У тілі людини налічують понад 600 різноманітних скелетних м’язів. М’язи розрізняють за певними ознаками: формою, довжиною, функціями, розташуванням у тілі тощо. Так, за формою розрізняють м’язи широкі, колові, зубчасті, трапецієподібні тощо. За довжиною — довгі та короткі м’язи. Довгі м’язи розміщені переважно на кінцівках, короткі — між окремими хребцями й ребрами. Найдовшим м’язом тіла є кравецький м’яз стегна (іл. 89 а), а найкоротшим (завдовжки близько 1 мм) — м’яз внутрішнього вуха. За функціями, які виконують м’язи, розрізняють: згиначі й розгиначі, відвідні та привідні. За розташуванням у тілі людини виокремлюють поверхневі та глибокі, зовнішні та внутрішні м’язи. Основні групи скелетних м’язів. Різноманітні м’язи об’єднані в певні групи, де вони пов’язані спільністю виконання функцій. Виокремлюють м’язи голови, шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок (іл. 89). М’язи голови поділяють на дві групи: жувальні та мімічні. Жувальні представлені чотирма парами скелетних м’язів. Вони забезпечують рух нижньої щелепи. Скорочення і розслаблення мімічних м’язів забезпечують виразні рухи обличчя людини — міміку. До речі, коли ви усміхаєтесь, працює п’ятнадцять м’язів, а коли сердитесь — аж сорок два! Особливістю цих м’язів є те, що вони одним кінцем сухожилка кріпляться до кістки, а іншим — до шкіри обличчя. М’язи шиї розташовані в кілька шарів. Вони підтримують голову у вертикальному положенні, беруть участь у рухах голови та шиї....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 140 141 142 143 144 145 146 147 148 ... 343
Назад

Навігація