Войти
Закрыть

Навчання та пам’ять

8 Клас

Навчання. Нові форми поведінки з’являються у людини протягом усього її життя. Процес, протягом якого відбувається зміна поведінки, формування нових дій, що ґрунтуються на індивідуальному досвіді, називають навчанням. Один із видів навчання — утворення умовних рефлексів. Які ще види навчання існують? Активне навчання. Завдяки умовно-рефлекторній поведінці відтворюються дії, результат яких відомий наперед. Проте як бути, якщо невідомо, як необхідно діяти, щоб досягти бажаного результату? У цьому випадку ефективним є метод спроб і помилок. Повернімося до спостережень за дітьми. Малюк одержав у подарунок пенал, у якому щось принадно подзвонює. Намагаючись його відкрити, дитина обмацує, постукує ним по столу — усе марно. Нарешті вона натискає на клямку — і пенал відкривається. Наступного разу дитина відкриває й цей пенал, й інші схожі коробочки, відразу виконуючи саме ту дію, яка привела до успіху. Під час активного навчання поведінка спрямована на пошук ефективних дій — тих, що приведуть до бажаних результатів (мал. 45.1). Такі дії зберігаються в пам’яті й у подальшому відтворюються. Навчання через спостереження. Людина набуває нових форм поведінки, спостерігаючи за тими, хто її оточує. Унаслідок спостереження за дорослими й наслідування їх діти поступово опановують багато навичок, які стануть у пригоді в подальшому житті. Спочатку дії малюка лише нагадують дії дорослого, проте поступово вони стають точнішими. Когнітивне навчання ґрунтується на розумовому переробленні інформації й використанні нового знання. Так, лаштуючись похмурим днем вийти з дому, ви роздумуєте, чи брати із собою парасольку. Щоби прийняти рішення, ви збираєте необхідну інформацію: дізнаєтеся про прогноз погоди, глянувши у вікно, з’ясовуєте, чи є вітер і дощові хмари. Поєднавши цю інформацію зі спогадами про погоду в попередні дні та оцінивши, до яких наслідків може призвести прогулянка під дощем без парасольки, ви, швидше за все, вирішите взяти її....
0 Переглянути

Мова й мовлення

8 Клас

Функції мовлення. Мовлення є основним засобом людського спілкування. За його допомогою люди координують дії, передають свої думки й почуття, відкривають для себе досвід співрозмовників. Цю функцію мовлення називають комунікативною. Мовлення є також засобом зберігання, передачі й засвоєння людського досвіду. Завдяки пізнавальній функції, мовлення знання про навколишній світ, про його властивості, про події, що відбувалися, про життя людей стають надбанням нових поколінь (мал. 44.1). Кожний з вас постійно застосовує мовлення в цій функції, працюючи з підручником, читаючи книжки тощо. Мовлення є важливим засобом психічної діяльності людини. Воно формує нашу свідомість, бере участь у всіх пізнавальних процесах (сприйнятті, пам’яті, уяві, мисленні). Мова й мовлення. Скарбницею, з якої ви поповнюєте свій словниковий запас, є мова. Мова — це система слів, їхніх значень, а також правил їх застосування. Вона є інструментом, яким ми користуємося під час мовлення: завдяки мові ми маємо змогу висловлюватися й розуміти інших людей. Отже, мовлення людини — це мова в дії. Розвиток мовлення відбувається в процесі оволодіння мовою. Що необхідно, аби те чи інше слово увійшло до вашого мовлення? Мало почути або прочитати слово — необхідно зрозуміти його значення. Так, ви використовуєте в мовленні слово «виразний», бо розумієте, що воно означає, а слово «експресивний» — ні, оскільки його значення вам невідоме. Проте достатньо звернутися до тлумачного словника, і значення слова буде з’ясовано, а слово поповнить ваш словниковий запас. Це один зі способів оволодіння мовою, а отже, й розвитку мовлення, яким користуються дорослі....
0 Переглянути

Умовні та безумовні рефлекси. Інстинкти

8 Клас

Задоволення будь-якої потреби вимагає від організму активного пристосування до навколишнього середовища, тобто комплексу цілеспрямованих рухових актів, який називають поведінкою. За механізмами реалізації розрізняють природжені й набуті форми поведінки людини. Безумовні рефлекси. Природженими формами поведінки є безумовні рефлекси. Вони здійснюються за успадкованими програмами: центри рефлекторних дуг, що відповідають за ці рефлекси, розташовані в спинному мозку або стовбуровій частині головного мозку. Безумовні рефлекси дають організму змогу швидко й безпомилково відповідати на зміни гомеостазу й зовнішнього середовища. За видом біологічних потреб, на задоволення яких спрямовані безумовні рефлекси, їх поділяють на харчові, захисні, орієнтувальні, статеві. Харчовим рефлексом є смоктальні рухи, що виникають під час доторкання до губ немовляти будь-яким предметом (мал. 43.1). Цей рефлекс властивий усім ссавцям, які одержують поживні речовини з молоком матері. Захисні рефлекси спрямовані на задоволення потреби в безпеці: ви помічали, як у відповідь на різкий рух руки біля обличчя мимовільно відхиляється голова й виникає мигальний рефлекс. Піднесіть пальці до долоньок новонародженого: він ухопиться й буде міцно триматися за них. Для сучасної дитини цей рефлекс не має життєвого значення. Проте він був важливий за часів первісності, коли матері носили немовлят на руках: ухопившись за матір, дитина зберігала стабільне положення в просторі. Не всі безумовні рефлекси виявляють себе відразу після народження. Так, приблизно через тиждень у дитини з’являється орієнтувальний рефлекс, або рефлекс «що таке, хто такий?». Це реакція на появу нового подразника: поворот у його бік голови або очей дитини. Орієнтувальний рефлекс є чинником виникнення мимовільної уваги, з нього розпочинається оцінка значущості діючого подразника. Він є передумовою появи складних форм поведінки (мал. 43.2)....
0 Переглянути

Поняття про вищу нервову діяльність та її основні типи

8 Клас

Вища нервова діяльність. Вам уже відомо, що нервова система бере участь у регуляції роботи всіх систем органів, забезпечує підтримання гомеостазу, а також формує поведінку людини. Проте цей перелік завдань нервової системи не є повним. Завдяки головному мозку відбувається також вища нервова діяльність (ВНД), відповідальна за явища у внутрішньому світі людини, за психічні процеси, які для неї характерні. Видатний фізіолог І. П. Павлов, засновник учення про вищу нервову діяльність, навіть вважав цей термін синонімом психічної діяльності. Проявами ВНД мозку він вважав також мислення і свідомість людини. Установлено, що за всі психічні процеси людини відповідають певні відділи кори головного мозку (мал. 42.1). Цей зв'язок учені досліджують, спостерігаючи за людьми з різними травмами мозку, вивчаючи його роботу методами електроенцефалографії, томографії тощо. Так, було з’ясовано, що за зорові відчуття й сприйняття відповідають потиличні ділянки кори головного мозку, за слухові відчуття й образи — скроневі відділи кори. У тім’яній ділянці кори формуються тактильні відчуття. Поряд розташована рухова кора, яка забезпечує довільні рухи. Ділянки лівої півкулі відповідають за сприйняття звуків мови й за артикуляцію. Спільна робота цих центрів забезпечує людське мовлення. У гіпокампі відбуваються процеси, пов’язані з пам’яттю, а в гіпоталамусі, лімбічній системі — за потреби й мотивації людини. Роль диригента у ВНД відіграє кора головного мозку, її лобові частки, які забезпечують мислення, планування і контроль нашої поведінки. Типи вищої нервової діяльності. Завдяки дослідженням І. П. Павлова було встановлено, що властивості центральної нервової системи залежать від сили, урівноваженості й рухливості збудження та гальмування нервових процесів. Сила збудження визначається здатністю нейронів кори головного мозку до тривалого й сильного збудження. Урівноваженість характеризує співвідношення процесів гальмування і збудження нервових процесів. Рухливість проявляється у швидкості переходу нейронів кори зі стану збудження в стан гальмування. За різними комбінаціями цих властивостей І. П. Павлов виокремив чотири типи ВНД (мал. 42.2), які співвідносяться з типами темпераменту....
0 Переглянути

Сенсорні системи смаку, нюху, рівноваги, руху, дотику, температури, болю

8 Клас

Смакова і нюхова сенсорні системи. Сенсорними стимулами смакового й нюхового аналізаторів є молекули багатьох речовин, а хеморецептори, що їх уловлюють, беруть участь у перетворенні сенсорних сигналів на нервові імпульси. Унаслідок обробки цієї інформації в центральних відділах нюхового та смакового аналізаторів виникають відчуття запаху і смаку. Хеморецептори нюху розташовані в слизовій оболонці верхньої частини носової порожнини. Це нейрони (мал. 41.1), волоски яких спрямовані в носову порожнину і вкриті слизом. У ньому розчиняються леткі речовини, що досягають волосків. Якщо в носовій порожнині сухо, запахів ви не відчуєте: вологість є умовою їх виникнення. Унаслідок дії молекул речовин, які є в повітрі, на волоски рецепторів виникає нервовий імпульс. Нюховим нервом він надходить до головного мозку. Сенсорна система смаку (мал. 41.2). Смакові хеморецептори розташовані у верхньому шарі епітелію ротової порожнини, насамперед язика. Це чутливі волоскові клітини, оточені опорними клітинами й зібрані в групи — смакові цибулини, які вбудовані в так звані сосочки язика. Впливати на рецептори можуть лише речовини, розчинені у воді. Суха їжа сприймається нами як така, що позбавлена смаку. Хеморецептори, розташовані на різних ділянках язика, відрізняються за чутливістю (мал. 41.3). Хеморецептори на кінчику і краях язика чутливі до солодкого й солоного, на бічних поверхнях — до кислого, а біля кореня — до гіркого. Сигнали про дію подразників у вигляді нервового імпульсу потрапляють до головного мозку. Центральний відділ смакового аналізатора представлений ядрами стовбура, таламуса, смаковими зонами кори головного мозку. Смакові зони кори взаємодіють з асоціативною корою, формуючи образ об’єкта з певними смаковими властивостями....
0 Переглянути

Слухова сенсорна система. Вухо

8 Клас

Які звуки ми сприймаємо? Звукові хвилі — це механічні коливання середовища різної частоти й амплітуди. Ці коливання ми сприймаємо як звуки, що відрізняються між собою за висотою й гучністю. Наш слуховий аналізатор здатен сприймати звукові коливання в діапазоні частот від 16 до 20 000 Гц. За сприйняття звуків відповідає слухова сенсорна система. Вона складається зі слухових рецепторів, розміщених у спеціальному органі слуху — вусі, чутливих нейронів, які входять до складу слухового нерва, і центрального відділу, що об’єднує різні структури головного мозку. Будова органа слуху (мал. 40.1). Складовими нашого органа слуху є зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо утворене вушною раковиною й зовнішнім слуховим проходом. Вушна раковина влаштована так, щоби вловити і спрямувати у звуковий прохід коливання повітря, зокрема ті, що відповідають діапазону частот мовлення людини (1000-3000 Гц). Слуховий прохід укритий тонкими волосками, у його шкірі містяться залози, що виробляють вушну сірку. Волоски й сірка — захисники органа слуху, вони затримують пил і мікроорганізми. Слуховий прохід закінчується барабанною перетинкою — тонкою пружною мембраною, основу якої складає сполучна тканина. Звукові хвилі, спрямовані вушною раковиною, долають слуховий прохід і діють на цю мембрану, унаслідок чого вона починає коливатися. За барабанною перетинкою розміщується повітряна порожнина — середнє вухо (мал. 40.2). Воно сполучене за допомогою євстахієвої труби з глоткою, а через неї — з ротовою порожниною. Якщо середнє вухо зазнає надмірного тиску внаслідок дій звукових хвиль, достатньо відкрити рота і зробити ковток: тиск у середньому вусі зрівняється з атмосферним. Середнє вухо — це підсилювач, який може змінювати амплітуду звукових хвиль, що передаються з барабанної перетинки до внутрішнього вуха. Як це відбувається? Від барабанної перетинки тягнеться ланцюжок маленьких кісточок, рухомо з’єднаних між собою: молоточок, коваделко і стремінце (мал. 40.2). Рукоятка молоточка прикріплена до барабанної перетинки, а стремінце впирається в іншу мембрану. Це перетинка отвору, який називають овальним вікном. Вона є межею між середнім і внутрішнім вухом....
0 Переглянути

Зорова сенсорна система. Сприйняття світлових стимулів

8 Клас

Характеристики світла. Найважливішими характеристиками світлового випромінювання є інтенсивність і довжина світлових хвиль. Розрізняти світло за інтенсивністю вміють усі тварини, навіть найпростіші. А от зоровий аналізатор, що реєструє відмінності між довжиною світлових хвиль, є не в усіх. Людині поталанило: її зоровій сенсорній системі така здатність властива. Наші фоторецептори реагують на хвилі різної довжини, а обробка їхніх сигналів у центральному відділі аналізатора призводить до виникнення відчуттів, які ми називаємо кольорами. Так, якщо джерело світла випромінює хвилі завдовжки близько 560 нм, ми говоримо, що світло зеленого кольору. Так само ми називаємо зеленим і предмет, який відбиває світлові хвилі тієї ж довжини. Якщо ж ми бачимо предмет червоним, це означає, що хвилі, які він відбиває, мають довжину близько 650 нм. Завдяки колірному зору ми сприймаємо випромінювання в діапазоні видимого світла, зазнаючи відчуття кольорів від темно-фіолетового до темно-червоного. Відчуття, яке ми називаємо чорним кольором, виникає в нас у разі, коли поверхня предмета поглинає всі світлові промені, а білого — якщо відбиває всі світлові хвилі, незалежно від їхньої довжини. Проте різнокольоровим світ є для нас лише тоді, коли він добре освітлений — Сонцем або іншими джерелами світла. Зі зменшенням інтенсивності освітлення наш образ світу втрачає кольори. Уночі джерелами світла є лише зорі й Місяць, а енергія їх випромінювання значно менша, ніж у Сонця. Довжина світлових хвиль, що досягають земної поверхні, зсунута до «синьої» частини діапазону світлових хвиль. Отже, й видимими можуть бути лише предмети, що здатні відбивати хвилі такої довжини. Значно знижується й інтенсивність світла, яке відбивається від предметів. Тому в темряві ми можемо розрізняти тільки градації інтенсивності світлового випромінювання. Суб’єктивною шкалою, якою ми для цього користуємося, є різні ступені чорного й білого: чорний — темно-сірий — світло-сірий — білий....
0 Переглянути

Зорова сенсорна система. Око

8 Клас

Сенсорним стимулом для рецепторів зорового аналізатора є світло — електромагнітне випромінювання з довжиною хвиль від 400 до 700 нм. Це лише 1/70 частина всього діапазону електромагнітних випромінювань, але його сприйняття забезпечує нас майже 90 % усієї сенсорної інформації про навколишній світ. Ми сприймаємо випромінювання Сонця та інших джерел світла, можемо бачити й предмети, які нас оточують, завдяки тому, що вони відбивають світло. Проте ми сприймаємо цей сенсорний стимул лише в разі, коли промені світла досягають фоторецепторів (зорових рецепторів), що розташовані в органі зору — оці. Які особливості будови ока дають йому змогу спрямовувати світлові промені до фоторецепторів, у який спосіб це відбувається? Будова ока (мал. 38.1). Очі мають округлу форму, їхній діаметр становить близько 23 мм. Вони розташовані в очних ямках черепа. До очної ямки прикріплені три пари м’язів, які керують рухами ока. Око вкрите трьома оболонками. Щільну зовнішню оболонку білого кольору називають склерою. Склера непрозора, але в передній частині ока вона переходить у тонку прозору рогівку. Під склерою міститься судинна оболонка, де розгалужуються кровоносні судини. Попереду, під рогівкою, судинна оболонка переходить у райдужну оболонку, клітини якої містять пігмент меланін. Його концентрація визначає колір очей: від сіро-блакитного до темно-карого. У центрі райдужної оболонки розташована зіниця — круглий отвір, крізь який світло потрапляє всередину ока. На внутрішній поверхні райдужної оболонки розміщені м’язи — радіальний та коловий, скорочення яких регулюють розмір зіниці. Зовнішній край райдужної оболонки переходить у війкове тіло, що складається зі сполучної тканини, судин, м’язів, зв’язок. За допомогою зв’язок війкове тіло з’єднується з капсулою кришталика. Кришталик — еластичне прозоре тіло, що має форму двоопуклої лінзи....
0 Переглянути

Загальна характеристика сенсорних систем. Будова аналізаторів

8 Клас

З попередніх розділів ви дізналися, як відбувається нервова регуляція фізіологічних функцій організму. Для того щоб нервова система могла виконувати своє завдання, вона передусім має отримати інформацію про впливи, яких зазнає організм. З деякими складовими нервової системи, що відповідають за цю її функцію, ви вже ознайомилися — це чутливі нейрони й певні структури головного мозку. Дослідімо детальніше, як саме організм одержує сигнали ззовні й від власних внутрішніх органів. Будова сенсорних систем. Складові нервової системи, які сприймають інформацію про навколишнє середовище і про внутрішній стан організму та аналізують її, називають сенсорними системами (латин. сенсус — почуття, відчуття), або аналізаторами. Кожна із сенсорних систем налаштована на сприйняття певних властивостей середовища — сенсорних стимулів. Для зорової сенсорної системи сенсорними стимулами є електромагнітні хвилі певної довжини, для слухової — коливання повітряного або водного середовища. Сенсорні системи, які сприймають інформацію про події всередині організму, вловлюють розтягування гладеньких м'язів внутрішніх органів, скелетних м'язів або сухожиль, зміни в хімічному складі внутрішнього середовища тощо. Попри відмінності у видах чутливості, загальний план будови всіх сенсорних систем однаковий. Початковою ланкою аналізатора є сенсорні рецептори. В одних сенсорних системах цю функцію виконують закінчення дендритів чутливих нейронів, на які діє сенсорний стимул. Так, сенсорними рецепторами в нюховому аналізаторі є закінчення дендритів чутливих нейронів, розташованих у слизовій оболонці носової порожнини. Подібну будову мають і сенсорні рецептори дотику, які містяться в шкірі....
0 Переглянути

Регуляція рухової активності

8 Клас

Соматична нервова система. Будь-яка діяльність людини супроводжується рухами, що забезпечують переміщення в просторі тіла або його частин. Рух є результатом роботи м’язів — згиначів і розгиначів. М’язи працюють не лише в динамічному режимі, але й у статичному, підтримуючи позу — певне положення тіла в просторі. Це завдання м’язи виконують і під час ходьби, і під час виконання складних рухів, і коли ви спокійно сидите. У керуванні рухами бере участь соматична нервова система. Руховими (соматичними) рефлексами організм відповідає на вплив безлічі внутрішніх і зовнішніх подразників. Сигнали, що можуть спричинити рух, надходять по чутливих нейронах від органів чуттів, від гладеньких і скелетних м’язів, від шкіри тощо. Центри регуляції рухової активності розміщуються в спинному й головному мозку. Тіла більшості мотонейронів розміщуються в спинному мозку, а їхні аксони в складі спинномозкових нервів прямують до всіх скелетних м’язів. Поблизу скелетного м’яза аксон розгалужується, і його закінчення іннервують водночас декілька м’язових волокон (мал. 35.1 а, с. 145). За командою, яка приходить по аксону, вони скорочуються одночасно. Як регулюються рухи? Пригадайте: рефлекторна дуга колінного рефлексу складається всього з двох нейронів: інформація від чутливого нейрона в спинному мозку безпосередньо передається на мотонейрон. Проте спинний мозок регулює й більш складні мимовільні рухи. Так, випадково наступивши на кнопку, ви тієї ж миті піднімаєте ногу, згинаючи її в коліні (мал. 36.1). Чутливим нейроном, закінчення якого розташовані в шкірі підошви правої ноги, нервові імпульси надходять у праву частину крижового сегмента спинного мозку. У ньому збудження перемикається на два інтернейрони. Один з них є збудливим: він передає нервові імпульси на мотонейрон, який доставляє їх до м’яза-згинача правої ноги, і цей м’яз скорочується. Інший інтернейрон — гальмівний. Він блокує проходження нервових імпульсів до мотонейрона, що іннервує м’яз-розгинач, тому цей м’яз розслабляється. Отже, м’язи правої ноги відповідають на збудження чутливого нейрона двома рефлексами — скороченням згинача й розслабленням розгинача. Як наслідок — права нога згинається....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 343
Назад

Навігація