У своєму історичному розвитку господарство пройшло два етапи: натуральне й товарне господарство. Як ви вже знаєте з курсу історії, за натурального господарства сім’я чи територіальна група людей виробляла продукцію, необхідну лише для їх власного споживання, задоволення потреб самих виробників. Цей етап людство пройшло в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах. Проте елементи натурального господарства збереглися й дотепер, насамперед у домашньому й підсобному господарстві, а для окремих народів, що заселяють басейн Амазонки чи острів Нову Гвінею, воно залишається основним способом існування. Товарне господарство виникло тоді, коли продукцію виробляли не лише для власного споживання, а й для потреб інших людей. Це відбувалося шляхом обміну результатами праці, купівлі-продажу товарів на ринках. Елементи товарного господарства побутували з давніх часів поряд з натуральним виробництвом. У XVII—XVIII ст. товарне господарство стало панівним у Європі, а згодом — і в інших регіонах.

З розвитком товарного господарства розвивався й територіальний поділ праці, тобто виробництво певних товарів «закріплювалося» за тими територіями, де для цього були кращі умови — природна сировина, матеріали, робоча сила з відповідними навичками, науково-технічна база тощо. З часом відбулося об’єднання (інтеграція) праці між окремими територіями. Результатом цих процесів став розподіл ринків товарів і робочої сили та їх об’єднання в межах держави в національне господарство країни, формування національної економіки. Отже, національна економіка — це сукупність видів господарської діяльності та відносин, що складаються в суспільстві у процесі цієї діяльності в межах окремої держави (країни). Національна економіка будь-якої держави має тісні внутрішні зв’язки (виражені взаємними потоками палива, енергії, сировини, матеріалів, готової продукції, послуг, інформації між їх виробниками й споживачами), а також зв’язки з іншими національними економіками.

В Україні пришвидшений розвиток товарного господарства розпочався у другій половині ХVІІІ — на початку XIX ст. Оскільки її територія тривалий час перебувала у складі інших держав або ж була розділена між ними, то господарство її окремих частин було складовою частиною національних економік цих країн. Тільки зі здобуттям незалежності Україна почала формувати свою національну економіку.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ. Первинними складниками економіки держави, її основними одиницями є підприємства, організації, заклади, установи, а також домашні господарства, що випускають різноманітну продукцію або надають різні послуги. До них належать шахти, кар’єри, рудники, фабрики, заводи, електростанції, селянські господарства, залізничні станції, автотранспортні підприємства, аеропорти, будівельні організації, ремонтні майстерні, магазини, перукарні, школи, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні, банки та ін. Вони можуть мати внутрішні підрозділи — цехи, виробничі ділянки, відділи, філії тощо. Найскладнішу будову мають підприємства-комбінати, у яких є цехи різного призначення: основні, допоміжні, обслуговувальні, підсобні. Для випуску певного виду продукції підприємства й організації можуть утворювати виробничі або науково-виробничі об’єднання, спілки, кооперативи.

За формами власності підприємства й організації бувають: державні (їх власником виступає уряд), комунальні (муніципальні) (належать місцевим територіальним громадам), приватні (власники — окремі люди або сім’ї, які вкладають власну працю або ж використовують найману), колективні (власність господарських товариств, кооперативів, корпорацій; серед них найбільш поширені акціонерні товариства, власниками акцій яких виступають як їхні працівники, так і широке коло інших осіб). Існують також підприємства зі змішаною власністю, тобто створені за спільної участі держави та інших власників. Крім цього, у національній економіці держави можуть бути наявні підприємства й організації, засновані іноземним капіталом, які є власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, або ж спільні підприємства, створені за участі національного та іноземного капіталу.

В Україні у 2015 р. частка державних підприємств і організацій в економіці становила 11 %, решта припадала на підприємства інших форм власності.

ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ МОГУТНОСТІ КРАЇНИ. Для характеристики національних економік використовують десятки різноманітних показників. Проте найбільш універсальними показниками, що відображають обсяги національних економік і дають змогу порівнювати їх між собою, є валовий внутрішній продукт і валовий національний дохід країн.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу товарів і послуг, вироблених і реалізованих у країні за рік, враховуючи надходження від їх експорту (вивезення за кордон) та імпорту (ввезення із-за кордону). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб незалежно від їх державної належності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території цієї країни. Однак не всі доходи, отримані в межах кордонів країни, «працюють» на її мешканців. Частину з них (прибутки господарських одиниць з іноземною власністю та іноземних працівників) виводять з території держави за кордон. Водночас ВВП держави не враховує доходів тих її громадян чи фірм, створених з їх участю, які працюють за кордоном.

Валовий національний дохід (ВНД), який визначають загалом подібно до ВВП, відрізняється від нього тим, що враховує доходи фірм і громадян країни, які отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в цій країні.

ВВП і ВНД розраховують насамперед у національній грошовій одиниці. Так, за даними Державного комітету статистики України, її ВВП у 2013 р. становив 1,4 трлн, а в 2015 р. — майже 2 трлн гривень. На перший погляд, відбулося суттєве зростання показника. Однак насправді ці числа порівнювати некоректно, оскільки вони виражають ВВП у фактичних цінах тих років на товари і послуги й не враховують знецінення самої національної грошової одиниці за цей проміжок часу порівняно з більш-менш стабільними світовими валютами (доларом, євро). Тим більше гривневий показник не може дати уявлення про місце України у світовій економіці.

Для порівняльних оцінок міжнародні організації, такі як Світовий банк (СБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), обчислюють ВВП і ВНД країн світу в єдиній валюті — доларах США. Наприклад, Світовий банк переводить розраховані в національній грошовій одиниці показники в долари США за середньорічним обмінним курсом валют і з урахуванням рівнів інфляції (знецінення грошових одиниць) у цій країні та провідних країнах світу. Розрахований таким чином ВВП України становив 183 млрд дол. США в 2013 р. і 91 млрд дол. — у 2015 р. (мал. 4), тобто за два роки фактично зменшився удвічі. За цим показником наша країна нині посідає 62-ге місце у світі й 22-ге — у Європі (додаток 1).

Світ у просторі й часі

ВВП за паритетом купівельної спроможності