Виконавши наказ Києва, дивізія П. Болбочана залишила Крим, але не погодилася здати зброю. Кримський похід Запорозької дивізії засвідчив спроможність армії УНР вирішувати найскладніші стратегічні завдання.

4. Законотворча діяльність УЦР узимку-навесні 1918 р.

Повернувшись до Києва, Центральна рада проголосила, що втілюватиме в життя політичний курс, визначений III і IV Універсалами. У лютому, ще перебуваючи в Житомирі, УЦР ухвалила важливі закони, установлюючи такі обов’язкові атрибути державності, як Державний герб УНР — «Володимирів тризуб», національну валюту — гривню. У березні УЦР ухвалила законодавчі акти про громадянство УНР, державну українську мову. Водночас було відновлено чинність Закону «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р.

Було підтверджено чинність усіх попередніх законів, виданих на користь робітників, уключаючи й Закон «Про 8-годинний робочий день» та інші, які полегшували умови праці жінок і неповнолітніх. Однак зі зростанням дорожнечі й безробіття пролетарські верстви дедалі більше слухали крайніх лівих.

З послабленням авторитету Центральної ради почали піднімати голову землевласники, поміщики й підприємці — соціальна база правих сил, які не визнавали права українського народу на власну державу.

Політику УЦР почало засуджувати й селянство — головна її опора. Причиною став Закон УНР про соціалізацію землі — безплатне її передання селянам для користування на засадах зрівняльного розподілу й урахування кількості членів сім’ї. Селян більше приваблювала ідея приватної власності на землю, а не лише користування нею з дозволу земельних комітетів. Тому вони виступили проти Центральної ради, стали її опозицією.

Опозиція (від латин. oppositio — протиставлення) — протидія, опір, незгода, протиставлення своїх поглядів, політики якій-небудь іншій політиці, діям, поглядам. У політиці — це партія, група, що виступає проти чинної влади, проти більшості, пропонуючи інший спосіб розв’язання суспільної проблеми.

В умовах іноземної військової присутності підняли голову поміщики. Вони зажадали ліквідації земельних комітетів і повернення конфіскованої власності, а також заперечували й українську державність.

Інтереси селян-власників представляла Українська демократично-хліборобська партія (УДХП), яка виникла в травні 1917 р. Партія відстоювала принцип приватної власності як головну засаду господарювання. Згідно з програмою партії, основу сільського життя мало становити фермерське господарство, підтримуване довгостроковими позиками державного банку й оточене розгалуженою системою сільськогосподарської кооперації. УДХП розглядала Україну як країну європейської хліборобської культури, тому проголосила, що буде «поборювати всілякі російські проекти аграрної реформи, засновані на чужій для нас, примітивній, психології "общини” (усілякі переділи та наділи на "душу”)». Що стосувалося малоземельного та безземельного селянства, то партія пропонувала створити земельний фонд, з якого такі селяни мали отримати землю за викуп на пільгових умовах.

Протидіючи земельній реформі Центральної ради, УДХП зібрала в Лубнах 25 березня 1918 р. Хліборобський з’їзд. Він засудив аграрну політику УЦР як руйнівну та вимагав поновлення принципу приватної власності.

З’їзд вимагав уключити принцип приватної власності на землю в політичну програму УЦР. 200 делегатів з’їзду УДХП прибули до Києва. Однак зустріч з керівництвом Центральної ради не дала позитивних наслідків. Приїзд до Києва селянських депутатів, опозиційних Центральній раді, спричинив активізацію всіх її противників. З іншого боку, члени УЦР занепадали духом, спостерігаючи зниження свого авторитету, усвідомлюючи свою неспроможність подолати економічну кризу, що все більше загострювалася. Робітники й службовці місяцями не отримували заробітної плати, усе більше нагніталося соціальне напруження.

Конфліктними ставали й відносини УЦР і німецького командування. Криза влади, протистояння лівих сил, посилення опозиційних правих сил дедалі більше розхитували владу УЦР. Дуже непокоїло німецько-австрійське командування питання щодо спроможності УЦР здійснювати поставки продовольства за укладеним договором. Тому воно почало перебирати на себе судові, адміністративні та господарські функції, поступово перетворюючись на окупанта. Фельдмаршал Г. Айхгорн 6 квітня 1918 р. видав наказ селянам засіяти всі поля. Наказ попереджав: якщо вони візьмуть землі більше, ніж зможуть обробити, то будуть покарані. Крім того, їх зобов’язували обробляти поміщицькі володіння. УЦР висловила з цього приводу офіційний протест Німеччині, а селян оповістила, що цей наказ можна не виконувати.

Звичайною практикою стали страти й ув’язнення за вироками німецьких польових судів. У відповідь міністр юстиції УНР заявив, що іноземні військові суди не мають чинності в Україні, оскільки тут діють власні суди.

Загострення відносин з УЦР переконувало німецько-австрійське командування про необхідність зміни влади в Україні. Вивчаючи ситуацію в Україні, воно дійшло висновку, що УЦР не має ні грошей, ні дієвого виконавчого апарату (військо, суд, поліція, адміністративні органи) для виконання взятих на себе зобов’язань перед Центральними державами. Водночас УЦР все більше поринала в стан внутрішньополітичної ізоляції.

5. Конституція УНР 1918 р.

Основний Закон УНР, прийнятий УЦР 29 квітня 1918 р., мав підназву «Статут про державний устрій, права та вольності УНР». У першій, загальній, частині конституція проголосила назву держави — Українська Народна Республіка й законодавчо ствердила, що вона є «державою суверенною, самостійною й ні від кого не залежною». Усім націям України конституція надавала «право на впорядкування своїх культурних прав у національних межах».

Друга частина конституції присвячена правам громадян. Тут ішлося про традиційні демократичні свободи слова, друку, страйків тощо.

Частини третя-шоста визначали державний устрій УНР. Джерелом влади конституція проголошувала народ.

Окремий розділ був присвячений питанням національних меншин. Тут підтверджувалося, що «кожна з населяючих Україну націй має право в межах УНР на національно-персональну автономію, тобто право на самостійне влаштування свого національного життя». Ці питання мали вирішуватися органами Національного союзу, «влада якого поширюється на всіх його членів, незалежно від місця й поселення в УНР». Кожному Національному союзові надавалося право представництва в уряді УНР. На потреби кожного Національного союзу конституція обіцяла виділення необхідної фінансової підтримки.

Конституція не була втілена в життя. Проте як історичний документ вона засвідчувала, що діячі УЦР були гуманними й демократичними політиками, які прагнули створити законодавчі засади справедливого суспільного устрою.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення понять «опозиція», «соціалізація землі», «політична ізоляція», «сепаратні переговори», «договір на основі принципу взаємності».

2. Поясніть, як конституція УНР 1918 р. розтлумачувала принцип «національно-персональної автономії».

3. Покажіть на карті просування полку УСС Правобережною Україною.

4. Визначте прояви політики соборності, які продемонструвала УНР, підписуючи Брестський мир.

5. Складіть розповідь про похід Запорозької дивізії в Крим.

6. Охарактеризуйте історичні обставини укладення Брестського миру.

7. Охарактеризуйте головні засади проекту Конституції УНР.

8. Визначте напрями внутрішньої політики УНР у лютому-квітні 1918 р., виокремивши здобутки та невдачі.

9. Розкрийте причини опозиційних настроїв до УЦР усіх суспільних верств і німецького командування.

10. Визначте для себе обмеження, які треба враховувати, критикуючи, опонуючи владі власної національної держави.