Наукова діяльність та технополіси. Без новітньої системи освіти неможливий розвиток сучасної науки, яка нині стала невід’ємною частиною виробництва. Для успішного впровадження новітніх наукових досягнень у виробництво у високорозвинутих країнах побудовано спеціальні міста - технополіси. Вони являють собою особливу форму інтеграції науки і освіти заради розвитку новітніх видів виробництва.

Технополіси мають певну функціональну структуру. Формується вона на базі великих наукових закладів, зазвичай університетів, які становлять науково-дослідний сектор. Його діяльність спрямована на створення новітніх наукомістких технологій. До роботи залучаються малі та середні наукомісткі підприємства, а також великі компанії, що співпрацюють з технополісом. Усе це становить виробничо-технологічний сектор. Для підготовки фахової спільноти потрібної кваліфікації створюється освітній сектор - ВНЗ. Для забезпечення нормальних умов життя спеціалістів створено соціальну та культурно-побутову інфраструктуру - сектор обслуговування. Керує роботою технополісу правління, до складу якого входять керівники усіх секторів, представники місцевої влади, банків, спонсори. Вкрай важливою є підтримка функціонування технополісів з боку держави, пільгове оподаткування, субсидії.

Одним зі всесвітньовідомих технополісів є Силіконова долина на західному узбережжі США, в штаті Каліфорнія. Тут у 50-х рр. XX ст. був створений перший у світі науково-технологічний парк. Через короткий час на його території вже існувало кілька десятків високотехнологічних фірм. Стимулом для розвитку технопарку стали замовлення держави на розвиток нових видів продукції переважно в області електроніки. Частина прибутків компаній, яка вкладалася у розвиток досліджень, вважалася благочинністю і не обкладалася податком. Сьогодні Силіконова долина - світовий центр електроніки. Після створення Силіконової долини в США почалася справжня «технологічна лихоманка». Технополіси з’явилися у багатьох частинах країни.

Згодом технополіси досягли Європи: у Великій Британії - Кембридж, Мілтон Кейнс, Силікон Глен; у Франції - Софія-Антиполіс, Мей-лан-Гренобль; у Німеччині - Берлінський, Ізар Веллі; в Італії - Новус Ортус. Технополіси працюють також в Іспанії, Нідерландах, Бельгії.

Особливо цікавий досвід Японії у реалізації проекту «Технополіс», який передбачав оголошення конкурсу на створення спеціальних міст науки, до яких висувалися певні вимоги. По-перше, міста мали бути збудовані з урахуванням транспортної доступності: не далі, ніж 30 хвилин їзди від великих міст та у межах одного дня дороги від найбільших міст: Токіо, Нагої, Осаки. По-друге, площа технополісу мала бути не більш ніж 500 квадратних миль (мал. 188). По-третє, у місті має бути збалансована сучасна науково-технічна база зі зручними умовами життя, культурою та місцями відпочинку. Й останнє, технополіс має розташовуватися у мальовничій місцевості й гармонійно вписуватися у місцеві ландшафти. Першим японським технополісом був Цукуба — своєрідне «місто мозку», на північний схід від Токіо. Він є найбільшим центром науки у світі, в якому сконцентровано близько 30 % наукового потенціалу Японії. За японським досвідом було зведено технополіси в інших країнах Азії: Китаї біля Сянгану (Шенжень та Гуандун), Республіці Кореї, Таїланді, Індонезії, Філіппінах, Малайзії.

Мал. 188. Технополіс Цукуба (Японія)

Охорона здоров’я. Стан здоров’я населення є основним багатством будь-якої країни. Він впливає на демографічні процеси, тривалість життя, якість трудових ресурсів. Проблемами стану медицини в різних країнах світу опікується підрозділ ООН Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Ефективність системи охорони здоров’я в країні визначається трьома ключовими показниками: середня очікувана тривалість життя, державні витрати на охорону здоров’я на 1 особу як відсоток від ВВП, а також вартість медичних послуг у перерахунку на душу населення. За цими ознаками країною з найвищим показником стану охорони здоров’я визнаний Сінгапур, де діють як державна, так і приватна системи фінансування медицини, а середня тривалість життя є однією з найвищих у світі - 82,6 років. Перші позиції у світі за якістю системи охорони здоров’я також посідають переважно розвинуті країни: Японія (лідер у світі за середньою тривалістю життя - 83,1 року), Ізраїль, Іспанія, Італія, Австралія, Республіка Корея, Швейцарія та Швеція. Середня тривалість життя у цих країнах становить 81-82 роки, медичні послуги вирізняються високим рівнем технологічності, сучасним обладнанням, високим рівнем кваліфікації медичного персоналу. Все це робить зазначені країни привабливими для так званого медичного туризму.

Найкращі медичні центри світу працюють в Азії. Лідером серед них є Міжнародна клініка «Бамрунград» (з тайської - турбота про людей) у Бангкоку (Таїланд), яку називають «містом здоров’я». Це найбільша приватна клініка у Південно-Східній Азії. Щорічно вона приймає близько 1 млн пацієнтів, у тому числі й іноземців зі 190 країн світу. До найкращих клінік світу належать Міжнародний госпіталь «Матильда» (Сянган, Китай), Парквей (Сінгапур), Госпіталь Джона Хопкінса (Балтимор, США), Американський госпіталь (Париж, Франція), Госпіталь Принца Вельського (Сідней, Австралія), Клініка Хірсланден (Цюріх), Медичний центр Святого Луки (Кесон-Сіті, Філіппіни).

Найвідоміші медичні установи України розміщуються у Києві. Світової слави зазнав Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Нині це один з найбільших кардіологічних центрів світу, у якому було виконано понад 95 тис. операцій на серці. Поза межами країни відомий Національний інститут хірургії і трансплантології імені О. О. Шалімова, який має унікальний досвід пересадки життєво важливих органів людини: печінки, нирок, підшлункової залози, серця.

Поясніть, у чому полягає небезпека занепаду системи охорони здоров’я. Що стоїть на перешкоді її розвитку в Україні? Які заходи могли б сприяти розвитку системи охорони здоров’я в нашій країні?