Войти
Закрыть

Лісове господарство

9 Клас

• Основні лісові пояси світу. Лісозабезпеченість. У земельному фонді світу на ліси припадає 40,3 млн км2 площі суходолу, або 27 %. Лісові ресурси мають надзвичайно велике значення для економіки будь-якої країни, оскільки вони є сировиною для різних промислових виробництв, а також виконують рекреаційну, захисну та екологічну функції. Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах - північному і південному. Північний пояс розташований переважно в помірному географічному поясі Північної півкулі і представлений хвойними, мішаними й широколистими лісами. Південний пояс охоплює ліси екваторіального і тропічного географічних поясів. Важливими показниками оцінки лісових ресурсів є лісистість території, лісозабезпеченість, запаси деревини. Лісистість указує на ступінь покриття території лісом. Вона обчислюється як відношення площі лісів до усієї площі країни чи регіону. Лісозабезпеченість - це показник площі лісу на душу населення. Запаси деревини, що використовується у меблевому, лісохімічному, будівельному та інших промислових виробництвах, не однакові в лісах північного і південного поясів. Найбільші запаси деревини північного лісового поясу зосереджені у США, Канаді, Росії, а південного - у Бразилії, Індонезії, Венесуелі, Конго....

Сільське господарство світу

9 Клас

• Географія основних зернових і технічних культур. Основою всього сільськогосподарського світового виробництва є вирощування зернових культур - пшениці, рису, кукурудзи, ячменю, вівса та жита. На їхні посіви припадає 1/2 ріллі світу, а в окремих країнах ще більше (наприклад, в Японії 96 %). Зерно - основний продукт харчування, найважливіша частина кормів, є також сировина для низки галузей промисловості. Сучасне виробництво зерна у світі досягає понад 2 млрд т на рік, причому 4/5 припадає на пшеницю, рис, кукурудзу. Пшениця - лідер світового зерноводства. Завдяки створенню нових сортів нині ареал її оброблення охоплює всі країни світу. Основні райони вирощування пшениці у світі - США, Канада, Аргентина, Австралія, Росія, Казахстан, Україна, країни ЄС, Китай (мал. 28). Рис - друга після пшениці за масштабами вирощування культура світу, основний продукт харчування більшої частини населення Землі (особливо густонаселених країн Азії). З рису отримують борошно, крохмаль, його переробляють на спирт, його відходи йдуть на корм худобі. Попри «розселення» рису по всіх континентах, зони інтенсивного його вирощування сконцентровані переважно у країнах Південної і Південно-Східної Азії (останні дають близько 90 % світового врожаю рису). Особливо виділяється Китай, що удвічі перевершує за обсягом збору наступну за ним Індію. До найбільших виробників рису належать також Індонезія, Таїланд, Японія, Бразилія....

Структура та розміщення тваринництва. Зональна спеціалізація сільського господарства України

9 Клас

• Структура і кормова база тваринництва. Тваринництво - важлива складова сільського господарства України, що забезпечує населення країни такими основними продуктами харчування, як м’ясо, молоко, яйця, а також сировиною легку, харчову, хіміко-фармацевтичну галузі промисловості. Найпродуктивнішими у тваринництві України є скотарство, свинарство, птахівництво (мал. 25). Менше значення мають вівчарство, конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво. Тваринництво тісно пов’язане з рослинництвом, адже забезпечує його органічними добривами, а землеробство формує кормову базу тваринництва - вирощує кормові і зернофуражні культури. Іншим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь - пасовищ і сіножатей. Найбільші площі сіножатей розташовані в Поліссі та лісостепу, а пасовищ - у степовій зоні України та в Карпатах. Виробництво комбінованих кормів (комбікормів) налагоджено на комбікормових заводах України та в кормоцехах, де використовують різні кормові домішки для підвищення якості кормів. Кормова база - один з головних чинників спеціалізації тваринництва. Так, наявність природних кормових угідь сприяє розвитку м’ясного і м’ясо-молочного скотарства, вівчарства. У районах вирощування кормових культур розвивається молочне, молочно-м’ясне скотарство і свинарство....

Структура сільськогосподарських угідь в Україні. Розміщення в Україні виробництва сільськогосподарських культур

9 Клас

• Структура сільськогосподарських угідь в Україні. Земельний фонд України (60,4 млн га) характеризується високим рівнем освоєності. Основу земельних ресурсів становлять сільськогосподарські угіддя, які займають 41,5 млн га, або 68,8 % земельного фонду України. До сільськогосподарських угідь належать рілля (32,5 млн га), сіножаті (2,4 млн га), пасовища (5,4 млн га), багаторічні насадження (0,8 млн га), перелоги (0,2 млн га). Структура сільськогосподарських угідь - процентне відношення окремих складових цих угідь до їхньої загальної площі (мал. 23). У результаті проведення земельної реформи в Україні суттєво змінилася структура сільськогосподарських угідь й за формами власності на землю. Так, у приватній власності нині перебуває 31 060 тис. га сільськогосподарських угідь, або 74,8 %; у державній власності відповідно 10 405 тис. га, або 25,1 %; у комунальній - 25,5 тис. га, або 0,06 %; у колективній власності - 17,4 тис. га, або 0,04 %. Наведені дані свідчать про зміцнення в сільському господарстві України ринкової економіки. • Розміщення виробництва зернових і зернобобових культур. Вирощування зернових культур - це основа рослинництва та й усього сільськогосподарського виробництва України, бо зерно формує продовольчі запаси країни, дає продукцію на експорт. Обсяги виробництва зерна в нашій країні останніми роками постійно нарощуються, що цілком задовольняє як власні потреби країни, так і потреби зовнішнього ринку (табл. 1). У структурі виробництва зерна більша частина припадає на озиму пшеницю. Друге місце посідає ячмінь, третє - кукурудза, а на четвертому місці - жито. За обсягами виробництва їм значно поступаються гречка, овес, просо, рис і зернобобові. Посіви озимої пшениці зосереджені переважно у степовій та лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості....

Роль природних чинників у розвитку й розміщенні аграрного виробництва

9 Клас

• Природні чинники аграрного виробництва. Серед основних природних чинників, що безпосередньо впливають на розвиток світового сільського господарства, є наявність земельних ресурсів, зокрема земель цільового сільськогосподарського призначення. До них належать рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження і перелоги. Загальна площа цих земель становить сільськогосподарські угіддя. Країни та регіони неоднаково забезпечені сільськогосподарськими землями. Так, на Євразію припадає 59 % світової ріллі, на Північну та Центральну Америку - 15 %, на Африку - 15 %, на Південну Америку - 8 %, на Австралію - 3 %. Більша частина (80 %) світової ріллі розміщена в посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ - у країнах Африки (24 %) та Азії (18 %). Важливим показником для розвитку сільського господарства є землезабезпеченість - душовий показник площі земель сільськогосподарського призначення. Його визначають як відношення площі сільськогосподарських угідь до наявного населення країни, регіону, населеного пункту тощо. Світовий показник забезпеченості сільськогосподарськими землями на душу населення становить - 0,23 га. У різних країнах цей показник суттєво відрізняється. Так, в Австралії він становить понад 2 га, Канаді та Україні - майже 1,5 га, Росії - 0,9 га. У Китаї, Бангладеш та Бельгії на кожного мешканця припадає 0,07 га, у Єгипті - 0,05 га, у Японії - 0,03 га. З наведених даних видно, що Україні загалом належить гідне місце у світі за землезабезпеченістю. ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ Користуючись офіційним сайтом своєї області та Додатком 1 підручника, обчисліть показник землезабезпеченості. Іншими природними чинниками безпосереднього впливу на розвиток аграрного виробництва є клімат і ґрунти. Агрокліматичні умови, а саме - сума додатних (ефективних) вище 10 °С температур для вегетації рослин, а також особливості співвідношення тепла і вологи (коефіцієнт зволоження), визначають річні ритми, сезонний характер сільськогосподарського виробництва, а також часто зумовлюють його ризиковість і нестійкість....

Сільське господарство, його значення в сучасному світі

9 Клас

• Сільське господарство - складова первинного сектору економіки. Це один з найдавніших видів господарської діяльності людини і його виникнення пов’язане з переходом від полювання, збирання, так званого привласнювального господарства, до виробничого, зокрема землеробства і тваринництва. Історія географії За науковими свідченнями, сільське господарство зародилося в Середній Азії та Єгипті 10 тис. років тому. Швидкий розвиток сільського господарства відбувався також у Північному й Південному Китаї, у Новій Гвінеї, частині Індії та окремих країнах Америки. З тих часів воно зазнало значних змін, перетворившись на потужну продуктивну індустріалізовану сферу економіки. Виробництво сільськогосподарської продукції завжди мало надзвичайно важливе значення для розвитку світової економіки. Адже воно спеціалізується на вирощуванні культурних рослин (рослинництво) і розведенні й вирощуванні домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування, а окремі види промислового виробництва - сировиною. Сільське господарство для України є однією з пріоритетних сфер як внутрішньоекономічного, так і зовнішньоекономічного (мал. 19) розвитку країни, адже питання організації виробництва й підтримки продовольчого забезпечення для окремої держави актуальні в усі часи. Від цього залежить не тільки життєздатність і самодостатність країни, а й безліч найрізноманітніших напрямів людської діяльності....

Сучасні тенденції розвитку світового господарства

9 Клас

• Сучасні тенденції розвитку світового господарства. З другої половини XX ст. розвиток світового господарства тісно пов’язаний з науково-технічною революцією (НТР) — глибокими якісними перетвореннями суспільного виробництва під впливом досягнень науки і техніки. Саме таких перетворень і зазнає сучасна світова економіка. Головною особливістю НТР є швидкий розвиток науки, яка стала важливою сферою діяльності. Адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до вирішення цілої низки глобальних проблем: екологічної, продовольчої, сировинної, енергетичної та ін. Сьогодні наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу, що відіграє важливу роль у виробничих процесах. Тому стрімко розвиваються наукомісткі галузі господарства: електроніка, комп’ютерна техніка, робототехніка, нанотехнології тощо. При цьому дещо зменшується роль традиційних галузей промисловості, як-от: текстильної, вугільної, деревообробної та ін. Отже, унаслідок зростання частки високотехнологічних і наукомістких виробництв змінюється структура виробництва. Іншою важливою особливістю сучасної економіки є зміна в технічній базі виробництва і технологіях. Це і поява нових конструкційних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, і відкриття та застосування нових джерел енергії (атомної, термоядерної), комп’ютерної та лазерної техніки, і широке використання інформаційних технологій, біотехнологій, робототехніки, ресурсозберігаючих технологій тощо. З одного боку, це значно підвищує продуктивність праці, а з іншого - впливає на зменшення зайнятості працездатного населення....

Багаторівневість світового господарства, його просторова структура за концепцією «центр–периферія»

9 Клас

• Багаторівневість світового господарства. З матеріалу попередніх уроків ви вже знаєте, що світове господарство являє собою економічну систему, яка складається з багатьох окремих елементів і суб’єктів. З розвитком світового господарства вони стали тісно взаємопов’язані, видозмінюються й ускладнюються. Такі відносини між окремими елементами світового господарства утворюють різні рівні. Тому є всі підстави говорити про багаторівневість світового господарства. Прикладом такої багаторівневості є виділення трьох рівнів економічних відносин: мікро-, макро- та міждержавного. На мікрорівні економічні відносини формуються між окремими громадянами і підприємствами (фірмами) та організаціями, тобто це рівень окремих суб’єктів господарської діяльності. До основних суб’єктів цього рівня належать: домогосподарства, підприємства (фірми) і держава. Домогосподарство - це така економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, які ведуть спільне господарство, забезпечують економіку ресурсами і використовують зароблені при цьому кошти на задоволення власних потреб. Прикладом домогосподарства є сім’я. Підприємство - це товаровиробник і основна виробнича одиниця економіки. Держава на цьому рівні розглядається як сукупність органів влади, що регулюють та координують економічне життя. Державний рівень (такрорівень), тобто рівень дії різних державних установ та організацій. На цьому рівні відбувається прийняття різних нормативних документів, що формують середовище, у якому працюють усі суб’єкти господарської діяльності. Це податкова, грошова політика, а також питання зайнятості населення. На цьому рівні визначаються і правила ведення зовнішньоекономічної діяльності, коло можливих економічних партнерів, тобто формується зовнішньоекономічна політика держави....

Типізація країн світу за рівнем економічного розвитку, місце України в ній

9 Клас

• Сутність і критерії типізації країн. Поділ світової економіки на сфери та сектори економічної діяльності, виділення основних економічних взаємозв’язків між ними дають змогу не тільки проаналізувати тенденції розвитку окремих країн, а й порівняти їх між собою. Однак нині у світі налічують близько 200 країн, які дуже різні за рівнем економічного розвитку. І знання їх класифікації надзвичайно важливе для вивчення та обміну досвідом економічного розвитку. Типізація (класифікація) - це групування країн за певним критерієм. Необхідність типізації виникає у зв’язку з вирішенням багатьох теоретичних і практичних завдань і пов’язана з великою їх різноманітністю. Вам уже відомо, що держави різняться за формами державного устрою і правління. Так само вони неоднакові за географічним положенням, площею і формою території, національним складом і мовами, мають різну кількість населення і природних ресурсів тощо. Найбільш повне уявлення про групи країн у світовій економіці дають дані міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу, - Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Оцінка цими організаціями груп країн дещо розрізняється, оскільки до їх складу входить різна кількість країн - членів цих організацій. Також будь-яка класифікація базується на завданнях кожної організації. Наприклад, Світовий банк та Міжнародний валютний фонд більше звертають увагу на оцінку рівня економічного розвитку кожної країни, ООН - на соціальні й демографічні аспекти....

Типи економічних систем

9 Клас

• Економічні системи країн. Економічна система - це спосіб організації господарського життя суспільства або особливості функціонування взаємопов’язаних елементів, які утворюють загальну економічну структуру: підприємства, компанії, організації, домашні господарства, галузі, господарські комплекси окремих регіонів тощо. Тобто сукупність економічних суб’єктів, що здійснюють господарську діяльність на території країни. Тому ще можна сказати, що економічна система є способом економічного життя або способом прийняття рішень про те, що, як і для кого виробляти. У ході історичного розвитку суспільства виникали різні типи економічних систем. Загальноприйнятим є поділ на 4 їх типи: традиційна економіка, планова (командна) економіка, ринкова економіка і змішана економіка. При цьому виділяють дві основні економічні системи: ринкову і планову. Проте у багатьох країнах світу спостерігається або перехідна економічна система - від планової економіки до ринкової, або змішана. Основою традиційної економіки є натуральне виробництво (мал. 15). Це тип господарства, у якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення власних потреб. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість, тобто вони існують досить ізольовано від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу. Зазвичай така економіка має значний сільськогосподарський ухил. Традиційній економіці характерні клановість, узаконений поділ на стани або касти, а також сильні традиції і негласні закони, що передаються з покоління в покоління і визначають, які товари і послуги, як і для кого виробляти. Для такої економіки характерною рисою є відстала технологія виробництва, а замість грошей часто використовують натуральний обмін....

Навігація