Початок Другої світової війни. Окупація Західної України
- 1-07-2022, 00:26
- 410
10 Клас , Історія України 10 клас Струкевич (рівень стандарту, нова програма)
§ 22. ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ОКУПАЦІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
• Уступивши на територію Західної України, радянська влада вперше зустрілася із суспільством західної цивілізації. Які саме ознаки західного суспільства мали тамтешні українці?
1. «Українське питання» у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни
Виникнення в центрі Європи агресивної нацистської Німеччини, яка вимагала перебудови несправедливої Версальської системи, спонукало великі європейські держави до складної геополітичної гри заради спрямування німецько-нацистської експансії на Схід. Першою жертвою горезвісної Мюнхенської змови стала Чехословаччина. Під час її загарбання сусідами українці Закарпаття здійснили історичну спробу вибороти власне суверенне право на створення незалежної держави — Карпатської України. Так вони потрапили на перехрестя європейської та світової політики.
Європейські держави звернули увагу на українців Закарпаття не заради реалізації їхніх прав. Угорщина не бажала створення Карпатської України, оскільки прагнула повернути її до свого складу як давню експлуатовану провінцію. Для Польщі державність Закарпаття ставала реальною загрозою для її територіальної цілісності як приклад для національно-визвольної боротьби та відокремлення Західної України від Польщі. Тому ці дві центральноєвропейські держави намагалися реалізувати ідею спільного польсько-угорського кордону за рахунок поділу Закарпаття.
За українською темою уважно спостерігали й у СРСР. Там продовжували розглядати Польщу, а в її складі західноукраїнські землі як плацдарм «світової революції». Тому й створювали мережу добре законспірованих агентів, фінансували діяльність комуністичної партії та різноманітних лівоекстремістських утворень, засилали диверсійні групи.
Звичайно, Кремль стежив за станом справ в УРСР і продовжував цілеспрямований терор, позбавляв українців волі до опору. Так, ДПУ в часи актуалізації українського питання «викрило» «змову українських генералів».
З протилежного боку на геополітичні перспективи України дивилися французькі й англійські політики. Виникнення Карпатської України англо-французькою та американською дипломатією розцінювалося як німецька ідея — привід для завоювання радянської України. Загалом англо-французька дипломатія в різних формах натякала Гітлеру, що вона готова дати «вихід німецькій експансії на Схід» і що після Чехословаччини наступною жертвою має бути Україна. У такий спосіб вони хотіли спрямувати Третій рейх до війни із СРСР.
Гітлер тим часом висловлювався щодо української тематики максимально стримано й не поспішав розігрувати українську карту. У своїх планах він розглядав Україну то як окрему державу під протекторатом Німеччини, то як географічно близьку «німецьку Індію» — колонію Німеччини і, нарешті, як землю з чудовими ґрунтово-кліматичними умовами для заселення німецького етносу. Однак він розумів, що швидкий похід проти СРСР неминуче втягне його у війну на два фронти. Тому планував спочатку вирішити проблему західного тилу, розгромивши Францію та Велику Британію.
2. Радянсько-німецькі договори 1939 р.
Плани А. Гітлера на літо 1939 р. спонукали його до союзницьких відносин з радянською Росією. Кремлівське керівництво чітко усвідомлювало, що, шукаючи домовленості із СРСР, Гітлер не зрікається тих завдань, які він поставив перед Антикомінтернівським блоком, не відмовляється він і від проголошеної у своїй книжці «Майн кампф» стратегії «тиску на Схід» і здобуття тут «життєвого простору» для «арійської раси». Усвідомлюючи це, радянське керівництво на той час не вважало себе готовим до широкомасштабного збройного зіткнення з гітлерівською Німеччиною. За всяку ціну воно прагнуло використати «міжімперіалістичні суперечності» і спрямувати Німеччину на війну всередині «буржуазної Європи», щоб потім легко перемогти знекровлені взаємною боротьбою обидві сторони. Прихід до влади нацистів у Німеччині лише допомагав планам Сталіна, адже розпалювання Гітлером війни з відносно слабкими, у воєнному розумінні, Францією та Великою Британією, загарбання фашистами Європи створювали для Сталіна можливість «експортувати» до Європи комуністичний режим, а з ним розширити свою експансію. І все це планувалося провести під прикриттям звільнення Європи від «нацистської чуми».
23 серпня 1939 р. в Москві було укладено договір про ненапад. Цей документ отримав назву «пакт Молотова-Ріббентропа», за прізвищами тодішніх міністрів закордонних справ СРСР і Німеччини. Договір передбачав: десятирічний термін утримання від нападу; домовленість про розподіл сфер впливу у Європі; торговельну угоду про взаємне постачання сировини та зброї.
Пакт (від латин. pactum — договір, угода) — міжнародний договір вагомого політичного значення.
Підписання нацистсько-радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.
Складовою договору були таємні додаткові протоколи. За ними Радянський Союз погоджувався на включення Польщі до сфери впливу Німеччини, а навзаєм отримав згоду Німеччини на окупацію Західної України, Західної Білорусії, Литви, Естонії, Фінляндії, Молдови, Північної Буковини.
Радянські спецслужби налагодили співробітництво з «нацистськими колегами». Так, до гестапо було передано 92 тис. антинацистськи налаштованих польських біженців. На вимогу гітлерівського уряду Німеччині було передано понад 400 німецьких емігрантів-антинацистів. Гітлер навзаєм віддавав лідера німецьких комуністів Е. Тельмана, однак Сталін відмовився.
Радянський Союз допомагав Гітлеру стратегічними матеріалами, необхідними для ведення війни з європейськими демократіями.
Історичний факт
До 22 червня 1941 р. включно Радянський Союз постачав до Німеччини стратегічну сировину, необхідну для виробництва танків, літаків і підводних човнів. Не менш важливим було постачання продовольства, оскільки в Німеччині на той час діяла карткова система. Німеччина отримала від СРСР 1,5 млн т зерна, 101 тис. т бавовни, 1 млн т лісоматеріалів, понад 900 тис. т нафтопродуктів, 140 тис. т стратегічної марганцевої руди, десятки тисяч тонн стратегічних металів і руд — нікелю, хрому, 14 тис. т міді, навіть 2736 кг платини та ін. За 2,5 місяці до нападу на СРСР Німеччина припинила поставки. Однак СРСР неухильно виконував свої зобов’язання. Один із нацистських вождів Й. Геббельс записав у щоденнику: «Росіяни поставляють нам навіть більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатися нам».
Радянське керівництво здійснювало масові постачання саме тих дефіцитних стратегічних матеріалів, без яких було неможливим виробництво літаків, танків, гармат і підводних човнів. Постачання до Німеччини великої кількості продовольчих товарів дало змогу їй створити власні стратегічні запаси продовольства. Радянські постачання значно послаблювали ефект англійської блокади, а Сталін зажив характеристики «інтендант Гітлера».
СРСР разом з нацистами став співучасником нападу на Польщу й надалі поводився як типовий агресор. СРСР розв’язав війну проти Фінляндії, окупував Балтійські держави, здійснив агресію проти Румунії.
Історичний факт
Поведінка СРСР як агресора спонукала Велику Британію та Францію до розробки планів війни проти СРСР.
3. Початок Другої світової війни
Отримавши гарантії невтручання від СРСР, нацистська Німеччина 1 вересня 1939 р. нападом на Польщу розпочала Другу світову війну, перетворившись на країну-агресора.
Виконуючи умови договорів з Польщею, 3 вересня Франція та Велика Британія оголосили війну Німеччині, проте свого союзницького обов’язку — протягом двох тижнів розпочати бойові дії — ці країни так і не виконали. Це дало можливість нацистській Німеччині швидко захопити Польщу.
17 вересня 1939 р. в східні області Польщі вступила Червона армія СРСР. 22 вересня в Бресті-Литовському на честь успішного завершення польської кампанії відбувся спільний парад радянських і німецьких військ.
У зв’язку зі знищенням Польської держави й окупацією її території в СРСР та Німеччини виникла потреба встановити кордони. Як наслідок, 28 вересня 1939 р. було підписано радянсько-німецький договір «Про дружбу і кордони». Установлений кордон майже збігався з «лінією Керзона». Цей факт давав можливість Радянському Союзу виправдати свої воєнні дії, насамперед перед Великою Британією, яка виступила на стороні Польщі. Адже частина англійських політиків вважали «лінію Керзона» природним східним кордоном Польщі.
Історичний факт
Коли політики провідних держав світу, ведучи складну політичну гру, приховували свої емоції, митці зі світовими іменами висловлювалися відверто. Письменник-антифашист Г. Манн записав з приводу зміцнення радянсько-німецького союзу: «Сталін — це той же Гітлер. Вони знайшли один одного, щоб виступити проти цивілізованого світу».
4. Українці в польській армії
Друга світова війна для українців-військовослужбовців польської армії розпочалася з 1 вересня 1939 р. За різними оцінками, у польській армії служило від 150 до 200 тис. українців. Більшість солдатів служила в піхоті та кавалерії. Окремі з’єднання польської армії складалися переважно з українців, як, наприклад, 30-а піхотна дивізія на 80-90 % — з подоляків і поліщуків.
Країна-агресор — країна, що першою застосовує збройну силу проти іншої держави, здійснюючи тим самим агресію — неспровоковане, незаконне застосування сили однією державою проти іншої з метою захоплення її території, ліквідації незалежності, зміни політичного ладу тощо.
Зазнавши багатьох несправедливостей від польської влади, українські військовослужбовці не проявляли бажання воювати за Польську державу, однак і фактів переходу українців на сторону німців теж не було. Українські військовослужбовці негативно поставилися до вторгнення Червоної армії 17 вересня 1939 р. на територію Польщі. Багато українців загинули або були поранені. Майже 100 тис. осіб були взяті в полон вермахтом і приблизно 20 тис. рядових українців — Червоною армією.
Поряд із рядовими солдатами в складі Війська Польського перебувало 38 контрактних офіцерів-українців. Усі вони мали великий бойовий досвід служби в армії УНР, а окремі з них навіть зберігали за собою громадянство УНР.
Полонені українські офіцери розділили долю польських офіцерів, розстріляних НКВС у Катані, Мідному та Харкові.
5. Окупація Червоною армією Галичини, Волині, Північної Буковини, Хотинщини та Південної Бессарабії
Коли 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла Збруч і вступила на територію Західної України, СРСР також став країною-агресором. Розпочаті воєнні дії повністю узгоджувалися з пунктами таємного протоколу до «пакту Молотова-Ріббентропа». Офіційно ж уведення радянських військ пояснювалося потребою захистити життя та майно населення Західної України й Західної Білорусії. Новоприєднані землі становили більшість тих західноукраїнських теренів, що протягом 1919-1939 рр. входили до складу Польської держави. Решта українських етнічних територій: Холмщина, Лівобережне Надсяння, Лемківщина та Підляшшя — так зване Закерзоння — увійшли до зони німецької окупації.
Щоб узаконити приєднання західноукраїнських земель до УРСР, у жовтні 1939 р. були проведені вибори до Народних зборів Західної України. Для західноукраїнців, які мали досвід демократичних виборів, ці «вибори» виглядали фарсом. Адже всі кандидати мали бути обов’язково визнані владою, належати до «блоку партії та народу». Вибори проводилися під пильним наглядом каральних органів, голосувати дозволялося й солдатам Червоної армії, хоча вони не були громадянами цих областей.
Скликані 27 жовтня 1939 р. Народні збори проголосили встановлення радянської влади, а 29 жовтня звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням уключити західноукраїнські землі до складу УРСР. 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР прийняла Західну Україну до свого складу. За подібною процедурою до складу Білоруської РСР були приєднані території Західної Білорусії, а разом з ними населені українцями Берестейщина, Пінщина, Кобринщина. Делегати, обрані українцями з цих територій, до участі в Народних зборах допущені не були.
Улітку 1940 р. Сталін продовжив установлення контролю над визначеною таємними протоколами сферою впливу СРСР у Східній Європі. 28 червня 1940 р. Радянський Союз, пригрозивши Румунії війною, змусив її поступитися землями Північної Буковини, Хотинщини та Бессарабії, заселеними переважно українцями. За рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. вони були включені до складу УРСР.
Більшу частину території Молдавської АРСР було відокремлено від УРСР і передано до складу проголошеної на землях Бессарабії Молдавської РСР.
Уперше за багато століть українські землі об’єдналися в складі єдиної держави. Проте, розширюючи свої території, Кремль, звичайно, керувався не ідеєю української соборності, а ідеалами російської імперськості. Механічне з’єднання українських земель «по-сталінськи» призвело не до вирішення актуальних питань українського народу, а до втрати ним історичних національно-демократичних надбань. Це викликало формування українського руху опору проти радянської влади.
6. Радянізація нових територій
Головною причиною, яка спонукала СРСР просунутися на територію Західної України, було традиційне імперське прагнення розширити свої володіння, перетворити їх на черговий плацдарм нових територіальних загарбань. Радянське керівництво намагалося створити образ визволителя Західної України від «буржуазного польського колоніалізму». З цією метою запровадження радянського режиму відбувалося одночасно з політикою українізації. У селах були українізовані всі двомовні школи, у містах — гімназії, у Львові — університет та оперний театр. Наукове товариство ім. Шевченка було реорганізоване у філію Академії наук УРСР. У найбільших містах Західної України почали друкувати українські газети. Одразу ж розпочалася ідеологічна обробка населення через зміст підручників і газет, репертуар п’єс, які намагалися прищепити західноукраїнцям нові уявлення.
У містах активно формувалася радянська державно-адміністративна та партійна мережа. Більшість «радянізаторів» була надіслана з областей Східної України, які намагалися звільнитися від своїх гірших і малоосвічених працівників. Як наслідок, нова «радянська еліта» просто ошелешила місцеву інтелігенцію своєю обмеженістю та хамовитістю.
Історичний факт
Поселившись у відібрані квартири львів’ян, вони використовували нічні вази як вази для квітів. Дружини відповідальних працівників відвідували театр у пеньюарах, уважаючи, що то вечірні плаття, тощо.
Під час радянізації було здійснено націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту та банків. Під одержавлення потрапила й розгалужена мережа українських кооперативів і приватної торгівлі. Неефективність радянської економіки та неповороткість радянської бюрократії призвели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Дефіцитом стали білий хліб, м’ясо та м’ясопродукти, в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно короткий час у магазинах утворювалися величезні черги, різко збільшилися ринкові ціни, процвітала спекуляція.
Радянізація — насильницьке насадження на теренах, окупованих за «пактом Молотова-Ріббентропа», норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що були характерними для тоталітарного СРСР.
Водночас до червня 1941 р. в західних областях було вирішено проблему безробіття, установлено 8-годинний робочий день. Основну частину безробітних поглинули реконструкція та будівництво нових підприємств. Значну частину безробітних, майже 17 тис. осіб, було переселено на підприємства Донбасу.
Надзвичайно обережно радянське керівництво проводило земельну реформу. Конфісковані маєтки було передано селянським комітетам, які лише половину земель передали безземельним і малоземельним селянам. Другу половину використали для створення радгоспів. Колективізація відбувалася повільно. До середини 1941 р. до колгоспів вступили майже 13 % господарств. При цьому значна частина колгоспів існувала лише на папері.
7. Масові політичні репресії 1939-1941 рр.
Не сподіваючись на вплив комуністичних ідей, радянська влада встановлювала контроль за допомогою репресій. Насамперед їх було спрямовано проти верств, які мали досвід роботи з людьми, здатні були їх організувати, переконати, створити опозиційний рух. Тому одними з перших репресій зазнали українські партії. Уже 21 вересня 1939 р. було розпущено УНДО та декілька інших партій. Решта, остерігаючись репресій, сама припинила свою діяльність. Одночасно були закриті товариство «Просвіта», її бібліотеки й читальні, партійні та просвітницькі газети й часописи. Протягом осені 1939 р. — зими 1940 р. були репресовані й депортовані на схід керівництва всіх легальних партій.
Депортації стали найпоширенішою формою репресій. Перша хвиля депортацій тривала до кінця 1939 р. Разом із громадсько-політичними діячами із західних областей було насильницькії вивезено більшість інтелігенції, підприємців, кооператорів, офіцерів. Жертвами двох наступних хвиль депортації у квітні 1940 р. та червні 1941 р. стали заможні ремісники, селяни, дрібні торгівці, польські осадники, утікачі з Центральної та Західної Польщі, переважно євреї.
Депортованими були селяни всіх національностей, які проживали вздовж нацистсько-радянської демаркаційної лінії.
Зі Східної Галичини та Західної Волині в Сибір, до Комі АРСР і Казахстану перед війною було депортовано майже 320 тис. осіб.
Історичний факт
Жертвами репресій — депортацій (ув’язнень, розстрілів) — протягом вересня 1939 р. — червня 1941 р. став майже кожен десятий мешканець Західної України. У радянській зоні окупації було репресовано в 3-4 рази більше людей, ніж у німецькій, хоча та була вдвічі більшою.
8. Політичне та соціально-економічне становище в Україні напередодні німецько-радянської війни
Протягом передвоєнних років українське суспільство продовжувало жити у важкій атмосфері радянського тоталітаризму, у повному політичному безправ’ї. Хоча наприкінці 1930-х років масовий терор припинився, страх, який він викликав, згубно позначився на суспільстві.
Підготовка майбутніх медсестер. Фото. 1940 р.
Промислові робітники України справедливо вважалися найбільш кваліфікованими в СРСР, проте при низьких зарплатах це зовсім не відображалося на їхньому матеріальному становищі й не стимулювало до продуктивної праці.
Тому робітників зобов’язували брати участь у соцзмаганнях. Найпоширенішими формами соцзмагання стали рухи «швидкісників», «багатоверстатників».
Для стимулювання учасників соцзмагань застосовували насамперед засоби морального заохочення: медалі, ордени, грамоти, почесні звання тощо.
Однак створювані ресурси використовували насамперед на підготовку до війни та гонку озброєнь. Витрати держбюджету на озброєння досягли неймовірно високих показників. Якщо в першій п’ятирічці вони становили 11,5 % держбюджету, то в 1941 р. витрати на оборону сягнули 43,5 %.
Одночасно з економікою все більше мілітаризувалося й повсякденне життя, особливо міської молоді. Її все більше охоплювала густа мережа закладів масової оборонної роботи: участь у гуртках стрільців, кулеметників, протиповітряної та хімічної оборони, Товаристві сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву. Сотні тисяч ентузіастів залучали до навчальних маршів-переходів на десятки кілометрів з повного військовою викладкою, а нерідко й у протигазах. Молодих механізаторів залучали до створення танкових екіпажів запасу. її Те активніше формували зацікавленість молоді авіаційним і парашутним спортом.
Передвоєнні роки позначилися й жорстокістю щодо трудової дисципліни. Так, наприкінці 1938 р. було прийнято постанову «Про заходи упорядкування трудової дисципліни». За найменше порушення трудової дисципліни, прогул або запізнення працівника звільняли з роботи. Випуск неякісної продукції прирівнювався до свідомого шкідництва й відповідного покарання.
У червні 1940 р. під приводом загострення міжнародної ситуації держава скасувала 7-годинний і запровадила 8-годинний робочий день і 7-денний робочий тиждень. Робітників і службовців було прикріплено до підприємств та установ, заборонялося «самовільно» змінювати місце роботи. Тих, хто наважувався порушити заборону, запізнювався або прогулював, карали ув’язненням у виправно-трудових таборах ГУЛАГу.
Запитання та завдання
1. Поясніть значення понять «пакт», «країна-агресор», «радянізація».
2. Покажіть на малі напрями просування Червоної армії у вересні 1939 р.
3. Розкрийте зміст «українського питання» напередодні Другої світової війни.
4. Перерахуйте напрями й засоби радянізації західноукраїнських територій.
5. Поясніть, чому під депортацію в глиб СРСР потрапляли певні верстви західноукраїнського суспільства.
6. Поміркуйте, чому до числа репресованих потрапили західноукраїнські родини без чоловіків.
7. Виокремте прояви суспільного життя, які вказують на посилення мілітаризації радянського суспільства напередодні Другої світової війни.
8. Поясніть, як радянсько-німецькі договори 1939 р. призвели до початку Другої світової війни.
9. Що з політичного та соціально-економічного становища суспільства передвоєнного часу ви могли б прийняти, а що рішуче відхилили б?
Коментарі (0)