Войти
Закрыть

Сільське господарство світу

9 Клас

СКЛАДНИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Сільське господарство — найдавніший вид виробничої діяльності людини. Першими примітивними його виявами були рибальство, полювання і збиральництво. Справжнє сільське господарство з’явилося понад 10 тис. років тому внаслідок так званої неолітичної революції, коли люди окультурили дикорослі рослини і приручили диких тварин. Поширилося воно по світу з кількох осередків, розташованих в Азії, Африці, Середземномор'ї, Америці. Сільськогосподарське виробництво й сьогодні залишається головним заняттям багатьох жителів нашої планети: у ньому зайнято близько 20 % економічно активного населення світу. У більшості країн, що розвиваються, цей показник становить 40-50 % і більше, тоді як у розвинених країнах — 2-5 %. Сільське господарство — вид матеріального виробництва, що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Сільське господарство охоплює взаємопов’язані тваринництво і рослинництво (його ще називають землеробством). Їх поділяють на вужчі види виробничої діяльності. За вартістю виробленої продукції у світі переважає рослинництво. Для економічно розвинених держав характерна перевага тваринництва або рівновага між ними. Натомість у більшості країн, що розвиваються, провідне місце посідає рослинництво, а тваринництво є допоміжним. Виняток становлять країни тропічних пустель чи сухих степів, де надзвичайно мала площа орних земель (Монголія, Уругвай, Мавританія): там домінує тваринництво. Сільське господарство тією чи іншою мірою розвивається в усіх країнах світу (крім кількох міст-держав). Потужними виробниками валової сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Нігерія, Мексика, Японія, Росія, Франція. У країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, а економічно розвинені країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів і продовольства (США, Франція, Канада, Австралія). Водночас вони є й найбільшими їх імпортерами, оскільки мають надзвичайно місткий внутрішній споживчий ринок (США, Японія, Німеччина). Найбільший експортер серед країн, що розвиваються, — Аргентина. Більшість найменш розвинених країн виходить на міжнародні ринки з однією-двома продовольчими культурами, що є основою їх експорту....

Сучасні тенденції розвитку світового господарства

9 Клас

Тенденції в економіці — це певна спрямованість економічних процесів, на основі якої можна прогнозувати її подальший розвиток та стан. Однією з тенденцій є регіональна економічна інтеграція, про яку ви дізналися в попередньому параграфі. До головних тенденцій сучасного розвитку світової економіки належать глобалізація, інформатизація, транснаціоналізація. В основі економічної інтеграції та глобалізації лежить більш давній процес інтернаціоналізації господарського життя. Подорож у слово Тенденція (з лат. — направляю) — розвиток тих чи інших подій у певному напрямі. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ. Інтернаціоналізація господарського життя — це розширення діяльності підприємств за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх коопераційних зв’язків. Метою інтернаціоналізації є підвищення продуктивності та ефективності виробництва. У ході цього процесу встановлюються такі економічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн, за яких господарство однієї країни дедалі більше стає частиною світового виробничого процесу. Інтернаціоналізація господарського життя активно відбувалася в епоху розвитку індустріального капіталізму, оскільки його завжди сковували національні рамки господарства з їх обмеженими джерелами сировини й ринками збуту. У другій половині ХХ ст., внаслідок налагодження міжнародних зв’язків і взаємопереплетення національних економік, інтернаціоналізація господарського життя в багатьох регіонах світу переросла в міжнародну економічну інтеграцію, формування регіональних інтеграційних об’єднань....

Просторова структура світового господарства

9 Клас

БАГАТОРІВНЕВІСТЬ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. Ви вже знаєте, що найбільш активними учасниками світового господарства є держави (країни). Водночас до міжнародних економічних відносин залучені й окремі господарські одиниці національних економік (підприємства, організації) та наддержавні економічні об’єднання. Це вказує на те, що світове господарство має складну багаторівневу структуру. Первинний його рівень становлять підприємства, організації, що безпосередньо здійснюють економічну діяльність (продають або купують товари та послуги, вкладають за кордон капітали або отримують їх звідти, кредитують, купують чи продають акції тощо). Другий рівень — це органи державної влади, які проводять певну зовнішньоекономічну політику і тим самим сприяють зовнішній діяльності підприємств або обмежують її. Крім того, держави беруть участь у регулюванні міжнародних економічних відносин, укладаючи дво- або багатосторонні угоди, вступаючи в міжнародні економічні організації. Третій рівень — це регіональні економічні об’єднання країн, у яких створено особливі умови господарювання для їх учасників (наприклад, Європейський Союз)....

Типи країн

9 Клас

ГРУПУВАННЯ КРАЇН СВІТУ. Національні економіки формуються насамперед у межах держав. У 2017 р. у світі налічували 194 загальновизнаних держави. Крім них, учасниками світового господарства є економіки Тайваню та Косова, державність яких визнана багатьма країнами, а також економіки залежних країн і територій (Пуерто-Рико, Гренландії, Сянгану (Гонконгу), Французької Полінезії тощо). Рекорди світу У світі налічують понад 220 держав і територій з постійним населенням, які формують політичну й економічну карту світу. Так, країн у світі багато. Проте лише про деякі постійно згадують засоби масової інформації (наприклад, про США, Німеччину, Францію, Велику Британію, Канаду, Китай, Японію, Росію). Рідше говорять про Індію, Бразилію, Австралію, Єгипет. А є країни, про які ви можете й не почути ніколи: Бутан, Беліз, Піткерн чи Сент-Люсія. Про них інформаційні агенції можуть згадати лише в контексті природних або соціальних катаклізмів, курйозних випадків чи надзвичайних подій. Чому так? Відповідь очевидна: усе залежить від авторитету держави, її ролі в сучасному світі. На це впливає чимало показників: кількість населення, розміри території, внесок у світову цивілізацію, природно-ресурсний потенціал, економічна розвиненість, структура економіки, рівень економічного розвитку, індекс людського розвитку та багато інших. Відповідно до них країни об’єднують у певні групи (з деякими ви ознайомилися в попередніх параграфах)....

Типи економічних систем

9 Клас

ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ. Сучасне суспільство, об’єднане в державу, функціонує в межах певної економічної системи. Від стану економіки значною мірою залежать умови життя населення в країні, рівень соціально-економічного розвитку, її авторитет на міжнародній арені. Економічна система — це спосіб організації економічного життя суспільства, який визначають відносини власності та господарський механізм. Головну роль у будь-якій економічній системі відіграє виробництво, а також розподіл, обмін і споживання. У наш час більшість країн світу має одну з чотирьох економічних систем: ринкову, командно-адміністративну, змішану і перехідну (мал. 23). У давні часи і середньовіччі їм передувала традиційна економічна система з натурально-общинними формами господарювання. Деякі її риси властиві й сьогодні слаборозвиненим країнам Африки, Азії та Океанії. У них поряд з розвитком товарного господарства збереглися общинна власність і натуральне господарювання з відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, найпростішою організацією праці й виробництва. На соціально-економічні процеси значно впливають традиції та звичаї, релігійні й культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. У сучасних умовах країни із залишками традиційної економіки є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу. Подорож у слово Конкуренція (з лат. — стикатися) — процес взаємодії і суперництва, боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, отримання найбільших прибутків. Для ринкової економічної системи характерне переважання приватної власності на економічні ресурси та панування ринкового господарського механізму. Ця система передбачає існування великої кількості виробників і покупців товарів, можливість вільного вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх виробників, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Усі економічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, формування доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція є основною рушійною силою розвитку ринкової економіки. Отже, ринкова економічна система — це такий тип організації господарства, за якого вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Ринок дає можливість...

Світове господарство. Міжнародний поділ праці

9 Клас

ПОНЯТТЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. Перед вами підручник — книжка з певною кількістю друкованих аркушів. Щоб отримати папір для його виготовлення, відбувалася лісозаготівля десь у скандинавських країнах, потім — переробка деревини на целюлозно-паперовому підприємстві в Німеччині. В Україні у друкарні має бути обладнання: офсетні машини, брошурувальні верстати, інші пристрої. Для їх виробництва потрібен не лише метал, виплавлений, скажімо, з української руди та оброблений на машинобудівних підприємствах десь в Італії, а й знання, втілені в технології. А ще необхідні фарба, хімічні препарати, які виготовляють у Німеччині, Канаді, Китаї, і сотні, тисячі робочих рук... Не маємо на меті детально описати увесь технологічний ланцюг виробництва книжки. Але хотілося б, щоб на конкретному прикладі ви зрозуміли, що сучасне виробництво будь-якої продукції — це результат роботи великої кількості людей, які працюють у різних куточках світу на різноманітних підприємствах, пов’язаних між собою численними виробничими зв’язками. Жодна держава світу в сучасних умовах не може бути відокремленою від інших країн та ізольованою від тих світових процесів, що відбуваються в місці її розташування. Країни, їх національні економіки взаємодіють між собою в економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах. Для здійснення цих відносин держави налагоджують між собою дипломатичні зв’язки, укладають угоди, що регулюють різні напрями співробітництва. Вони беруть участь у міжнародних організаціях — ООН, Світовій організації торгівлі (СОТ), Міжнародному валютному фонді (МВФ), Світовому банку та ін., створюють міждержавні регіональні організації — економічні (наприклад, Європейський Союз), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору — НАТО) тощо....

Суспільна та просторова організація господарства

9 Клас

ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА. Суспільне виробництво має різні форми своєї організації. Серед них розрізняють концентрацію, дисперсію, комбінування, спеціалізацію, кооперування, агломерування. Подорож у cлово Концентрація (з лат. — об'єднання в центрі) — зосередження, скупчення чогось в одному місці або навколо одного центру, згущення. Концентрація — це зосередження дедалі більших обсягів виробництва продукції чи надання послуг на окремих підприємствах. Вона виражається у створенні великих підприємств, що дає змогу більш ефективно використовувати устаткування і тим самим підвищити продуктивність праці. Водночас у різних видах діяльності концентрація виробництва має чіткі межі, адже з погляду економічної ефективності підприємства мають оптимальні розміри. Ці розміри змінюються на різних етапах науково-технічного розвитку. Якщо на початку 70-х років ХХ ст. оптимальним вважали металургійний завод, на якому виплавляли щонайменше 4 млн тонн сталі на рік, то вже через 10 років цей показник становив 700 тис. тонн....

Чинники розміщення виробництва

9 Клас

Географічна картина сучасного господарства і в окремих країнах, і у світі загалом склалася під впливом дії різних чинників. Чинники розміщення виробництва — це сукупність причин, що зумовлюють вибір місця розташування окремих підприємств, їх груп і видів діяльності. Виокремлюють дві групи чинників: природні та суспільні (мал. 15). ПРИРОДНІ ЧИННИКИ. Ці чинники передбачають урахування під час розміщення господарських об’єктів рельєфу, геологічної будови, клімату, земельних, ґрунтових, мінеральних, водних, біологічних (рослинних і тваринних), рекреаційних та інших природних умов і ресурсів території, їх економічну оцінку. Наприклад, використання земель для сільського господарства неможливе без знання характеристик рельєфу, агрокліматичних умов і ґрунтового покриву території; вибір майданчиків для будівництва промислових підприємств, транспортних шляхів, житлових будинків — без урахування рельєфу і геологічної будови (складу гірських порід, сейсмічності). Кількість і якість корисних копалин, геологічні умови їх залягання визначають можливості розвитку гірничовидобувної промисловості; наявність водних, лісових, рекреаційних ресурсів — туризму й відпочинку тощо. Сировинний чинник пов’язаний із матеріаломісткістю виробництва, тобто витратами сировини і основних матеріалів на одиницю готової продукції. Найбільш матеріаломісткими (більш як 1,5 т сировини й матеріалів на виробництво 1 т продукції) є чорна і кольорова металургія, виробництва целюлозно-паперове, фанерне, цементне, цукрове, калійних добрив. Тому їх розміщують здебільшого біля джерел сировини. Водночас є необхідність розміщувати такі підприємства і в районах споживання готової продукції, тоді потрібно враховувати оптимальні затрати на перевезення сировини і матеріалів. Важливе значення у зв’язку з цим має зменшення матеріаломісткості виробництв: його досягають шляхом їх технічного й технологічного оновлення....

Економічний розвиток і структура економіки країни

9 Клас

ШЛЯХИ І ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. Економічний розвиток країни — це постійний перехід її національної економіки від одних етапів до інших, що супроводжується значними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Ці зміни стосуються, насамперед, видів економічної діяльності та її організації. За економічного розвитку на новому етапі не лише збільшується виробництво тієї продукції, яку вже виготовляли раніше, а й відбувається виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій (порівняно з попереднім періодом). Економіка може розвиватися екстенсивним або інтенсивним шляхом. Екстенсивний шлях передбачає збільшення обсягів виробництва завдяки кількісному приросту виробничої бази, а не якісному її переоснащенню. Наприклад, для збільшення випуску продукції удвічі у стільки ж разів збільшують кількість машин, верстатів, устаткування, робочої сили, сировини, удвічі зростають посівні площі сільськогосподарських культур, поголів’я худоби тощо. Такий шлях якийсь час дає позитивні результати, але внаслідок обмеженості ресурсів він стає безперспективним як для окремих країн, так і людства загалом. Подорож у слово Екстенсивний у перекладі з латини означає той, що розширює. Подорож у слово Інтенсивний у перекладі з латини означає напружений, посилений. Тому екстенсивний шлях розвитку поєднують з інтенсивним, що базується на впровадженні новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій і матеріалів, підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва тощо. Інтенсивний шлях розвитку приводить до зниження енерго-, матеріало- і трудомісткості виробництва при одночасному зростанні його обсягів і покращенні якості продукції. Обсяги виробництва зростають завдяки підвищенню продуктивності праці (тобто збільшенню кількості продукції, виробленої за одиницю часу). Саме інтенсифікація виробництва сприяла швидкому розвитку економіки США, країн Західної Європи і Східної Азії, Японії впродовж ХХ ст. Нині цей шлях стає визначальним для розвитку багатьох країн, зокрема й України....

Національна економіка

9 Клас

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Взаємодіючи з природою та між собою, люди скеровують свою діяльність на створення різноманітних матеріальних благ, нематеріальних послуг й духовних цінностей, що призначені для власного споживання або обміну. Таку діяльність називають господарською, або економічною. Її здійснюють окремі люди, сім’ї, колективи і все суспільство. Сукупність усіх видів господарської діяльності суспільства на певній території творить її господарство. Господарство разом із суспільними відносинами, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання продукції, називають економікою. Подорож у слово Економіка у перекладі з грецької означає мистецтво ведення господарства. Уперше цей термін використав у IV ст. до н. е. давньогрецький історик і письменник Ксенофонт для позначення науки про господарство, управління домом і майном. У своєму історичному розвитку господарство пройшло два етапи: натуральне й товарне господарство. Як ви вже знаєте з курсу історії, за натурального господарства сім’я чи територіальна група людей виробляла продукцію, необхідну лише для їх власного споживання, задоволення потреб самих виробників. Цей етап людство пройшло в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах. Проте елементи натурального господарства збереглися й дотепер, насамперед у домашньому й підсобному господарстві, а для окремих народів, що заселяють басейн Амазонки чи острів Нову Гвінею, воно залишається основним способом існування. Товарне господарство виникло тоді, коли продукцію виробляли не лише для власного споживання, а й для потреб інших людей. Це відбувалося шляхом обміну результатами праці, купівлі-продажу товарів на ринках. Елементи товарного господарства побутували з давніх часів поряд з натуральним виробництвом. У XVII—XVIII ст. товарне господарство стало панівним у Європі, а згодом — і в інших регіонах....

Навігація