Кількість міжнародних мігрантів зростає. У 2000 р. їх було 150 млн, у 2005 р. - 192 млн, а в 2019 р. їхня чисельність уже складала 272 млн. Основні потоки міжнародної міграції спрямовані з Африки, Азії, Латинської Америки і Карибського басейну до економічно розвинених країн Європи, Північної Америки та Океанії.

Серед регіонів світу за кількістю прибулих міжнародних мігрантів лідером є Азія - тут 84 млн мігрантів. Не набагато менше мігрантів в Європі - 82 млн. Серед країн абсолютним рекордсменом за кількістю прибулих мігрантів є США, тут зосереджено 50,5 млн. У Європі найбільше міжнародних мігрантів у Німеччині - 13 млн. В Азії за кількістю мігрантів перше місце посідає Саудівська Аравія - 13 млн. До провідної десятки світу за кількістю міжнародних мігрантів потрапили також Росія (12 млн), Велика Британія - 10 млн, Об’єднані Арабські Емірати - 9 млн, Франція, Канада, Австралія - по 8 млн у кожній, та Іспанія - 6 млн. Загалом у цих десяти країнах проживає майже половина прибулих міжнародних мігрантів.

Однією з характерних тенденцій розвитку міжнародної міграції є неухильне зростання масштабів нелегальної імміграції. За оцінками ООН, щорічно від 2,5 до 4 млн осіб перетинають міждержавні кордони нелегально. Про масштаби нелегальної міграції свідчить той факт, що 2015 р. до Європи лише Середземним морем прибуло близько 1 млн нелегальних мігрантів. З них понад 500 тисяч сирійців, які стали біженцями через війну в країні. У 2019 році збільшилася кількість мігрантів, які намагалися потрапити до Європейського Союзу через його східні кордони - Грецію, Болгарію, Кіпр, а також Хорватію та Угорщину.

Україна тривалий період була країною еміграції. Головні причини виїзду громадян - велика різниця в рівні заробітної плати в Україні і за кордоном, нестабільна політична та економічна ситуація, відсутність безпеки громадян. За різними оцінками, за кордоном сьогодні перебуває від 1 до 5 млн українських працівників-мігрантів, але точних даних щодо трудової міграції практично немає.

Завдяки певному поліпшенню економічної ситуації у 2016-2018 роках та адаптації суспільства до кризових умов обсяги зовнішньої міграції українців стабілізувалися, проте залишаються значними. У 2019 р. з України виїхало близько 27 тис. мігрантів.

Переважна більшість мігрантів з України місцем в’їзду обрали Європу. При цьому більшість тих, хто виїжджає з України, прямують до Росії (40-50 % від загальної кількості мігрантів). Серед інших країн, де наші співвітчизники знайшли собі роботу, - Польща (15-20 %), Чехія (10-12 %), Італія (близько 10 %), Португалія (5-8 %). Характерним є те, що з країни виїздить працездатна частина населення, яка здатна зробити найбільший внесок у національну економіку.

З 2005 р. еміграційні потоки почали дещо поступатися імміграційним. Упродовж наступного періоду щорічний приріст за рахунок іммігрантів коливався від 6 тис. до 805 тис. осіб. Це дуже важлива тенденція для України, економіка якої через міграцію зазнає великих людських і матеріальних втрат.

Частина народу, яка мешкає поза межами своєї історичної батьківщини, тобто країни свого походження, зветься діаспорою (грец. diaspora - розсіяння). Кількість осіб українського походження, які проживають за межами України, у 2019 році становила приблизно від 11 до 13 млн. Якщо усереднити всі наведені цифри, то за кордоном мешкає близько чверті населення країни. Разом з вірменами, ірландцями, євреями, росіянами українців можна віднести до народів, що мають найбільші діаспори на планеті.

Значна частина української діаспори - це жителі країн, що утворилися після розпаду СРСР. При цьому левова частка припадає на Росію, де нині постійно проживає 1,9 млн. Чимало українців живе в Молдові (325 тис.), у Казахстані (271 тис.), у Білорусі (226 тис.) тощо.

Америка є давно освоєною українськими емігрантами частиною світу. Лідером за чисельністю української діаспори є Канада. Тут, переважно на півдні, у більш близьких для себе природних умовах, нині проживає понад мільйон українців. У США мешкає 1 млн осіб українського походження.

Чимало українських емігрантів оселилися в різних західноєвропейських країнах. Найчисельніша вона у Польщі - 2 млн, у Німеччині - 262 тис., в Італії - 234 тис., в Румунії - 200 тис. У багатьох інших європейських країнах українська діаспора помітно менша.

Українська діаспора Австралії (30 тис.) наймолодша. Вона сформувалася переважно в повоєнний період із вихідців західних і східних областей України. Вони оселилися на сході і півдні новообраної країни. Ще 1 тис. «наших» знайшли нову батьківщину у Новій Зеландії. Нарешті, тисячі колишніх наших співвітчизників «загубилися» на теренах велетенської Азії та сповненої екзотики Африки.

Масштаби внутрішньої міграції ще більші. Нині у світі налічують 740 млн внутрішніх мігрантів. Можна виокремити два основні типи внутрішньої міграції. Перший - це переміщення населення із сільської місцевості в міста. Другий - колонізація нових земель. Перший тип характерний для переважної більшості країн світу, другий - для великих за територією країн (Росія, Китай, Бразилія, Австралія).

Залишати рідну оселю і мігрувати українців примушували передусім пошуки роботи. При цьому мігранти нерідко змінювали місце проживання, оселяючись у великих містах, де більше можливостей для застосування своїх здібностей. Особливо багато приїжджих у столиці.

Утім не обов’язково назавжди залишати свій дім. Тисячі жителів України, ніби маятник, що коливається між двома точками, переміщуються двічі впродовж дня - на роботу і з роботи чи на навчання і назад. Це так звана маятникова міграція - регулярне переміщення людей з одного населеного пункту в інший без зміни місця проживання. Маятникова міграція дуже характерна для Донбасу, а також для західних областей України. У Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях у маятникових міграціях найбільше беруть участь сільські жителі.