Войти
Закрыть

Екологічна криза: причини і наслідки

10 Клас

• Причини екологічної кризи. Зростаючі масштаби антропогенного впливу на природне середовище досягли глобального рівня і почали істотно впливати на зміни природних процесів і деградацію компонентів природного середовища. У другій половині XX ст. почали наглядно проявлятися кризові явища у природному середовищі. Під екологічною кризою розуміють загострення взаємин між суспільством і природним середовищем, які є результатом невідповідності розвитку продуктивних сил природно-ресурсному потенціалу території. Кризові явища відрізняє ще одна особливість, а саме: якщо після негативного впливу на природне середовище залишається можливість його відновлення, то таку ситуацію називають кризовою. У випадку формування ситуації з незворотними негативними наслідками її іменують катастрофічною. Екологічна криза й екологічні катастрофи спричиняють надзвичайні екологічні ситуації, загальною ознакою яких є нестійкий перехідний стан природних систем, що формується в результаті зміни лімітуючих екологічних чинників. У широкому розумінні «криза» як явище має не лише негативні, а й позитивні наслідки. Для природи кризові явища є однією з рушійних сил її еволюції. Екологічні кризи і катастрофи природного походження минулих геологічних епох є об’єктом дослідження палеонтологів і палеогеографів. • Наслідки екологічної кризи. Головними причинами існуючої екологічної кризи є планетарний характер масштабів антропогенного впливу і змін, спричинених ним, який є нерегульований у загальносвітовому вимірі (мал. 20). У результаті тривалого антропогенного впливу на природне середовище сталися такі глобальні зміни природних процесів і компонентів природи:...
0 Переглянути

Основні етапи розвитку світового господарства

10 Клас

• Епоха рабовласницьких держав. У цю епоху, коли рівень життя основної маси населення був надзвичайно низький, використовувались переважно відновлювальні природні ресурси. Економічне зростання було дуже повільним, а тому основним джерелом збагачення були пограбування слабких груп населення і держав сильнішими державами. Істотних порушень навколишнього середовища не відбувалося, хоча відомі приклади вирубки середземноморських лісів з ліванського кедру, масове перевипасання ділянок в районах Балканського, Апеннінського півостровів, півострова Мала Азія, північних присередземноморських районів Африки. Вирубка лісів і перевипас пасовищ спричинили процеси антропогенного спустелення на Аравійському півострові, Месопотамській низовині, півострові Індостан тощо. • Епоха феодалізму. В епоху феодалізму істотно розширилось використання земельних, лісових, водних ресурсів. Зростання чисельності населення і потреби у продуктах харчування спричиняли освоєння все нових земельних угідь. Поява крупних землевласників і концентрація капіталу в їхніх руках сприяли запровадженню нових технологій обробітку ґрунту, заготовки деревини, використання води і надр. Зароджувалися та розвивались міські поселення, основу яких складали ремісники, що виготовляли знаряддя праці, одяг, зброю, прикраси тощо. В цей час в основному використовувались відновлювальні ресурси. Так, велику кількість деревини використовували у будівництві та переробляли на деревне вугілля. Для будівництва фортець, замків, міських поселень використовували надійний будівельний матеріал - камінь, що спричинило повсюдний його видобуток. Зародження нових технологій і виробництв істотно не змінили повільні темпи економічного зростання людства....
0 Переглянути

Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їхні екологічні особливості

10 Клас

• З історії становлення людини. Час появи людиноподібних на планеті Земля різні вчені трактують по-різному. Вік людини визначають двома, п’ятьма і десятьма мільйонами років. У 1960 р. англійський археолог Л. Лікі відкрив у районі Східної Африки рештки Людини вмілої віком понад 2 млн років. Пізніше на озері Рудольфа (Кенія) знайдено подібні рештки віком 5,5 млн років. Причиною появи людини саме в цій місцевості вчені називають підвищену природну радіацію, яка зумовлює мутації в живих організмах. Цю людину відносять до австралопітеків. У 1891 р. на острові Ява знайдено рештки істот, які жили 0,5 млн років тому, використовували знаряддя праці і отримали назву пітекантропів. У 20-ті роки XX ст. у Китаї було знайдено людину, яка живилась м’ясом, використовувала вогонь, посуд, однак ще не вміла розмовляти. Її назвали синантропом. У 1868 р. у печері Кро-Маньйон (Франція) було знайдено рештки істоти, подібної до сучасної людини, яка жила 40-15 тис. років тому і отримала назву Людина розумна, кроманьйонець. • Етапи взаємодії суспільства і природи. У сучасній літературі з соціальної екології існує кілька підходів до побудови історичної періодизації процесу зміни взаємостосунків між суспільством і природою. Проте найбільш обґрунтованим є аналіз взаємостосунків суспільства і природи через призму його господарської діяльності. Саме тому розглянемо господарсько-культурні типи людського суспільства. Так, виділено чотири етапи (періоди) становлення взаємовідносин між суспільством і природою:...
0 Переглянути

Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі

10 Клас

• Розвиток учення про ноосферу. Поступовий розвиток життя в межах біосфери Землі зумовлює зміну якісного стану самої біосфери і її перехід у ноосферу. Під ноосферою розуміють сферу взаємодії природи і суспільства, в якій розумна діяльність людини стає головним чинником розвитку. Назва «ноосфера» походить від грецького «ноос» - розум і означає сферу розуму. Термін «ноосфера» запропонував французький учений-математик Е. Леруа в 1927 р. після знайомства з В.І. Вернадським і відвідування його лекцій. Леруа вважав, що ноосфера - це сучасна геологічна стадія розвитку біосфери. Він зазначав, що дійшов такого бачення разом з іншим ученим - геологом і палеонтологом П. Т. де Шарденом (мал. 14), котрий у подальшому розробив власне вчення про ноосферу. Він визначив ноосферу як «новий мислячий шар, який зародився у кінці третинного періоду, що розгортається над світом рослин і тварин поза біосферою і над нею». B.I. Вернадський (мал. 15), розвиваючи своє вчення про біосферу, надавав поняттю «ноосфера» матеріалістичного наповнення, яке людство мало б враховувати у процесі розбудови суспільства і середовища. Отже, ноосферу слід розглядати як вищу стадію розвитку біосфери, пов’язану з виникненням і розвитком у ній людського суспільства, яке, пізнаючи закони природи і розвиваючи техніку до найвищого рівня її можливостей, стає найбільшою планетарною силою, що перевищує за масштабами своєї діяльності всі відомі геологічні процеси. При цьому людське суспільство починає впливати на хід усіх процесів у біосфері, глибоко змінюючи її своєю діяльністю....
0 Переглянути

Еволюція уявлень про роль і місце природи в житті суспільства

10 Клас

Традиційно еволюцію і розвиток природи Землі поділяють на два етапи: перший - до появи в природі людини і другий - суспільного розвитку. Нас цікавитиме другий етап, адже варто усвідомити роль і місце природи в житті суспільства. Природа функціонує повноцінно з належними їй еволюційними змінами. Близько 3,5 млрд років триває еволюція природних систем, їхнє ускладнення й удосконалення. Одним із головних чинників природних перебудов ландшафтів є глобальні кліматичні зміни, що спричиняли чергування періодів материкового зледеніння з міжльодовиковими епохами. Накопичення мас льоду зумовило пониження рівня Світового океану, збільшення площі суходолу і як наслідок - глобальне похолодання і сухість клімату. • Епоха збиральництва і мисливства. З появою перших людиноподібних істот декілька мільйонів років тому простежувалась їх особлива залежність від природи. Гармонійне співіснування людини в процесі зародження людської цивілізації, відсутність негативного впливу на природу, невтручання в природні процеси пояснюється значною залежністю первісної людини від природних благ. Збиральництво і мисливство, які впливали на стан окремих компонентів природних геосистем, на ранніх стадіях не призводили до змін природних процесів і більшості природних компонентів. Примітивні знаряддя праці і полювання не давали змоги окремим особинам впевнено і безпечно почуватись у природному середовищі. Це один із важливих чинників общинного способу життя первісних людей....
0 Переглянути

Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу

10 Клас

Французькі хіміки Ж.Б. Дюма (1800-1884), Ж. Бусенго (1802-1887), німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873) і деякі інші вчені з’ясували роль зелених рослин у газовому обміні земної кулі і роль ґрунтових розчинів у живленні рослин. Власне, вчення про біосферу започаткував відомий французький натураліст Ж.-Б. Ламарк (1744-1829), який ґрунтовно проаналізував взаємодію живих організмів із середовищем їхнього мешкання (мал. 10). Він відзначав «особливу силу природи, могутню і безперервно діючу, наділену властивістю утворювати поєднання, примножувати, урізноманітнювати їх». Учений ретельно дослідив специфічний вплив живих організмів на речовини, які формують поверхню земної кори, відзначивши їхню геологічну роль і продуктів їх розкладу. Визначення біосфери як особливої оболонки Землі і, власне, її назву запропонував австрійський геолог Е. Зюсс у праці з геології Альп (1875). Видатний німецький натураліст і географ А. Гумбольдт (1769-1858) у своєму п’ятитомному творі «Космос» синтезував тогочасні знання про Землю й космос і розвинув ідею про взаємозв’язок усіх природних процесів і явищ. У подальшому цю ідею поглибив відомий російський учений-натураліст В.В. Докучаев, який стверджував, що існують закономірні зв’язки між рослинами, тваринами і мінералами (мал. 11). У 80-х роках XIX ст. німецький фізіолог В. Пфеффер (1845-1920) поділив організми за способом живлення на три групи. Велике значення в галузі географії і екології рослин мали праці А. Енглера і. Е. Вармінга....
0 Переглянути

Властивості складних систем. Хронологія розвитку геосфери

10 Клас

• Сутність поняття «система». Згідно із загальною теорією, система - це реальна або уявна сукупність частин, цілісні властивості якої визначаються взаємодіями між цими частинами. Всю багатогранність нашого світу можна уявити у вигляді трьох ієрархій, що виникли поетапно і тісно взаємопов’язані між собою. Це природна, соціальна і господарська матеріальні системи (мал. 8). Кожна з цих систем розвивається за властивими їй законами. Інколи їхній розвиток входить у протиріччя, внаслідок чого розбалансовується існуюча динамічна рівновага. Взаємодія систем із різних ієрархій зумовлює появу змішаних систем. Так, об’єднання соціальної і господарської систем формує техніко-економічні системи тощо. • Деякі загальні властивості систем. 1. Кожна система має певну структуру, яка визначається формою просторово-часових зв’язків або взаємодій між елементами системи. 2. Відповідно до принципу необхідного різноманіття система не може складатися з елементів, що позбавлені індивідуальності. 3. Кожна система наділена цілісністю. Цілісність - це не проста сума частин, а така взаємопов’язана їх єдність, яка формує якісно нове ціле. 4. Кожну систему можна умовно поділити на дві частини: саму систему та її середовище. За характером зв’язків і можливостями обміну речовиною і енергією із середовищем виділяють ізольовані (немає жодного обміну із середовищем), замкнуті (неможливий обмін речовиною) і відкриті системи (можливий обмін і речовиною, і енергією). Будь-яка природна система, у тому числі і біосфера, є відкритою динамічною системою....
0 Переглянути

Структура сучасної екології та її місце в системі наук

10 Клас

• Структура сучасної екології. Сучасна екологія має складну і розгалужену структуру (мал. 6). Близько 90 напрямків (розділів і підрозділів) сформувалися впродовж останніх десятиліть і являють собою галузі людської діяльності, де тривають процеси екологізації. Наука про довкілля (мегаекологія, загальна екологія, панекологія, неоекологія) об’єднує два основні напрями: теоретичний (класичний) і прикладний. Класична екологія охоплює всі розділи сучасної біоекології. Залежно від рівня і предмета досліджень розрізняють аутекологію (екологія організмів), демекологію (екологія популяцій), синекологію (екологія угруповань). Крім того, сюди належать такі напрямки, як палеоекологія, теорія заповідної справи, основи біоіндикації, радіаційна екологія, екологічна токсикологія та інші. Ускладнення взаємостосунків людини і природи зумовило появу низки прикладних екологічних напрямків, яких значно більше, ніж у блоці класичної біоекології. Прикладна екологія вивчає механізми руйнування біосфери, методи запобігання цим процесам, способи раціонального природокористування. Прикладна екологія складається з трьох основних блоків - геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного, кожен з яких має низку відгалужень. Зокрема, геоекологія вивчає екологічні аспекти функціонування геосфер (атмо-, гідро-, літо-, педо-), включає ландшафтну та геологічну екології. Техноекологія вивчає та класифікує техногенні забруднення довкілля, вміння запобігати їм і боротися з наслідками негативних щодо природи дій людини. Вона з’ясовує екологічні наслідки впливу різних видів господарської діяльності на природне середовище. У блоці техноекології виділені такі напрямки, як стандартизація в галузі охорони довкілля й екотехніка. Соціоекологічний блок розглядає особливості сучасних взаємостосунків суспільства і природи та способи їх гармонізації. Він охоплює екологічну освіту, культуру, право, політику, менеджмент, бізнес, етнічну і демографічну екологію, урбоекологію, екологію людини....
0 Переглянути

Предмет, об’єкт, завдання і методи науки про довкілля

10 Клас

• Предмет, об’єкт і завдання науки про довкілля. У розвинутих країнах світу під терміном «екологія» традиційно розуміють «біоекологію». Для широкого трактування сучасної екології використовують терміни «наука про довкілля», «система наук про довкілля», «енвайронментологія» тощо. Підтвердженням цьому є визначення екології сучасними провідними вченими. «Екологія - міждисциплінарна галузь знань про будову і функціонування багаторівневих систем у природі і суспільстві та їхні взаємозв’язки. Нині екологія оформилася в принципово нову інтегральну дисципліну, яка пов’язує фізичні і біологічні явища і створює міст між природничими і суспільними науками» (Ю. Одум, 1980, 1986). «Сучасна екологія - нова галузь знань, наука про виживання у навколишньому середовищі, фундаментальна основа для природоохоронного і середовищеохоронного знання... Для неї характерний широкий, системний міжгалузевий погляд, вона із суто біологічної науки перетворилася на значний цикл знань, увібравши в себе розділи багатьох наук» (М. Реймерс, 1992). «Екологія - у недалекому минулому одна з біологічних наук стала міждисциплінарною наукою, проблеми якої набули глобального характеру» (К. Ситник, 1997). Отже, сучасна екологія - це комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв’язки полікомпонентних і багаторівневих систем «природа - суспільство» та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження життя на Землі. Об’єктом дослідження науки про довкілля є екосистеми всіх рівнів та їхні елементи....
0 Переглянути

Екологія як наука про довкілля

10 Клас

• Екологія як наука. Екологія (грец. «еко» - дім, «логос» - наука) - наука про дім, місце проживання, середовище життєдіяльності. Перше визначення екології як науки дав відомий німецький біолог, природознавець Ернст Геккель у 1866 р. (мал. 1). За Е. Геккелем, екологія вивчає взаємостосунки між живими організмами і середовищем життя. Ця наука згодом трансформується у біоекологію, яку тепер іменують теоретичною екологією. • Еволюція екології. Вагомим внеском у становлення екології були праці К. Мебіуса (1877), який запропонував поняття «біоценоз», і Ф. Даля (1890), який ввів у наукове використання термін «екотоп». На початку XX ст. американські дослідники Ф. Клементс, Р. Адамс, В. Шелфорд розробили основи і методи дослідження угруповань живих організмів. Особливе місце в історії екології належить науковому доробку відомого природодослідника В. І. Вернадского - автора вчення про біосферу та ноосферу. У 1942 р. А. Тінеманн за результатами гідробіологічних досліджень формує основи біоценології. Прогресивну роль в історії екології зіграло поняття «екосистема», яке запропонував англійський вчений А. Тенслі 1948 р. Великий внесок у розвиток досліджень енергообігу в екосистемах зробили у 60-ті роки XX ст. К. Голлей (1960), Г. Кларк (1965), С. Петрусевич (1967), В. Філіпсон (1969). Дослідження продуктивності й екологічної врожайності стало головним у біоценотичній проблематиці, яка успішно розвивається з 1964 року в рамках Міжнародної біологічної програми (МБП). Загострення взаємостосунків між суспільством і природою наприкінці 60-х - на початку 70-х років XX ст. активізувало розвиток прикладних екологічних знань, потреба в яких набувала все більшого значення. У 1970 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла рішення про організацію спеціальної Міжнародної програми «Людина і біосфера». Мета цієї програми - проведення в різних регіонах світу комплексних багаторічних досліджень впливу людства на природні процеси в біосфері, її основні компоненти і вивчення зворотного впливу змін цих процесів і компонентів на саму людину. У 1972 р. у столиці Швеції Стокгольмі відбулася перша конференція Організації Об’єднаних Націй (ООН) з проблем навколишнього середовища, на якій було запропоновано концепцію екологічного розвитку, що орієнтувала на досягнення стану глобальної динамічної рівноваги біосфери Землі. За висловленням російського вченого-еколога академіка О. Яблокова, у 70-ті роки XX ст. екологія набула ще й...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 248 249 250 251 252 253 254 255 256 ... 343
Назад

Навігація