Войти
Закрыть

Форми земної поверхні. Простягання низовин, височин, гір, річкових долин

8 Клас

Отже, основними формами земної поверхні на суходолі є рівнини та гірські країни. Рівнини - це великі ділянки суходолу з малими коливаннями висот й однорідним, переважно горизонтальним, заляганням гірських порід. У їхній основі залягають зазвичай давні докембрійські платформи або молоді тектонічні плити. За абсолютною висотою розрізняють низинні рівнини, або низовини (до 200 м над рівнем моря), височини (від 200 до 500 м) і плоскогір’я (вище 500 м над рівнем моря). За загальним характером поверхні рівнини можуть бути плоскими й горбистими. Гори - це високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, які характеризуються значними й різкими коливаннями висот. У тектонічній будові їм відповідають області складчастості різного віку. Гори часто складаються з гірських хребтів - ланцюгів гір, лінійно витягнутих на порівняно велику відстань й обмежених з двох боків глибокими долинами. Разом із плоскогір’ями, міжгірними западинами та долинами вони утворюють гірські системи. Іноді сукупність гірських систем може утворювати гірську країну. Простягання низовин, височин, гір, річкових долин. Територія України розташована в основному в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Тому майже 95 % території України - це переважно рівнини. Їхня пересічна висота - 175 м - свідчить про панування низовин, тобто територій з абсолютною висотою до 200 м. Дійсно, на низовини припадає 70 % загальної площі країни й лише 25 % належить височинам. Територія України має загальний нахил з півночі на південь, і тільки в межах рівнинного Криму та на півночі країни поверхня нахилена в протилежному, північному, напрямку. Винятком є південний захід і крайній південь, де розташовані гірські масиви, що охоплюють в Україні невелику площу....

Час в Україні

8 Клас

Розташування території України відносно міжнародної системи годинних поясів. Знаючи географічну довготу крайніх східної і західної точок України, неважко підрахувати, що її територія має протяжність 18°02′03″. Ця відстань у часовому вимірі дорівнює приблизно 72 хвилини, тобто це свідчить про те, що Україна розташована майже повністю в одному, зокрема другому, годинному поясі. Лише незначну частину Закарпатської області на заході й Луганської, Донецької та Харківської областей - на сході перетинають відповідно перший і третій годинні пояси (мал. 28). Підраховано, що понад 90 % території України розташовано в другому годинному поясі, що дає підстави для використання його часу як універсального в межах усієї країни. Поясний час другого годинного поясу називають ще київським, і не стільки тому, що м. Київ є столицею нашої держави, а й тому, що його географічна довгота практично збігається з довготою середнього меридіана другого годинного поясу. Київський час випереджає Всесвітній час на дві години. Точний час в Україні та інших населених пунктах світу можна визначити, скориставшись онлайн-годинником інтернет-ресурсів. З метою ефективного використання світлового дня в літній період на всій території України застосовується щорічна поправка київського часу на +1 годину (літній час) в останню неділю березня о 3-й годині та -1 годину (зимовий час) о 4-й годині в останню неділю жовтня. З 1996 р. такий спосіб обчислення часу в країні закріплений офіційною постановою Кабінету Міністрів України. НАУКОВІ ДИСКУСІЇ Літній час: за і проти. Питання, чи виправданою є зміна зимового часу на літній і навпаки, уже кілька років дискутується в Україні науковцями різних галузей. Учені намагаються дати відповіді на питання: економія енергії - це реальність чи ілюзія; як впливає переведення годинника на біоритми людини. За деякими даними економія енергії може сягати до 2 % річного споживання електроенергії в країні. Світові спеціалісти в галузі медицини звертають увагу на те, що багато людей у зв’язку з різкою зміною часу на одну годину переживають стрес, який проявляється в порушенні сну, роздратованості, зниженні уваги та реакції, підвищеній втомлюваності. А дехто з медиків прямо пов’язує демографічну кризу, зокрема зменшення приросту населення в багатьох країнах Європи, з переведенням годинника двічі на рік....

Міжнародна система відліку часу

8 Клас

Основні одиниці відліку часу на Землі. Поняття доба, година, хвилина, секунда давно міцно ввійшли у вжиток людини. Це не випадково, адже їх виділенню сприяло насамперед постійне обертання нашої планети навколо своєї осі. Один оберт Земля здійснює приблизно за 24 години, або одну добу. Доба відраховується за повними циклами зміни сонячної освітленості - день і ніч - і називається сонячною, незважаючи на те, що за початок відліку доби прийнято північ. Сонячна доба є основною одиницею виміру коротких інтервалів часу. У результаті поділу доби на менші часові інтервали виникли години, хвилини та секунди, які були введені для полегшення визначення часових координат у межах доби. Нині саме ці одиниці, зокрема секунда, є основними для виміру проміжків часу в Міжнародній системі одиниць. Для найбільш тривалих інтервалів часу використовують такі одиниці виміру, як рік, місяць, тиждень. Як ви вже знаєте, рік - це проміжок часу, рівний періоду повного обертання Землі навколо Сонця. Розрізняють тропічний рік як проміжок часу між двома послідовними проходженнями диска Сонця через точку весняного рівнодення, тривалість якого 365,24 доби, та сидеричний, або зоряний, рік - період видимого річного руху Сонця відносно рухомих зірок (його тривалість становить 365,2564 доби). У сучасному календарі рік дорівнює 365 добам. Проте, у зв’язку з тим, що період обертання Землі навколо Сонця не дорівнює цілій кількості сонячних діб, у календарі також використовують один раз на чотири роки високосні роки, тривалістю 366 діб. Рік, у свою чергу, поділяється на 12 календарних місяців різної тривалості - від 28 до 31 доби. В європейському календарі користуються синодичним місяцем - періодом повної зміни фаз Місяця....

Сучасний адміністративно-територіальний устрій України

8 Клас

Зміни адміністративно-територіальних одиниць. У різні часи на території України виникали різні адміністративно-територіальні одиниці (землі, губернії, повіти, області тощо). Так, за часів Київської Русі існували князівства - Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та ін. А, наприклад, до кінця існування Російської імперії підконтрольна Росії частина України поділялася на 12 губерній, 4 з яких лише частково розташовувалися на території України, 102 повіти та 1989 волостей. За радянської влади губернська територіальна система спочатку була замінена округами та районами, а потім поступово змінилася на області. У 1921 р. була створена Кримська автономія, яка під час Другої світової війни стала областю Росії. У 1954 р. Кримська область була передана Україні, а в 1991 р. була відновлена автономія Криму. У 1932 р. була введена подібна до сучасної триступенева система управління (центр, область, район) й утворено перших п’ять областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську й Одеську. Поступово кількість областей збільшувалася, що пов’язано не тільки з перерозподілом наявних територій, а й із приєднанням нових. Так, у 1954 р. утворено Черкаську область, а Ізмаїльську - об’єднано з Одеською. У 1959 р. Львівську область було об’єднано з Дрогобицькою. Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою. Основні засади та система територіального й адміністративно-територіального устрою України визначаються Конституцією України. Територіальний устрій України відповідно до ст. 132 Конституції України ґрунтується на таких засадах: цілісності та єдності державної території; поєднанні централізації та децентралізації в здійсненні державної влади; збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій....

Територіальні зміни кордонів України в ХХ ст.

8 Клас

Українські історико-географічні землі. Добре нині відомі кожному українцю обриси країни на політичній карті не завжди були такими. Упродовж тривалого періоду конфігурація території, у межах якої жили наші пращури, змінювалась. Так само змінювалися й народи, які населяли сучасну територію України. Назви деяких історико-географічних земель широко вживаються сьогодні як у науковій, так і побутовій мові. Прикладом є назва Волинь - північно-західна частина України, яка охоплює територію сучасних Волинської, Рівненської, частково Житомирської і Тернопільської областей. Поділля - територія сучасних Хмельницької та Вінницької областей. Не менше уживана, особливо на заході України, назва Галичина - територія сучасних Львівської, Івано-Франківської і частини Тернопільської областей. Буковина - частина території в межах сучасної Чернівецької області. Порівняно з іншими дещо рідше нині вживається назва Слобожанщина (Слобідська Україна) - історична назва східної частини України, територія сучасних Харківської і південно-східних районів Сумської областей, північної частини Донецької та Луганської областей. Не популярними є назви Бесарабія і Покуття (частини території Чернівецької і Одеської областей). Маловживанною є й назва Таврія (півострів Крим разом із частиною півдня України)....

Географічне положення України. Державна територія та державні кордони України

8 Клас

Географічне положення України. Особливості природи, життя людей, господарства будь-якої країни залежать насамперед від її географічного положення. Зазвичай розрізняють два основних види географічного положення країни - фізико-географічне та економіко-географічне. Проте важливе значення має також і політико-географічне положення країни. Фізико-географічне положення України - розташування країни відносно різних природних об’єктів, що мають вплив на життєдіяльність її населення. Україна розташована в Північній півкулі й майже повністю в межах помірного географічного поясу. Лише вузька смуга південного узбережжя Кримського півострова проникає в субтропічний пояс. А це означає, що для території нашої країни характерна типова для помірного поясу чітка контрастна зміна температури повітря за сезонами року, сезонна періодичність багатьох природних процесів. Берегова лінія країни сильно розчленована великою кількістю гирл річок, лиманів, заток, бухт, придатних для будівництва морських портів. Це дуже важливо, адже через Середземне море та протоки Чорне й Азовське моря сполучаються з Атлантичним океаном. Островів небагато й серед них великих майже немає. Далеко в море видається лише Кримський півострів, видовжений на захід Тарханкутським, а на схід - Керченським півостровом. Економіко-географічне положення України - розташування її відносно різних об’єктів, що мають певне економічне значення. Серед природних об’єктів таке значення мають, наприклад, судноплавні річки, моря, родовища корисних копалин, лісові масиви. До об’єктів штучного походження, які впливають на економіку країни, належать шляхи сполучення, великі міста й культурні центри тощо....

Політична карта світу, її елементи

8 Клас

Політична карта світу. Політична карта світу - це тематична географічна карта, на якій показано розташування держав, залежних країн і територій, їхні кордони, столиці й найбільші міста. Історичні та географічні зміни є основними ознаками політичної карти світу та окремих регіонів. Утворення нових держав унаслідок об’єднання чи розпаду раніше існуючих, зміна суспільно-політичних кордонів країн, виникнення нових столиць чи зміна їхніх назв - усі ці події обов’язково знаходять відображення на політичній карті. Основними елементами змісту політичної карти світу є країни (держави) і території. Чи тотожні поняття «країна» та «держава»? З географічного погляду, країна - це територія з визначеними кордонами й населенням, що являє собою єдине ціле щодо історії, культури, нації та в політико-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Держава - це країна, яка сама здійснює суверенітет (або верховну владу) на всій своїй території. Отже, держава - це незалежна суверенна країна. На політичній карті існують і залежні країни й території - ті, на яких суверенітет здійснює інша держава. Наприклад, Гібралтар - залежний від Великої Британії, Французька Гвіана - залежна від Франції. На політичній карті є і так звані невизнані держави. Це такі суспільно-географічні утворення, які не мають загального міжнародного визнання, але фактично є суверенними країнами. Більшість невизнаних держав являють собою регіони, що через певні обставини (військові, економічні чи політичні конфлікти) відокремилися від своїх держав. Деякі з невизнаних держав мають підтримку інших країн, зацікавлених у їхньому існуванні. Прикладом такої невизнаної держави є Абхазія. На політичній карті існують і так звані спірні території. Їхній статус є дійсно спірним між державами, які з різних причин претендують та дану територію, наприклад, Західна Сахара....

Плани міст, схеми руху транспорту

8 Клас

Плани міст. «Де розташований той чи інший об’єкт у населеному пункті? Що знаходиться поблизу? Як до нього дістатися?» - ось тільки частина тих «географічних» питань, які цікавлять багатьох сучасних жителів, особливо туристів або користувачів інтернету. Швидко й ефективно, у лаконічній і наочній формі відповісти на них допомагають спеціальні карти - плани міст. Для багатьох людей такі карти давно стали незамінним путівником, що дає змогу впевненіше орієнтуватися в реальному просторі нашого повсякденного життя, а також у тому інформаційному середовищі, яке нас оточує. Плани населених пунктів - це джерело різноманітних і корисних відомостей про рідне місто, про місця, які людина збирається відвідати, про події, які відбуваються навколо нас. Отже, плани міст - це великомасштабні картографічні зображення міських поселень, які створюють, щоб було легше орієнтуватися в населених пунктах. Перші малюнки, що нагадували плани міста, з’явилися ще в стародавньому Вавилоні. В епоху середньовіччя плани міст існували у вигляді схем, міських видів, перспективних планів або умовних видів з висоти пташиного польоту. В Україні термін «план міста» з’явився лише у XVIII ст. До того існували тільки креслення міст. У цей час створюються й перші плани населених пунктів (мал. 20). Рукописні плани міст XVIII ст. були чорно-білі або в кольорі, орієнтувалися довільно, напрямок на північ вказувався стрілкою. Різні види будов виділялися різним забарвленням, лініями або позначалися цифрами та літерами, які розшифровували в описі знаків. Часто на планах поміщався опис міста або намісництва....

Орієнтування на місцевості. Застосування топографічних карт

8 Клас

Побудова профілю за топографічною картою. Профіль місцевості - це зменшене зображення вертикального розрізу земної поверхні за даним напрямом. Для того щоб побудувати профіль, потрібно врахувати два масштаби: горизонтальний і вертикальний. Для зручності горизонтальний масштаб краще взяти таким, що є на карті чи плані, а вертикальний збільшити в 10 разів. Щоб побудувати профіль, на топографічній карті спочатку визначається певний напрямок відрізку, наприклад ОО1 (мал. 17). Далі потрібно пронумерувати точки перетину цього відрізка з горизонталями та іншими точками (вершинами пагорбів, найнижчими точками западин). На окремому аркуші (для зручності краще взяти міліметровий папір) складають таблицю (графи) висот, віддалей і номери точок. Потім заповнюють її, перенісши відповідні цифрові дані віддалей та висот у метрах, визначені на плані. Далі в масштабі будуються перпендикуляри з позначенням висот. З’єднавши точки перпендикулярів, отримуємо профіль місцевості в заданому масштабі. Орієнтування за картою на місцевості. Сучасні способи орієнтування. Орієнтування на місцевості - це визначення свого місцеположення відносно сторін горизонту та потрібного напрямку руху. Також це вміння дотримуватися заданого напрямку руху за допомогою різноманітних приладів та природних орієнтирів і предметів. Розрізняють загальне й детальне орієнтування на місцевості. Загальним називають таке орієнтування, при якому відомі напрямок руху, район перебування, відстань до найближчих значних об’єктів. При детальному орієнтуванні точно визначається точка перебування спостерігача, сторони горизонту й азимут руху, вивчаються навколишні географічні об’єкти, установлюються орієнтири для подальшого руху....

Читання та практичне використання топографічних карт

8 Клас

Як читати топографічну карту. Читати карту - означає вміти орієнтуватися в умовних знаках, розглядати їх у взаємозв’язку один з одним і сформувати правильне уявлення про характер місцевості, що на ній зображено. Окрім цього, за допомогою топографічних карт можна визначати напрямки, відстані, площі, географічні та прямокутні координати й абсолютні та відносні висоти точок. Читати карту, щоб вивчити місцевість, бажано в певній послідовності. Спочатку потрібно знайти інформацію про масштаб і висоту перерізу рельєфу. Масштаб потрібний для окомірного (приблизного) і точного визначення відстаней і площ географічних об’єктів. Так, на карті масштабом 1:50 000 (1 см на карті відповідає 500 м на місцевості) можна визначити приблизну протяжність населеного пункту або ширину річки, площу лісового масиву тощо. Висота перерізу рельєфу вказує, через скільки метрів проведено горизонталі, що важливо для розуміння характеру рельєфу. Також буде цікавою й інформація про рік проведення знімання і створення карти. Після цього за допомогою умовних знаків визначають загальний характер місцевості, зображеної на карті. Далі розпочинається детальне вивчення карти залежно від завдання, яке стоїть перед дослідником....

Навігація