Крім масових мордувань, окупанти проводили й ідеологічну обробку населення (агітація та пропаганда), мета якої — нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності сталінського режиму, підірвати волю до опору, пробудити ниці почуття, розпалити національну ворожнечу. Загарбники видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників, діяли радіостанції, кіномережа, виставки різної тематики, пересувний пропагандистський центр — спецбатальйон V3 тощо. У своїй ідеологічній роботі нацисти використовували факти недавнього минулого: масові злочини сталінського режиму (терор, Голодомор тощо).

Відправлення остарбайтерів до Німеччини

Жорстокість, зневага до українців та людей інших національностей, як до істот нижчого ґатунку, були головними рисами німецької системи управління. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і слідства. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, телеграфом, поштою, аптеками. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуатації населення. Промислові підприємства, що уціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Проте нацистам удалося ввести в дію лише 2,3% довоєнної кількості підприємств України. Робітників примушували працювати по 12-14 годин. 2,2 мільйона молодих дівчат і хлопців («остарбайтери» — східні робітники) було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Нацисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до рейху.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні пам’ятки, книги.

У різних регіонах окупаційний режим мав свої особливості:

• На території дистрикту «Галичина» політика окупантів була м’якшою. Тут дозволили функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українцям надавалась перевага над поляками.

• У східних районах, що перебували під владою військової адміністрації, допускалась діяльність окремих українських громадських організацій і не існувало всеохоплюючого систематичного поліцейського терору.

• На землях Трансністрії режим був більш ліберальним — не було такого терору, як в інших районах, дозволялась торгівля. У такому місті, як Одеса життєвий рівень населення навіть зріс.

• Які основні заходи політики «нового порядку» в Україні?

2. Життя населення в умовах окупації. Остарбайтери

В окупації опинилося 92 % довоєнного населення України. Все воно було поставлене перед проблемою забезпечення власного виживання, збереження сім’ї, дітей. До того ж відступаюча радянська влада нічого не зробила, щоби полегшити долю тих, хто залишався в окупації. Так, у Києві перед вступом до міста німецьких військ були викинуті у Дніпро всі запаси продовольства, і 300-тисячне місто опинилося перед примарою голоду.

У такій ситуації кожна людина мала зробити власний вибір, як поставитися до приходу нацистських завойовників. Перед вторгненням німців частина населення плекала надію про ліквідацію сталінського режиму, колгоспів, на здійснення розподілу землі між селянами. Інша, на заклик партійно-державних структур СРСР, включилась до активної боротьби проти окупантів. Але переважна більшість людей зайняли вичікувальну позицію.

Перші заходи гітлерівців довели, що нацистський «новий порядок» нічим не кращий за сталінські злодіяння. А подальші репресії та каральні акції показали, яку реальну долю готували німці місцевому населенню.

Так, в ході каральних заходів в Україні було знищено 215 сіл разом з населенням. В українському містечку Корюківка на Чернігівщині понад 7000 людей було розстріляно і спалено. Для порівняння: у чеському селі Лідіце було знищено 320 осіб, а в білоруській Хатині — 149 осіб.

У найгіршому становищі опинилися мешканці великих індустріальних міст, в яких було зруйноване виробництво та інфраструктура життєзабезпечення. Лише у Харкові від голоду померли понад 100 тис. осіб. Фактично населення залишалось без засобів до існування. Нацисти, користуючись з цієї ситуації, вимагали максимальної праці за мінімальну заробітну плату.

Харків під німецькою окупацією

Створені нацистами допоміжні українські управи, щоб тримати ситуацію в Україні під контролем, виявились у більшості випадків, завдяки самовідданій діяльності членів ОУН та інших свідомих українців, єдиним порятунком для людей у тих непростих умовах. Саме завдяки їх діяльності вдалось уникнути гуманітарної катастрофи. Більшість управ, у силу своїх можливостей, не втручаючись у політичні питання, зуміли налагодити дієву систему допомог нужденним, хворим, людям з інвалідністю, сиротам, військовополоненим. Вони відкривали підприємства, установи, лікарні, школи, дитячі садки, будинки, театри, сприяли художнім колективам, утримували санітарно-епідеміологічн^$ -^$у ситуацію. Створені управами комітети самодопомоги взяли під свою опіку широкі прошарки населення, врятувавши сотні тисяч від голодної смерті. Вчені, лікарі, інженери, діячі культури та мистецтва мали змогу працювати, а населення не було позбавлене культурного життя. Так, на Волині, завдяки управам, близько 80% жителів удалось забезпечити роботою, а на Дніпропетровщині зберегти розгалужену систему освіти (від вищої до початкової) та українізувати її. Повсюдно створювалася система кооперації та самопомочі. Управи також ставали і прикриттям для діяльності націоналістичного та радянського підпілля.

Заклик їхати до Німеччини

Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, перш за все молоді, на роботу до Німеччини.

Спочатку окупаційна влада намагалася вербувати добровольців. Газети і листівки обіцяли всім, хто поїде на роботу до Німеччини, райське життя.

Проте реалії виявились іншими. Умови життя більшості остарбайтерів були нестерпними, за винятком окремих випадків. Мінімальна норма харчування та фізичне виснаження від надмірної праці спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності.

Остарбайтери — офіційна назва, вживана у нацистському ІІІ рейху щодо робітників, вивезених зі східних окупованих територій.