Умовні проекції. Окрім циліндричних, конічних й азимутальних картографічних проекцій, існує велика група умовних проекцій. Їх створюють без застосування геометричних фігур, тобто використовуючи лише відповідні математичні формули. Співвідношення спотворень кутів і спотворень площ у межах такої карти змінюється. Щоб мінімізувати спотворення, такий тип проекцій здебільшого використовують для зображення великих за площею країн. До умовних проекцій належать псевдоциліндричні, псевдоконічні та псевдоазимутальні проекції. Усі вони розрізняються за виглядом градусної сітки (мал. 5).

Псевдоциліндричні проекції застосовують для складання карт дрібних масштабів. Наприклад, для карт частин світу, якщо прямолінійний меридіан зображується посередині карти. Також такі проекції використовують для складання карт океанів. У псевдоконічних проекціях паралелі - це дуги концентричних кіл, середній меридіан прямий, інші меридіани - криві, симетричні відносно середнього. Псевдоазимутальні - це видозмінені азимутальні проекції. Зазвичай їх застосовують для складання карт Атлантичного океану.

Картографічні проекції за характером спотворень. На географічних картах є чотири типи спотворень: довжини, кутів, форм і площ об’єктів. Тому за характером спотворень розрізняють такі картографічні проекції:

рівнокутні - зберігаються без спотворень кути і форми географічних об’єктів, проте спотворюються довжини та площі;

рівновеликі - зберігаються площі, але спотворюються форми об’єктів і кути;

рівнопроміжні - масштаб є сталим за одним із головних напрямків і дорівнює головному масштабу (найчастіше за меридіанами) при зрівноваженні спотворень площ і кутів;

довільні - проекції з будь-якими співвідношеннями спотворень форм, площ, кутів і відстаней. Зазвичай величина кожного зі спотворень є меншою, ніж в інших проекціях.

• Способи картографічного зображення. Для зображення різних географічних об’єктів і явищ на картах використовують умовні знаки. За допомогою них карта розповідає про розміщення об’єктів і явищ, дає їхні кількісні та якісні характеристики. Усі умовні знаки бувають лінійні, площинні (масштабні) і точкові (позамасштабні).

Масштабні умовні знаки передають справжні розміри об’єктів і виражаються в масштабі карти, наприклад: озеро, фруктовий сад, ліс. Лінійні умовні знаки позначають об’єкти лінійного характеру: кордони, дороги, ріки, розломи. Кольором і товщиною ліній передають кількісні та якісні характеристики, наприклад теплі й холодні атмосферні фронти, типи автомобільних шляхів, тип берегової лінії. Площинні умовні знаки застосовують для зображення морів, озер, лісових масивів. За ними завжди можна визначити точну площу об’єкта.

Мал. 5. Вигляд сітки меридіанів і паралелей у різних картографічних проекціях: 1 - циліндрична; 2 - конічна; 3 - азимутальна; 4 - псевдоконічна; 5 - псевдоциліндрична; 6 - поліконічна; 7 - псевдоазимутальна

Позамасштабні (точкові) умовні знаки застосовують тоді, коли не беруть до уваги площу й обриси об’єктів. Це можуть бути окремі промислові або сільськогосподарські підприємства, окремі дерева, колодязі, пам’ятники, джерела тощо. Зображувальними засобами для таких умовних позначень найчастіше є значкові графічні або буквені символи. Невеликими кружками позначають міста, а прямокутниками - підприємства. Деколи ці знаки можуть нагадувати обриси самого об’єкта, наприклад спрощений малюнок дерева, літака, млина, намету тощо.

Для передачі на географічній карті тематичного змісту існують різні способи картографічного зображення. Так, якісним фоном (кольором) відображають якісні відмінності різних явищ, що мають суцільне поширення (типи ґрунтів, ландшафти, природні зони тощо). Кількісний фон застосовують для відображення кількісних розбіжностей певних явищ (наприклад, запасів водних чи земельних ресурсів, рівня економічного розвитку, густоти населення).

Ареалами зображують на карті межі поширення природних чи соціально-економічних об’єктів (наприклад, певного виду рослин чи тварин, корисних копалин, населення певної національності).

Спосіб знаків руху використовують для відображення просторових переміщень об’єктів і явищ, як природних (рух циклонів, морські течії, перельоти птахів), так і соціально-економічних (передача електроенергії, перевезення вантажів, міграція населення). Часто знаки руху використовують, щоб уточнити зв’язки між об’єктами чи їхніми складовими: транспортні, економічні, торговельні, фінансові, культурні.

Способом картограм і картодіаграм відображають середню інтенсивність якого-небудь об’єкта в межах територіальних одиниць та абсолютні й відносні величини певного явища на території. Наприклад, запаси земельних ресурсів за районами або обсяги промислової продукції в містах, кількість лікарів на 1000 мешканців чи відсоток лесових площ у районі.

Поєднання всіх видів умовних знаків на географічній карті дає змогу передавати велику кількість інформації, значно зменшувати зображення, характеризувати різні об’єкти та явища природи й суспільства.

• Класифікація карт. У зв’язку з існуванням великої кількості різноманітних карт виникла потреба їхньої класифікації. Її здійснюють з метою швидкого пошуку потрібної інформації, створення каталогів, списків карт. Класифікувати карти - означає розподілити їх на види за певною ознакою. Існують різні класифікації географічних карт. Наприклад, карти можна розподілити за змістом, масштабом, просторовим охопленням території, призначенням (мал. 6).

На загальногеографічних картах зображують географічні об’єкти, які формують насамперед зовнішній вигляд території (рельєф, ріки, озера, моря, населені пункти, кордони тощо). Проте жоден із цих об’єктів не виділяється особливо серед інших. Тематичні карти відображають з більшою детальністю один чи декілька визначених елементів, що залежить від теми карти. Тематичні карти поділяються на дві групи: фізико-географічні та соціально-економічні.

Мал. 6. Класифікація карт

Великомасштабні карти ще називають топографічними, середньомасштабні - оглядово-топографічними, а дрібномасштабні - оглядовими. Зображення земної поверхні, які мають масштаб 1:5000 і більше, називають планом місцевості.

За просторовим охопленням території є карти світу, півкуль, материків та їхніх частин, океанів і морів, держав, областей, республік, районів, населених пунктів тощо.

За призначенням географічні карти розрізняють залежно від того, з якою метою і в яких галузях людина їх використовує. Наприклад, науково-довідкові карти призначені для виконання за ними наукових досліджень, отримання максимально повної інформації; технічні - відображають об’єкти й умови, необхідні для вирішення певних технічних завдань; навчальні - використовують у навчальному процесі. Також виділяють карти туристичні (мал. 7), екскурсійні, спортивні, військові, навігаційні, медичні та інші.

Окремою групою можна розглядати карти, що створені за допомогою сучасних технологій. До них слід віднести цифрові, електронні, анімаційні, віртуальні.

Мал. 7. Туристичні карти

ГОЛОВНЕ

• Картографічна проекція - це математичний спосіб зображення кулястої Землі на площині. Розрізняють циліндричні, конічні та азимутальні проекції.

• Умовні проекції створюють без застосування геометричних фігур, тобто використовуючи лише відповідні математичні формули.

• За характером спотворень розрізняють рівнокутні, рівновеликі, рівнопроміжні й довільні картографічні проекції.

• Усі географічні карти класифікують за змістом, масштабом, просторовим охопленням території, призначенням.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ

1. Чому під час створення географічних карт виникають спотворення?

2. Заповніть таблицю «Картографічні проекції»:

3. Якими способами зображують географічні об’єкти та явища на картах?

4. Наведіть приклади класифікації географічних карт.