У спеціалізованих господарствах різних регіонів країни розвиваються кліткове звірівництво (вирощування хутрових звірів — норки, нутрії тощо), кролівництво, ставкове рибництво. Упродовж останніх десятиліть в Україні зникло шовківництво. Це один з найдавніших у світі видів діяльності, метою якого є розведення шовкопряда для отримання шовковичних коконів. Із цих коконів виготовляють натуральний шовк. Трудомісткі шовківницькі підприємства діяли в областях степової зони і в Криму.

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ. Зональна спеціалізація сільського господарства склалася під впливом переважно природних чинників. Відповідно до агрокліматичних і ґрунтово-земельних умов в Україні розрізняють три сільськогосподарські зони та два гірські райони. Також сформувалися позазональні приміські території.

На півночі України у поліській зоні землеробство спеціалізується на виробництві жита, вівса, гречки, картоплі, хмелю тощо. Там розвинене свинарство та скотарство молочного й молочно-м’ясного напряму. У загальнодержавному поділі праці ця зона особливо вирізняється виробництвом картоплі (близько 40 %) і хмелю (понад 90 %). Значні площі на Поліссі мають підвищену радіоактивність, із сільськогосподарського обігу вилучена чорнобильська 30-кілометрова зона.

У лісостеповій зоні провідними виробництвами у рослинництві є зернове господарство, зокрема вирощування пшениці, кукурудзи, ячменю, гречки, гороху. Український лісостеп — один з найбільших у світі регіонів вирощування і переробки цукрового буряку та ріпаку. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свинарстві. За своїм ґрунтово-кліматичним потенціалом ця зона належить до винятково сприятливих для розвитку сільського господарства регіонів світу.

Степова зона має зерново-соняшниково-тваринницьку спеціалізацію. У степах сприятливі природні умови для вирощування зернових (пшениці, кукурудзи, рису, проса), соняшнику, овочевих і баштанних культур. Там розвивається виноградарство і садівництво. Проте стабільні врожаї багатьох сільськогосподарських культур можливі лише за умови широкого застосування зрошування. Головні види виробництва у тваринництві — скотарство м’ясо-молочного напряму та свинарство. Розвивається вівчарство і птахівництво.

У Карпатському гірському районі провідним видом сільськогосподарської діяльності є тваринництво, зокрема розведення овець і великої рогатої худоби. У північних передгір’ях вирощують картоплю і зернові культури, на Закарпатті — кукурудзу, овочі, фрукти, ягоди й виноград. У Кримському гірському районі поширене вівчарство і скотарство, у передгір’ях — зернове господарство, овочівництво, садівництво, виноградарство, вирощування ефіроолійних культур.

Специфічною формою територіальної організації сільського господарства є приміські сільськогосподарські райони, що формуються навколо великих міст і в агломераціях. Вони спрямовані на задоволення потреб населення в малотранспортабельній продукції: свіже молоко і вироби з нього (сир, сметана), свіжі овочі, плоди та ягоди. Господарства приміських районів переходять на цілорічне виробництво рослинної (у теплицях та парниках) і тваринницької продукції.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про склад тваринництва в Україні.

2. Якою є кормова база тваринництва? Охарактеризуйте природно-географічні передумови розвитку тваринництва в Україні.

3. Де поширене скотарство в Україні? Які напрями воно має?

4. Де поширене свинарство? Що є кормовою базою для нього?

5. Розкажіть про птахівництво в Україні. У яких районах воно розвинене?

6. У яких регіонах поширене вівчарство? Якою продукцією воно забезпечує людей та виробництво?

Дізнайтеся, яку спеціалізацію має тваринництво у вашому регіоні. Поміркуйте, чому саме такі його напрями найбільш розвинені.

ПОПРАЦЮЙТЕ В ГРУПІ

Розкажіть про спеціалізацію рослинництва і тваринництва сільськогосподарських зон та гірських районів України:

група 1 — поліської зони;

група 2 — лісостепової зони;

група 3 — степової зони;

група 4 — гірських районів Карпат і Криму.

Оцініть місце України на світових ринках сільськогосподарської продукції.